Довідник з історії України (Ч)

ЧАБАНІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ (рр. н. і см. невід.) – український військовий діяч, генерал-хорунжий. В Українських збройних силах -31918. Учасник визвольних змагань 1917-21, старший ад’ютант штабу 6-го Полтавського корпусу, начальник оперативного відділу Запорозького корпусу Армії УНР. Згодом – начальник штабів 4-ї стрілецької бригади, 5-ї Херсонської дивізії (вересень 1920), вишкільного відділу, 1920-22 – начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу.

М. Литвин, К. Науменко (Львів).

ЧАЙКА-ВІЙСЬКОВИЙ човен запорозьких козаків у 16-17 ст. Завдовжки 18-20 м, завширшки 3-3,5 м (за деякими дан. – до 6 м), заввишки 3,5-4 м. Кожну Ч. будувало не менше 60 чол. протягом 15 днів. Основою Ч. служив липовий або вербовий стовбур, обшитий з боків дошками та осмолений. Для надання Ч. більшої стійкості, забезпечення від затоплення та ворожих стріл під час бою до бортів із зовнішнього боку прив’язували ликом із липи або черешні снопи очерету, які поліпшували плавучість, пом’якшували удар під час абордажу ворожого судна і захищали корпус корабля від пошкоджень вогнепальною зброєю. Ч. мала два стерна – на носі й на кормі, що забезпечувало судну швидкість під час розворотів. На Ч., в залежності від величини, було 20-40 весел, встановлювали щоглу, до якої, за потребою, кріпили вітрило. Екіпаж човна складався з 40-70 чоловік. Із січової гавані виходило іноді понад 300 Ч., екіпаж яких налічував бл. 20 тис. бійців. Озброєння Ч. становили 4-6 гармат, переважно фальконетів. На Ч. запорожці плавали по Дніпру, Дунаю і Бугу. Воюючи з турками і татарами, запорозькі козаки вже у 16 ст. здійснювали на Ч. походи Чорним морем на Кримське ханство і Османську імперію, вели морські бої з турецькими галерами.

О. Кривоший (Запоріжжя).

ЧАЙКОВСЬКИЙ АНДРІЙ (Чайківський, 15.5.1857-2.6.1935)- український письменник, громадський діяч, адвокат. Н. у Самборі (тепер Львівська обл.) у сім’ї урядовця. Середню освіту здобув у Самбірській гімназії (1869-77), де був членом таємного товариства “Громада”. У 1877-83 навчався на філософському ф-ті, згодом – юридичному ф-ті Львівського ун-ту. Очолював студентське товариство “Дружній лихвар”. У 1881 став співзасновником “Кружка правників”. У 1882 мобілізований до війська, в чині офіцера австрійської армії брав участь у поході до Боснії. Після армійської служби займався адвокатською практикою в Самборі. У 1890 відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах. На Бережанщині проводив активну громадську та освітню роботу – очолював місцеву філію “Просвіти”, організовував осередки “Січей”, був повітовим кошовим. Належав до Української народно-демократичної партії, з 1899 входив до її керівного органу – Ширшого народного комітету. У 1914 переніс свою адвокатську канцелярію до Самбора. На поч. Першої світової війни 1914-18 організував набір до лав Легіону українських січових стрільців у Самбірському повіті. Після вступу до Галичини російських військ був інтернований. У 1915 очолив “Комітет українців” міста Львова. Після встановлення української влади в Галичині в 1918-19-повітовий комісар Самбірського повіту. В 1919 оселився в Коломиї. Продовжував займатися громадською діяльністю, за що був заарештований польськими властями. У 1923 виступив одним з організаторів Спілки українських адвокатів. У 1926-27 очолив осередок “Рідної школи”. Почесний член товариства “Просвіта”, голова Товариства письменників і журналістів ім. І.Франка. З молодих років займався літературною діяльністю. Друкуватися почав з 1892. Автор історичних творів: “За сестрою” (1907), “Віддячився” (1913), “Козацька помста” (1919), “На уходах” (1921), “Олексій Корнієнко” (1924), “До слави” (1929), “Полковник Михайло Кричевський” (1935), “Петро Конашевич-Сагайдачний”, “Московський цар Дмитро Самозванець. Хотинська справа”, “Сонце заходить” та ін.; повістей “Олюнька” (1895), “В чужім гнізді” (1896), “Бразілійський гаразд” (1896) та ін.; науково-популярного нарису “Запорозька Січ” (1929); оповідань. Залишив спогади “Спомини з перед десяти літ” (1892), .”Чорні рядки: Мої спомини за час від 1 листопада 1918 до травня 1919″. Помер у Коломиї.

О. Павлишин (Львів).

