Довідник з історії України 6
14 Січня, 2018
ЛАВНИКИ – члени лавних судів у Речі Посполитій, які діяли і в Україні з 17 – до другої пол. 19 ст. у містах, що користувалися Магдебурзьким правом. Л. (засідателі) обиралися з представників заможної міської верхівки в кількості 7-13 чоловік. Підгодовуванням війта розглядали цивільні і кримінальні справи міщан, а також населення підлеглих містові т. зв. міських сіл.
В. Кульчицький (Львів).
ЛАВНІ СУДИ – суди в Речі Посполитій, які діяли і в Україні у 17 – другій пол. 19 ст. Л.с. функціонували в містах і селах, що користувалися Магдебурзьким правом. Очолювали їх війти в містах і солтиси в підлеглих містові т. зв. міських селах. Л.с. за участю обраних з представників заможної верхівки 7-13 лавників (засідателів) розглядали цивільні і кримінальні справи міщан, а також населення міських сіл. Останні в зв’язку з поширенням імунітетних прав феодалів втрачали своє значення і почали в 16 ст. занепадати. У 18 ст. компетенцію Л.с. було зведено до розгляду майже виключно дрібних майнових справ.
В. Кульчицький (Львів).
ЛАВРА – назва найбільш великих і впливових чоловічих монастирів, які підлягали вищому церковному органу країни. Відомі з 4-6 ст. (Палестина, Греція). Настоятелями Л. є місцеві єпархіальні архиреї, а безпосередньо керують Л. намісники в сані архімандрита. В Україні титул Л. мають два великі монастирі – Києво-Печерська Лавра (з 1598) і Почаївська Лавра (офіц. з 1833, хоча цей титул вживався ще у 18 ст.).
ЛАВРЕНТІЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС – пергаментний рукопис, що містить копію літописного зведення 1305. Складений в 1377 групою невідомих переписувачів під керівництвом ченця Нижегородського Печерського монастиря Лаврентія за списком поч. 14 ст. Текст починається “Повістю минулих літ” і доводиться до 1305. У рукописі відсутні відомості за 898-922, 1263-1283, 1288-94. У складі Л.л. до нас дійшло “Повчання” Володимира Мономаха. Зберігається в Публічній бібліотеці ім. М. Салтикова-Щедріна. Вперше повністю опублікована в 1846 (“Полное собрание русских летописей”, т.1).
ЛАВРІВСЬКИЙ ЮЛІАН (1821 – 5.5.1873) -український громадський і політичний діяч, один з відомих діячів народовецького руху. Підчас Революції 1848-49 в Австрійській імперії належав до “Руського Собору”. В 1848 брав участь у роботі Собору Руських Вчених, очолював засідання правничої секції. В 1861 зусилями Л. було засновано товариство “Руська Бесіда”, а в 1864 – Театр “Руської Бесіди”. В 1861 Л. був обраний послом галицького сейму, з 1870 – його віце-маршалом. Виступав за досягнення українсько-польського компромісу в Галичині, відстоював рівноправ’я українців в усіх сферах суспільно-політичного життя та крайової адміністрації. Протягом 1870-73 очолював культурно-освітнє товариство “Просвіта”. Л. як посол сейму і голова “Просвіти” активно домагався відкриття кафедри історії України в Львівському ун-ті, запровадження навчання українською мовою у всіх класах Академічної гімназії у Львові (вдалося реалізувати в 1874), сприяв розповсюдженню українських підручників на Буковині і Закарпатті, та налагодженню культурних зв’язків з Підросійською Україною. Л. дбав про створення при товаристві стипендійних фондів та розвиток благодійної діяльності. В 1870 Л. заснував народовецьку газету “Основа”, що видавалася у Львові (1870-72; ред. Т.Леонтович і К. Климкевич). Переклав на українську мову австрійський цивільний кодекс.
ЛАВРСЬКА ШКОЛА – навчальний заклад, відкритий П. Могилою у 1631 при Троїцькому монастирі Києво-Печерської Лаври. Була створена за західноєвропейським зразком і давала вищу освіту, ніж братські школи. В 1632 Л.ш. було об’єднано з Київською братською школою і створено Колегію, яку очолив П. Могила (див. Киево-Могилянська Академія).
ЛАГОДА АНДРІЙ (рр. н. і см. невід.) – козацький діяч першої пол. 17 ст. В 1629 Л. разом з С. Сосимовичем як делегат Війська Запорозького брав участь у роботі церковного собору у Києві, який розглядав можливість досягнення порозуміння між прихильниками греко-католицької та православної церков (завершився безрезультатно). В 1637 – полковник канівський, а після затвердження Ординації у 1638 – сотник Канівського полку.
ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МАТВІЙОВИЧ [8(20). 6.1834- 31.3.(13.4).1902]-відомий украінський історик. Н. у с. Гирівці Конотопського повіту Чернігівської губ. (тепер с. Шевченкове Конотопського р-ну Сумської обл.). У 1858 закінчив історико-філологічний ф-т Петербурзького ун-ту. Служив у судових установах Чернігівщини, Полтавщини, а з 1880-у Києві, як член судової палати. Член історичного т-ва Нестора-літописця, один з засновників журналу “Киевская Старина”. Був особисто знайомий з Т. Шевченко. Л. – автор бл. 450 праць і статей переважно з історії Лівобережної України 17-18 ст. Головну увагу Л. приділив дослідженню історії селянства – “Малоросійські посполиті селяни 1648-1788” (1866), козацької старшини і Шляхти – “Нариси дворянських родів Чернігівської губернії” (1868), “Нариси малоросійських фамілій” (1875-76), “Люди старої Малоросії” (1882-88), колонізації та землеволодіння -“Опис старої Малоросії” (1888-1902), адміністративно-судового устрою Гетьманщини – “Суди в старій Малоросії” (1898) та ін. Л. видав важливі документальні публікації: “Щоденник М. Ханенка” (1884), “Сулимівський архів” (1884), “Мотижинський архів” (1890), “Щоденник генерального підскарбія Якова Маркевича” (1893-97), “Любецький архів графа Милорадовича” (1898) та ін. В основі історичної концепції Л. лежала ідея народництва. В своїх працях Л, підкреслював визиск українського селянства з боку козацької старшини і як результат – неприхильне ставлення Л. до Гетьманщини та її діячів (“Замітки про Мазепу”, 1878; “Павло Полуботок”, 1880). Зосереджуючись в основному на соціально-економічних проблемах, Л. менше уваги звертав на політичний занепад Гетьманщини внаслідок колоніальної політики російського уряду. Це зумовило деяку однобокість історичної концепції Л., що підкреслювала українська історіографія, хоча високо оцінила його вкладу розвиток історичної науки в Україні. Заслугою Л. є те, що він ввів у наукове користування велику кількість документів, архівних матеріалів, які мають велике значення при вивченні історії Лівобережної України другої пол. 17-18 ст.
ЛАЗАРЕВСЬКІ — козацький рід на Чернігівщині, до якого належали відомі діячі української культури і науки 19-20 ст. Матвій Л. (1778 -1856) – батько шести братів Л. – Василя, Івана, Михайла, Олександра, Федора і Якова. Автор спогадів про Чернігівщину в першій пол. 19 ст. – “Памяти мои”. Василь Матвійович Л. (27.2.1817 -18.4.1890) – письменник і перекладач. Закінчив Харківський ун-тет. У 1847-48 – чиновник Оренбурзької прикордонної комісії. З 1848 жив у Петербурзі. Л. був знайомий з Т. Шевченком, листувався з ним і матеріально допомагав поетові на засланні. Переклав на російську мову твори У. Шекспіра – “Отелло”, “Король Лір”, “Макбет”, збирав матеріали для “Полного малоросійського словаря” (залишився в рукописі). Іван Матвійович Л. (1836 – 4.7.1867) – знайомий Т. Шевченка, Протягом 1858-61 Л. часто зустрічався з поетом у Петербурзі. В березні 1860 поет подарував йому “Кобзар” з власноручним написом. Михайло Матвійович Л. (12.7.1818 -3.5.1867) – близький товариш Т. Шевченка, В 1837 закінчив Ніжинський ліцей. У 1841-46 жив у Тобольську, з 1856 переїхав до Оренбурга. З 1850 – радник Петербурзького губернського правління. Познайомився з Т. Шевченком у 1847.
Листувався і матеріально допомагав йому на засланні. Клопотався про визволення поета з заслання і першим сповістив Т. Шевченку про звільнення. Л. піклувався про хворого Шевченка, після його смерті подбав про похорон, а згодом – про організацію перевезення тіла поета в Україну. Олександр Матвійович Л. (20.6.1834 – 13.4.1902) – визначний український історик (див. 0. Лазаревський).
ЛАНЖЕРОН ЛУЇ-ОЛЕКСАНДР (13.1.1763-16,7.1831) – французький дворянин, російський державний діяч, генерал, граф (з 1799). Н. у Парижі. В 1799 емігрував до Росії. Служив офіцером у російській кавалерії, брав участь в російсько-турецькій війні 1806-12, під час якої його ад’ютантом був І. Котляревський. З листопада 1815 до травня 1823- генерал-губернатор Новоросії; головнокомандуючий Бузького і Чорноморського Козачого Війська. Сприяв зростанню одеського порту, заснував перші громадські заклади в Одесі та був покровителем Рішельєвського ліцею. Був одним із засновників масонства в Україні. Помер у Петербурзі.
“ЛАНКА” – літературне об’єднання письменників, засноване в 1924 у Києві. До “Л.” належали письменники Б, Антоненко-Давидович, М. Івченко, Т. Осьмачка, Г. Косинка, В. Підмогильний, Є. Плужник та ін. Виступали проти заполітизованої культури, відстоювали незалежність літературної творчості від офіційної політики більшовицької партії в галузі літератури. В 1924 “Л.” була перейменована в “МАРС”.
ЛАНЦУТ – місто в пд-сх. Польщі. З грудня 1919 до квітня 1920 тут знаходився табір для військовополонених бійців Української Галицької Армії та інтернованих вояків Армії Української Народної Республіки. В ході радянсько-польської війни 1920 з них було сформовано 6-ту Січово-Стрілецьку дивізію. Командантом табору був ген. О. Пилькевич.