пошук:  

>> Стрийковський Матвій: Хроніка Польська, Литовська, Жмудська і всієї Русі (уривок)

У розділах: [Острозькі]

Авторська сторінка
Опублікував:  vesna

З польської переклав Вадим Пепа, опубліковано у журналі "Всесвіт" (1988, №5)

 

 

З польської переклав Вадим ПЕПА
опубліковано у журналі "Всесвіт" (1988, No5)

У героїчній минувшині слов'янських народів немало гідних подиву прикладів згуртованої боротьби проти спільних ворогів — тевтонських рицарів, монгольських загарбників, турецько-татарської агресії. Одну з таких битв, що відбулася 1512 року, варту пам'яті сучасників, відображено у відомій польській хроніці Матвія Стрийковського, яка була складена наприкінці XVI ст. Особливо відзначився у цій битві князь Великого князівства Литовського гетьман Костянтин Острозький.

В. П.

Про перемоги поляків і литвинів над 25000 татар перекопських, здобуту під Вишневцем у 1512 році.

Король Август і нова королева польська

Саме в Кракові були, аж вість: Перекопський

Царик голову підняв, небезпека близько,

В Руський край Менглі-гірей йде з великим військом.

Як годиться королю, батькові Вітчизни,

Спохопився, щоб одбить меч поганський грізний.

Двір свій швидко відіслав жовнірству в підмогу,

Щоб Поділля захистить, укріпить залоги.

Також шляхта й рицарство руське родовите

Виступали, щоб татар спільно погромити;

Костянтин, як гетьман, князь, спішно вирушає,

Він литвинів, волинян під рукою має.

Сил татарських двадцять п'ять тисяч, а чи й більше

На лічбі тоді було, злих, щонайлютіших,

В Руськім краї немалі учиняли шкоди,

Бо ж сам цар Менглі-гірей ними верховодив.

Аж під Білки вже було підійшли загони,

Коли гетьман польний там став на оборону.

Він сім сотень до ноги вибив бусурманів,

Нашим мужності додав, настрахав поганих;

Ані жодного живим звідти не пустили,

Бідних бранців, весь полон в цілості відбили.

Як звитяжців у бою слава увінчала.

Молодці довкола них гуртуватись стали.

Польське й руське військо теж довго не барилось —

Недалеко Вишневця враз отаборилось;

Із Литви князь Костянтин три тисячі добрих

Мужніх воїнів привів, битися готових.

Князь Михайло з Вишневця був при нім з синами

Й князь Андрій із Збаража, котрі над військами

Теж могли гетьманувать, але Костянтина

Визнано було всіма гетьманом єдиним.

Гетьман польний Станіслав, рицар славний, мужній,

Що під Білками татар знищив осоружних,

По звитяжстві осмілів і з полком хоробрим

За ордою назирав, допікав їй добре.

Костянтин з коронними військ проводирями

Раду радив, як узять верх над ворогами.

Більшій силі хитрість звик він протиставляти,

Бусурман стрічав стократ, знав, як подолати.

На свій досвід бойовий гетьман покладався,

Та охоче й до порад добрих дослухався.

Мудру раду дав усім гетьман іменитий,

Розказав, як нападать, як гонить, як бити.

Зі сторожі уночі спішно, в пильній справі

Гетьман польний Станіслав заявився в табір,

Вість приніс: Менглі-гірей став кошем хижацьким,

Можна тихо підступить, вдарити зненацька.

Дуже втішна новина, тож усі, хто слухав

Звістку ту при гетьмані, піднеслися духом.

Славою окритись чи за Вітчизну вмерти —

Кожен кинутись у бій поривався першим.

Як побачив Костянтин хіть таку до бою,

Скоро військо поєднав — Польщу із Литвою.

Із волинцями усіх стало десь шість тисяч,

Випадало кожному із десятком биться.

Рушили із Вишневця, вийшли на дорогу,

Але спільний той похід спричинив тривогу,

Сварка в гетьманів зайшла, як бій починати,

Хочуть Польща і Литва наперед ставати.

Костянтин Острозький сам хоче першим бути.

Бо не раз громив татар, вивчив їхні штуки.

Вік на тому стратив свій, знав про їхню справу,

Був свідомий, де, які на коші застави.

Мовив: першим поведе він своїх бувальців,

А ще — сила в кулаці, не в окремих пальцях.

Чи ж поляки уперед можуть наступати,

Як за хитрощі татар де ж їм певне знати?

А коли б щось негаразд з першими вчинилось,

Й решта б війська заодно в скруті опинилась.

Мудро радив Костянтин, та поляки спірні

Відрікали, що й у них юнаки добірні,

Котрі й по Німеччинах, Франціях бували,

І навчалися вони в школах фехтувальних.

Князь Острозький одповів, знову ж, мудрим словом:

В полі шабля й сагайдак — це не те, що вдома,

Волох, німець чи француз у військовій справі

Зовсім інші, ніж турчин серед піль кривавих,

Тут не німця, а татар подолати треба.

В правім ділі хай господь допоможе з неба.

Поки гетьман Костянтин словом лад наводив,

Сповістили, що війська до татар підходять,

Що вже видно бусурман. Враз утихла сварка,

Перед небезпекою стало гордим жарко.

Шикувалися до лав, готувались звично,

Попереду Костянтин, як Гектор величний.

Підбадьорюючи всіх, їде з булавою,

На чолі, по праву руч, сам стає з Литвою.

