Сирота Любов Вірші

ПРИП’ЯТЬ — 2000

Зелена, квітуча пустка
сучасного міста примар. —
Ні зойку, ні сміху, ні хрусту.
Лиш вітер — господар і цар,
та промені сонця в листі
втамовують сум самоти.
Стомились будинки барвисті
без рідної їм суєти.
Тому навіть шепіт, здається,
мов грім у квартирах луна.
Тут розпад і тлін крають серце…
А зовні — буяє весна!
Неначе у сні абсурднім
не можеш збагнуть — хоч сказись! —
як ці, майже справжні, джунглі
із лісом будівель зрослись?
Не сон! Не фільм фантастичний —
реальність жахніш від хімер!
“Невже цей пейзаж стане звичним
на всенькій Землі відтепер?” —
терзатиме душу до скону
ця думка, як совість жива.
Не випустить зона з полону
нікого, хто тут побував! —
Тягнутиме вперто, магічно
до себе, мов смерть навісна.
І в серце вцілятиме вічно
нещадно тиха весна.

БІЛЬ

Немає світла жодного в тобі.
Лиш чорне полум’я знедоленої долі
та калинова гіркота журби,
та спопеляючі жарини болю…
Ось все, що залишилось від душі,
яка колись співала і палала
прозоро, світло,
та ще й крила мала…
Зламались крила десь на віражі
лихої долі…
Мороком гнітючим
твоє життя крізь тебе протече.
Лише нового болю жар пекучий
прониже небо крижаних ночей.

ЛЮБОВ

1

Здоровий дух — в міцному тілі.
А в хворому — мабуть, нема
його, щоб душу зігрівав?
Тому вона мовчить, зомліла…
Я знаю, що мене трима
лише одне у світі грішнім —
ти, любий мій,
мій дар всевишній,
притулок мій,
мій порятунок!..
Вдихає ще в мене життя
твоє кохання, поцілунок
мене вертає з небуття,
гальмує новий напад болю…
Благаю Господа щодня,
щоб твій вогонь не згас ніколи!
Ну, а коли назовсім я
піду по той бік цього світу
і віднайду свій дух палкий,
молю, щоб дав Господь
хочь звідти
тебе зігріти в час скрутний.

2

Зима вже скоро. Тільки б того лиха.
Але як щемно, як зажурено, як тихо
останнє листя простилає шлях
суворим дням.
Та глибшає в очах
твоїх
безмежна мудрість,
на яку не вплине
несхібна переможність часоплину.
Все тлінно!
Лиш одна Любов стосила
не дасть закрижаніти нашим крилам —
щоб крізь туман і суєтності тлін
ми піднялися в Вищу Височинь
і осягнули Істину Єдину.

3

Ти зі мною не розминувсь.
Стрілися з ласки Божої.
Випало раптом нам — не комусь —
щастя на мрію схоже.
Наче небо з землею зійшлись
не в борні, а в любові…
Мабуть, ми бачилися колись
в інших світах з тобою?
Десь у надхмар’ї наші шляхи
мусіли перетинатись,
щоб одне одного в час лихий
знов ми змогли впізнати.
Знаю, ми маємо — поки не щез
обрій, вогнем омитий —
цей подарунок щедрих небес
долею відробити.

ВИБІР

Спливає час, кільцюючись в роки:
з біблійної, квітневої хвилини
фатальний розпад сіє по світах.
А ми, хто тут ще —
чи живі таки?
Чи дотліваєм, як сліпі жарини
зорі, що загубилась в полинах?

Цей розпад, розпач —
то наш біль чи страм?
І де притулок відшукать стражденним?
Господь чекав на наше каяття —
й не дочекавсь!
Пече минуле нам.
Аж стогне, прагне свята сьогодення.
Та віє гіркотою з майбуття.
І все ж Господь чека…

НЕ УБИВАЙТЕ АНГОЛА В СОБІ

Не убивайте Ангола в собі,
не підтинайте, не ламайте крила!
Не піддавайтесь ницій ворожбі,
які б вона Вам блага не цідила.

Хоч погляд Ангола суворіша немов,
коли збиваєтесь на шлях порочний,
проте лиш Він дарує Вам любов.
Він — Ваш зв’язок з небесним домом Отчим.

Відчувши, що стає за тягаря,
Він може Вас покинути назавше!
Тоді так боляче впаде зоря,
відлунням тонкострунним серце втявши…

І загарчить насичене нутро,
що душу перетравлює на тління!
Але всі блага світу, царський трон
Вам пеклом стануть без Його світіння.

Не здайтесь сатані у боротьбі!
Не дозволяйте злим думкам гніздитись.
Не убивайте Ангола в собі!
Йому так важко буде відродитесь.

І поки Ангол Ваш дзвенить крильми,
і поки небо ще зоріє Вами,
спішіть звільнитися з тенет пітьми,
утверджуючи серця ритм ділами!

Людина — я.
І радісно мені
тому, що я — людина!
Які чудові постаті ясні
дарує світу кожна днина!
Все вміють люди:
створюють світи —
на полотні, у музиці, у слові;
плекають хліб, вирощують сади;
міста будують і доми Господні…
Яка любов об’єднує серця!
Яка краса у кожному народі!..
…Але чому війні нема кінця? —
Аж стогне Всесвіт від людської шкоди…
Святі слова затоптують в багні,
підміняють кохання блудом,
все знищують…
І Бога на Землі
теж розіп’яли люди!..
Які ж бездушні постаті жахні
з’являються на світі кожну днину!..
Людина — я.
І соромно мені,
що я — людина…