Довідник з історії України 10

ГАБРУСЕВИЧ ІВАН (псевдоніми Іртен, Джон, Северко; 1902-16.5.1944) – відомий український політичний діяч. Н. в Галичі у родині священика. Ще навчаючись на філософському ф-ті Львівського ун-ту (закінчив у 1931), став одним з організаторів молодіжного націоналістичного руху на Львівщині. З поч. 20-х рр. належав до провідних членів Групи Української Державницької Молоді, згодом-Союзу Української Націоналістичної Молоді. З лютого 1929 -член Організації Українських Націоналістів, керівник підреферентури юнацтва Крайової Екзекутиви ОУН на Західно – Українських Землях (ЗУЗ). Г. за дорученням Проводу Українських Націоналістів розгорнув широку діяльність по створенню підпільної сітки молодіжних націоналістичних груп та організації акцій непокори польській окупаційній владі. Деякий час редагував часопис для молоді “Юнак”. В 1930 за рекомендацією голови ПУН Є. Коновальця Г. призначено заступником, а з липня 1931- Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ.

Декілька разів заарештовувався польською поліцією. В 1934 Г. увійшов до складу ПУН, де очолив референтуру ідеологічного вишколу. Співпрацював в Українській Пресовій Службі (УПС) у Берліні, пізніше – Відні, В 1941 активно сприяв проголошенню 30.6.1941 відновлення української державності та створенню Українського Державного Правління. 15.9.1941 заарештований німецькою таємною поліцією (гестапо) і ув’язнений в концтаборі Саксенгаузен. Помер у концтаборі 16. 5.1944.

ГАБСБУРГ ВІЛЬГЕЛЬМ (Василь Вишиваний; 1895-після 1950, можливо, 1951) – український військовий діяч, австрійський архікнязь-ерц-герцог, полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Онук австрійського імператора Франца-Йосифа. Н. в сім’ї престолонаслідника Карла-Стефана. З 12 років жив у с.Живець у Західній Галичині, де вперше познайомився з побутом і звичаями українців. Навчався у воєнній академії у Віннер Нойштадті. Самостійно вивчив українську мову. Учасник першої світової війни. 31915 – лейтенант піхотного полку, в якому служили українці з Золочівщини. Згодом очолив армійську групу у корпусі ген. П.Гофмана, до складу якого входив Легіон УСС. У квітні 1918 під час боїв у р-ні Жмеринки Г. призначено командиром Легіону УСС. В 1919-20 – співробітник Міністерства військових справ Української Народної Республіки, радник з військових питань Головного Отамана С.Летлюри. В 1921 повернувся в Австрію. Жив у Відні. 26.8.1947 був заарештований радянськими спецслужбами у Відні і таємно вивезений в СРСР. Перебував у радянських концтаборах, де і загинув. Автор збірки поезій українською мовою “Минають дні” (1921).

ГАБСБУРГИ (нім. Habsburger) – одна з європейських династій, представники якої на протязі 13-20 ст. правили у ряді країн Західної та Центральної Європи.

Родоначальником Г. вважається Гунтрам Багатий, один в знатних землевласників Верхнього Ельзасу (ІОст). У 1090 Г. одержали графський титул, а з 1135 стали ландграфами в обл. Верхнього Рейну та Швейцарії. Саме тут, у обл. Аргуау, бл.1020 було побудовано замок Габсбург, від якого походить назва династії.

Першим відомим Г. був Рудольф I, обраний у 1273 імператором Священної Римської імперії (1273-1291), Він поширив свою владу на герцогства Австрію та Штірію (1276,1282) й закріпив їх за Г. У 14 ст. Г. приєднали до своїх володінь Карінтію та Крайну (1335) і Тіроль (1363). У 1379 рід поділився на дві лінії: альбертинську (Австрія) та леопольдинську (Штірія, Карінтія, Крайна, Тіроль).

Після смерті останнього з представників люксембургської династії, у 1437 Г. тимчасово поширили свою владу на Чехію та Угорщину, а у 1438 знову стали німецькими імператорами.

