ГРЕЦЬКА МОВА

одна з індоєвропейських мов; поширена у Греції (9,5 млн.), на Кіпрі (0,5 млн.), а також у Пд. .Албанії, Єгипті, Пд. Італії та в Україні. Усього бл. 12,2 млн мовців. У Греції та на Кіпрі грецька є офіційною мовою.

У межах західної діалектної області індоєвропейських мов грецька мова знаходилася у найтісніших генетичних зв’язках з давньомакедонською мовою. В історії грецької мови виділяють три основні періоди: давньогрецький (від 14ст. до н.е. до 4ст. н.е.); середньогрецький (5-15ст.) і новогрецький (від 15ст.).

Давньогрецька пройшла такі етапи розвитку: архаїчний (14-8ст. до н.е.); класичний (8-4 ст. до н.е.); еліністичний (4-1 ст. до н.е.); пізньогрецький (1 -4ст.). У давньогрецькій мові існували діалекти: іонійсько-аттичний, дорійський, аркадо-кіпрський, еолійський, крито-мікенський (три останні об’єднують під назвою ахейський). Багата література класичного періоду була створена на іонійському діалекті (Гесіод, Геродот), на аттичному (Есхіл, Софокл, Еврипід, Аристофан, Платон, Арістотель, Фукідід, Ксенофонт, Демосфен), на еолійському (Алкей, Сапфо, Піндар). Епічна мова Гомера (8ст. до н.е.) містить у собі кілька діалектних пластів: пд.-ахейський, еолійський і власне іонійський. Наприкінці 5ст. до н.е. літературною мовою Греції стає аттичний діалект, в еліністичний період сформувалася загальна грецька норма – койне – на аттичній та іонійській основі.

Звукова система давньогрецької мови складалася з 5 голосних, протиставлених за довготою/короткістю, і 17 приголосних. Існувало також придихання двох типів – густе і слабке. Важливим винаходом греків була створена у 9-8ст. до н.е. на основі фінікійського письма грецька писемність – перший в історії справжній алфавіт з окремими знаками як для приголосних, так і для голосних, що стало новим етапом у розвитку письма.

Для давньогрецької морфології були властиві 3 роди імен, показниками яких були артиклі. З числа (однина, двоїна, множина), 5 відмінків (наз., род., дав., знах., кличний), 3 типи відмін. Дієслово мало 4 способи (дійсний, наказовий, кон’юнктив і оптатив), 3 стани (актив, пасив і медіопасив), 2 типи дієвідміни, 2 групи часів: головні (теп., майб., мин. док.) та історичні (аорист, імперфект, плюсквамперфект). Для синтаксису був властивий вільний порядок слів з розвиненою системою пара- і гіпотаксису. Багата словникова система включала питомі грецькі слова, догрецькі слова (т.зв. пелазгійські) та запозичення з семітських, перської і латинської мов. Лексика давньогрецької мови, поряд з латинською, як відомо, стала джерелом формування сучасної наукової й технічної термінології європейських мов, запозиченої також до багатьох інших мов світу.

У середньогрецький (візантійський) період в мові сталися істотні зміни, передусім у фонетиці: ітацизм (перехід е, еі в і), втрата придихання та ін., що започаткувало перехід до новогрецької мови. Ця мова сформувалася з нового міського койне 18-19ст., створеного на базі пд. діалектів. Вона включає також 4 діалекти: понтійський (тобто, чорноморський, з іонійськими рисами), кападокійський (помітно тюркізований), цаконський (єдине продовження дорійського) і нижньоіталійський. Новогрецька літературна мова існує у двох різновидах: кафаревуса – “очищена”, яка продовжує традиційну аттичну норму, і димотика – “народна”, створена на основі говірок Центр. Греції.

Новогрецька зберегла 5 голосних, які втратили протиставленість довгого/короткого. Наголос став динамічним, зникла різниця між акутом, гравісом і циркумфлексом. Розвинулися нові приголосні (ве, дельта, фі). Зникла двоїна. Скоротилася відмінкова система (наз., род., знах., кличн.- тільки в чол. роді). Розвинулися нові способи утворення складних часів. Переважний порядок слів у реченні став SPO – підмет, присудок, додаток. Розвинулися ряд рис, які об’єднали новогрецьку мову з іншими мовами Балкан (т.зв. балканська ліга мов): род. і дав. відмінки збіглися, зникли інфінітив і аналітична форма майб. часу; додаток став звичайно подвоюватися займенником, що зумовило займенникові повтори; сформувалися фразеологізми, аналогічні до інших балканських мов. Лексика новогрецької мови об’єднує у своєму складі і нові пласти, і чимало давньогрецьких архаїзмів, а також запозичення з романських, слов’янських і тюркських мов.

Поза межами сучасної Греції грецькими за походженням є назви: Анкара, Анкона, Антіохія, Батумі, Босфор, гори Тавр і Антитавр, Македонія, Неаполь, Ніцца, Палермо, Синоп, Трабзон (Трапезунд), Стамбул, о. Стромболі, Александрія (в Єгипті) тощо.

Вже у староукраїнській мові відомі кількасот запозичень з візантійської грецької, принаймні третина з яких перейшла до народної мови: книш, кутя, огірок, канупер, мак, миска, левада, вохра, вапно, макітра, корабель тощо. Візантії завдячує велика історія україни початки своєї науки, через візантійські культурні впливи поєднавшись опосередковано з античною наукою, філософською і ораторсько-літературною традицією.

Особливу роль грецької мови також і в подальшій історії формування слов’янських культур видно з таких численних грецьких запозичень як: кіно, метро, машина, гімн, хор, троянда, аптека, циган, лимон, школа, алфавіт, ліцей, стадіон, історія, ідея, бібліотека, метод, теза, фізика, географія, біологія, філологія, діалект, лексика, граматика, кафедра, догма, стихія, метр, ризик, криза, асфальт, діаспора, пошта, талант, бандура, церква, хрест, ікона, дяк, піп, ангел, апостол, канон, оксамит, смарагд та ін., а також з численних християнських імен – Микола, Микита, Петро, Андрій, Олександр, Олексій, Оксана, Ірина.

Грецьке походження мають назви давніх грецьких поселень: Ялта, Алушта, Форос, Лівадія. З грецьких морфем створено назви: Херсон, Сімферополь, Севастополь, Феодосія, Євпаторія, Нікополь та інші.