ЧАЙКОВСЬКИЙ МИКОЛА (Чайківський; 2.1.1887 – 7.10.1970) – український вчений-математикта педагог, громадський діяч. Син А.Чайковського. Н. у Бережанах (тепер Тернопільська обл.) У 1905 закінчив Бережанську гімназію. Вищу освіту здобував у Празі – в Німецькій вищій технічній школі, Празькому та Віденському ун-тах. У Відні був членом студентського товариства “Січ” (секретар, голова) і робітничого товариства “Поступ”. У 1911 захистив у Віденському ун-ті дисертацію на ступінь доктора філософії. У 1912-13 займався науковою роботою у Берліні. В 1913 обраний дійсним членом математично-природничо-лікарської секції Наукового товариства ім. Т.Шевченка. У 1910-18 викладав математику в середніх школах Львова, Тернополя, Рави-Руської. З квітня 1915 за дорученням Союзу визволення України працював серед військовополонених-українців російської армії у таборі Фрайштадт (Австрія). Як співробітник “Просвітнього відділу” СВУ проводив з полоненими навчальні заняття з математики, фізики, хімії, географії, біології, німецької мови, організував фотогурток. Після встановлення української влади в Галичині місяць очолював Рава-Руський повітовий комісаріат ЗУНР. У січні 1919 у складі делегації ЗУНР брав участь у роботі Трудового конгресу України, обраний головою бюджетної комісії. З лютого 1919 читав лекції з вищої математики у Державному Українському університеті у Кам’янці-Подільському. Після поразки Української революції протягом двох років гастролював по Європі у складі українського хору О.Кошиця. У 1922-24 викладав математику в Львівському (таємному) Українському університеті. У 1922-26 очолював приватні гімназії “Рідної школи” в Яворові, а в 1926-29 – в Рогатині. У 1929 на запрошення місцевої української громади переїхав до Одеси, де працював на посаді професора математики Інституту народної освіти. У березні 1933 заарештований і засуджений у справі міфічної “Української військової організації”. Відбував заслання в Карелії на будівництві Біломоро-Балтійського каналу, Архангельську (1941-43), Томську (1943-44), Семипалатинську (1944-47), Уральську (1947-56). У 1956 повернувся в Україну, був реабілітований. Обіймав посаду доцента Львівського педагогічного інституту, з 1962 – професор Львівського ун-ту. Автор численних статей та монографій: “Систематичний словник української математичної термінології” (1924); “Квадратні рівняння” (1959), співавтор “Російсько-українського математичного словника” (1960). Автор довідок з математики в Загальній українській енциклопедії (Коломия, 1933) та в Українській радянській енциклопедії. Помер у Львові.

О. Павлишин (Львів).

ЧАЙКОВСЬКИЙ МІХАЛ (Садик-Паша; 1804-4.01.1886)-політичний діяч і письменник. Представник т.зв. української школи у польській літературі. Н. у с.Гальчині (тепер Бердичівського р-ну на Житомирщині) у родині шляхтича. По материнській лінії був нащадком гетьмана Лівобережної України І.Брюховецького. Навчався у Бердичеві, потім – у Межиріччі та у Варшавському ун-ті. Був учасником Польського повстання 1830-31, після поразки якого емігрував до Франції. Жив у Парижі, де співпрацював спочатку з демократичним, згодом – з монархічним крилом польської еміграції. Тут розпочав літературну діяльність. Видав низку романів, повістей та оповідань на теми, пов’язані з українською історією: “Козацькі повісті” (1837), “Вернигора” (1838), “Стефан Чарнецький” (1840), “Кошовата”, “Овручанин”, “Гетьман України” (1841) та ін. У своїх творах популяризував козацьку традицію в її пропольському трактуванні, козакофільську романтику поєднував з ідеалізацією козацько-польських взаємин у минулому. У 1835 брав участь у Паризькому історичному конгрес, де виступив з рефератом про вплив української козаччини на європейську літературу. Політичним ідеалом Ч. було відродження колишньої козацької України як автономної частини у складі відродженої незалежної Польщі. Можливість здійснення своїх планів вбачав у співпраці з лідером польської монархічної еміграції А.Чарторийським – ініціатором спільної збройної національно-визвольної боротьби поневолених Росією народів. У 1841 за його дорученням очолив східне агентство у Стамбулі, звідки координував підривну діяльність політичних емісарів у південних районах Російської імперії (в Україні, на Дону, Кубані, Кавказі), зокрема українців І. Терлецького та М.Свідзинського. У 1844 виступив ініціатором створення у Добруджі, заселеній переважно нащадками запорожців та селянами-втікачами з України, спеціальної бази для політичної пропаганди серед навколишнього населення та її поширення в Україні. Щоб уникнути виселення, якого домагалося російське посольство в Стамбулі, у 1850 прийняв турецьке підданство і перейшов в іслам. Під час Кримської війни 1853-56 організував і очолив козацький полк, який брав участь у воєнній кампанії 1854 (звільнив від росіян Сілістрію та Бухарест). На чолі цього формування планував вступити на територію України, щоб підняти повстання та відновити Гетьманщину в дусі традицій гетьмана П.Дорошенка та П.Орлика і, ймовірно, стати українським гетьманом під сюзеренітетом султана або польського короля. Однак цей план не узгоджувався з реаліями доби. На поч. 1855 полк Ч. був відведений у тил, а згодом включений до складу регулярної турецької армії. Розчарований крахом своїх планів, Ч. у 1873 попросив помилування в Олександра II, повернувся в Україну і перейшов у православ’я. Покінчив життя самогубством. Залишив спогади: “Записки Михайла Чайковского” (“Русская старина”, 1895-1904) та про події Кримської війни (видані у Польщі в 1961).