В результаті шлюбу Максиміліана Г. (1493-1519) з Марією Бургундською до родових володінь було приєднано Нідерланди. В період правління Карпа V (з 1516 – іспанський король Карл I, а з 1519 – імператор Священої Римської імперії) під владою Г. опинились величезні території: Німеччина, Австрійські володіння, Нідерланди, частина Італії, Іспанія та її колонії.

За угодою 1521-1522 між Карлом V та його братом Фердинандом австрійські спадкові землі були передані останньому. Таким чином Г. поділились на австрійську та іспанську лінії. Після загибелі короля Чехії та Угорщини Людовіка II в бита під Мохачем (1526) його володіння вийшли до Г.

Припинення у 1700 іспанської лінії Г., внаслідок війни за т. зв. “іспанську спадщину”, до володінь австрійських Габсбургів відійшли Південні Нідерланди (Бельгія) та італійські володіння. Австрійська лінія припинилась у 1740 з смертю імператора Карла VI (1711-1740). Шлюб його доньки Марії Терезії (1740-1780) з герцогом Францом Стефаном Лотарнгським поклав початок габсгурзько-лотарнгській лінії династії Г.

Внаслідок першого поділу Речі Посполитої у 1772 Г. поширили свою владу на Галичину, а у 1774 одержали також Буковину.

У період наполеонівських воєн імператор Франц II (1792-1835) змушений був відмовитись від титулу імператора Священої Римської імперії, яка перестала існувати (1806), а зберіг за собою титул імператора Австрії (1804).

Представниками династії Г., які носили титул королів Галичини та Володимирії (Galiciae et Lodomeriae) були: Марія Терезія (1740-1780), Йосиф II (1780-1790), Леопольд II (1790-1792), Франц II (1792-1835), Фердинанд I (1835-1848), Франц Йосиф I (1848-1916) та Карл I (1916-1918). У 1849 Г. дістали титул князів Буковини. У 1867 Австрійська імперія була перетворена у двоєдину Австро-Угорську монархію на чолі з представником династії Г,

11.11.1918 імператор Карл I відрікся від престолу. 3.4.1919 Установчі збори Австрійської республіки прийняли закон про позбавлення Г. всіх прав, вигнання їх за межі Австрії та конфіскацію всього майна. В Угорщині Г. формально панували до 1946.

ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658 – угода, укладена між гетьманом України І.Виговським та польським урядом 16.9.1658 у м.Гадячі. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич, якого вважають автором Г.д., і П.Тетеря, а польську – К.Беньовський та К.Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували. Договір складався з чотирьох розділів. За умовами Г.д., Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерального державного утворення – Речі Посполитої. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися ви усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства – козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети. Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків і 10 тис. найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана.

Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану. Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам. Четвертий розділ Гд. трактував питання освіти. У ньому говорилося, що Київська Колегія (див. – Києво-Могилянська Колегія) отримує такі ж права, як і Краківський ун-т. Другу академію або університет мали заснувати в ін. місті України. Планувалося відкрити гімназії, колегії та друкарні, “скільки буде потрібно”.

В ході переговорів українські делегати домагалися, щоб до складу Великого князівства Руського були включені ще Волинське, Белзьке і Подільське воєводства. Проте, в цьому і в деяких  ін. питаннях польська сторона виявляла негоступливість, чим викликала незадоволення частини козацьких мас, настроєних проти польської влади. Умови Гд. не задовольняли жодної з сторін, насамперед, прихильників повної незалежності України, і тому цей договір не міг бути довготривалим.

ГАДЯЧ (Гадяче) – місто Полтавської обл. України, центр Гадяцького р-ну. Розташоване на р. Пслі (притока Дніпра). За деякими даними -засноване в 1634. З початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57 – центр Гадяцького полку. У вересні 1659 тут було укладено Гадяцький договір 1658. В 1663-68 Г. – столиця Гетьманщини за правління
I. Брюховецького. З 1803 – повітове місто Полтавської губернії. В 1841 в Г. народився М. Драгоманов. У 1858-65 в місті жив видатний український письменник Панас Мирний. Тут народилася мати Лесі Українки -письменниця Олена Пчілка і декілька років провела сама поетеса.