Ф.Стеблій (Львів).

ЧАЛИЙ САВА(р.н. невід.-п. 1741)-полковник надвірного війська магнатів Потоцьких. Н. у с.Комаргороді на Вінниччині (тепер Томашпільського р-ну Вінницької обл.). Деякий час перебував на Запорозькій Січі, а згодом служив сотником надвірного загону польських князів Четвертинських. У 1734 Ч. приєднався до гайдамацького загону під проводом сотника Верлана, який іменував його полковником. Після придушення повстання Ч. у 1736 знову склав присягу на вірність Польщі. З 1738 – полковник надвірного війська магнатів Потоцьких у Немирові (тепер Вінницька обл.). У 1741 викрадений зі свого маєтку і страчений за вироком гайдамацької ради у загоні повстанського ватажка Г.Голого.

А. Пономаренко (Вінниця).

ЧАПЛИНСЬКИЙ ДАНІЄЛЬ (Данило; рр.н. і см. невід.) – польський шляхтич, підстароста чигиринський. Походив із Брацлавщини. З 1646 служив управителем маєтків коронного хорунжого О.Конєцпольського, а згодом був призначений чигиринським підстаростою. Користуючись підтримкою О.Конєцпольського, із загоном своїх слуг Ч., ймовірно, навесні 1647 напав на Суботів. Захопивши хутір Б.Хмельницького, Ч. привласнив його, вигнавши звідти родину Б.Хмельницького та жорстоко побивши його сина. На поч. національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького 1648-57 Ч. брав участь у боях проти української армії. Дружина Ч. Мотрона вийшла заміж за Б,Хмельницького.

І. Підкова (Львів).

ЧАРНЕЦЬКИЙ СТЕФАН(1599-16.2.1665)-військовий і політичний діяч, воєвода руський (з 1657), коронний гетьман Польщі (1665). Активний учасник козацьких воєн серед. 16 ст. в Україні. Н. у с.Чарнці (тепер Польща). Походив з польського шляхетського роду. Здобув військову освіту. Брав участь у війні з Швецією 1626-29. У 1638 був учасником каральних загонів, що придушували козацькі повстання в Україні. Член комісії на Масловому Ставі, що займалася виробленням умов щодо реєстрового козацтва. Під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57 активно боровся проти українських військ. Під час Жовтоводської битви 1648 потрапив у татарський полон, згодом був переданий козакам. Звільнений з полону після укладення Зборівського мирного договору 1649. Непримиренний противник національного визволення українського народу. У 1649-68 – військовий радник короля Яна II Казимира. Противник укладення Білоцерківського договору 1651. У 1652-53 брав участь у походах польських військ на Поділля і Брацлавщину, учасник битви під Жванцем у 1653. У 1653 загони, очолювані Ч., на Поділлі були розгромлені українськими військами під командуванням І.Богуна. З травня 1655 – київський каштелян. У 1654-56 брав участь у війні проти Швеції, а в 1655-58 – проти Трансільванії. Під час війни Речі Посполитої з Швецією командував обороною Кракова. У 1656 призначений регіментарем, очолив воєнні дії проти шведської армії. У березні 1656 розгромив шведські війська під Ярославом, а згодом – у Помор’ї. У квітні 1656 Ч. брав участь в облозі та звільненні Варшави. У 1657 під Чорним Островом на Поділлі примусив капітулювати трансільванські війська князя Юрія II Ракоці. У 1657 Ч. присвоєно звання генерал-лейтенанта і призначено руським воєводою. У червні 1660 здобув перемогу у бою під Паланкою. Восени 1663 разом з королем Яном II Казимиром здійснив похід на Лівобережжя. На чолі окремого загону захопив Бориспіль, Ромни, двічі штурмував Глухів. Здобувши Суботів, Ч. наказав викинути з могили прах гетьмана Б.Хмельницького та його сина Тимоша. За наказом Ч. було розстріляно гетьмана І.Виговського. З січня 1665 – польний коронний гетьман. Помер у с.Соколівка біля Бродів (тепер Львівська обл.).