Кам'янецький Миколай, воєвода знатний,

Поряд став, як Ганібал, в шишаку чубатім,

Польських кінних шикував на лівому розі.

А щоб за середину менше буть в тривозі,

Якміцніше укріпив — шляхта, панство стало;

Перед боєм в кожного серце аж скакало.

Рота жовнірів була у передній лаві.

Кожний мужність виявляв, кожний прагнув слави.

Прудко стали, як один, в бойовому шику,

Долітають від татар звідусюди крики,

Князь литвинів, що при нім, та волинців справних

Відокремив, вбік відвів, осторонь поставив.

Подаль війська зупинивсь польського, бо хоче

Скрито долом на татар з-за могил наскочить.

Булаву, як Геркулес, вгору викидає,

Братом кожного зове, мужність уселяє.

Білоногий, вороний кінь несамовитий

Так і крутиться під ним, землю б'є копитом,

Вершник в латах, шишаком голова прикрита,

Слово мовив перед тим, як почати битву.

"Гей, товариші мої, товариство миле,

Неминуче діло нам випало в цій хвилі,

Серце не дає мовчать зараз перед вами,

Подивіться навкруги, що діється з нами.

Як потоптана, куди б не дивились очі,

Чужа шабля і нога як її толочать

Нашу землю, що вона кожному з нас мила.

І яке ж то лихо їй нині учинилось.

Геть спустошена лежить, статки та надії

Знищені, а через те став поганий смілий.

Як нужденні орачі, гляньте ж бо, блукають,

Вигнані з своїх осель, що робить, не знають.

Бачите, як зв'язаних тьму женуть по полю,

І жінок, і діточок тягнуть у неволю

На ганьбу, чоловіки в ланцюги закуті,

Сил немає говорить — горе скрізь і скрута.

Чи ж не знаєм, як брати наші нарікають

Та у відчаї плачі до небес здіймають.

А надію лиш на нас бідні покладають,

Із жінками та дітьми тяжко потерпають.

Хто ж покривджені життя візьме в оборону,

За спустошені поля, вигнаних із дому

Хто помститься, як не ми? Он у полі близько

Ворог той, що і лани, й села наші нищить.

Вже маєтки і міста, споконвіку наші,

Стали пасовиськами, коні там на паші.

Хто ж би міг таке знести? Скільки ж нам терпіти,

Здирства і жорстокості та насильства підлі?

Час такий для нас настав, стільки потерпали,

Стільки горя та біди від татар зазнали,

Що обов'язок велить взятися за зброю,

Мужньо з шаблею в руці кинутись до бою.

Як не зможемо тепер виявить відвагу,

Будем дужче потерпать від татар поганих,

Зброю маємо в руках, тож не зволікаймо,

Рятувать братів своїх, край свій поспішаймо".

Ґвалт "ала!", ревіння труб, б'ють у бубни страшно,

А Титан веде зорю і світання ясне.

Звичним танцем вороги мчать на хижі лови,

Князь із воїнством своїм їх зустріть готовий,

Сила; силу зупиня, стріли впали градом;

В грізну мить своїм полкам Костянтин дав раду:

"Ну ж бо, браття, як один, ну ж бо разом,— каже.—

Як не вдержим, і моя голова поляже".

Шаблями на смерть січуть, з ворогом змішались,

Що литвини, що Волинь в мужності змагались,

Тільки ж тьмуща тьма татар, грізно наступають

І не меншу, ніж у нас, мужність виявляють.

Костянтин на все в бою око має пильне,

Добре бачить — вороги налетіли сильні.

До поляків верхівців вислано нагально,

Щоби збоку на татар вдарили навально,

Тож поляки до Литви в поміч поспішили,

Костянтин гукає: "Гей! В кого мужня сила,

Вирятовуйте братів! Кіш хай почекає,

На життя і честь мою ворог посягає".

Завжди щастя у бою випада сміливим,

В нагороду слава їм, сором боязливим.

А татари на Литву так напосідались,

Що слабкіші од страху утікать збирались;

Замполенський Войцех тут і Вергард з Потоку

Сміло наших з лівого рятували боку.

З кінних ротою сам князь, що відважний серцем,

Розметавши ворогів, всередину вдерся,

Тих гукає, що з рядів випурхнуть збирались,

Щоб при ньому, гетьмані, смілості набрались.

Знов напали на татар наскоком шаленим,

Чи не тисячу ураз збили їх на землю.

Швидко щастя татарві зрадило мінливе,

Перемішані до куп збилися лякливо.

Ще гучніше до своїх Костянтин гукає:

"Хто Вітчизни вірний син і за неї дбає,

Гей, покаже хай тепер мужність і відвагу,

Сам веду я вас у бій, щоб здобути славу".

Чують гетьмана свого, духом піднеслися,

Сонця промінь золотий саме засвітився.

Не один загін татар в тім бою поклали,

Ті, у кого кінь прудкий, тільки й повтікали.

А тим часом у коші царик заправляє,

На підмогу до своїх свіжих посилає,

Найдобірніших з орди на чолі з мурзами.

Ті в коші зостались, що в'язнів вартували.

А що в князі головну міць орда вбачала,

То на нього зусебіч з галасом напала,

Бо коли б його здолать татарві вдалося,

То й полякам зовсім зле зразу б повелося,

Вороги на правий бік з криком навалились,

Але наші встояли, напад той відбили.

Знову битва аж кипить, стріли свищуть страшно,

Курява потьмарила навіть сонце ясне.

Як поляки вгледіли, що на Костянтина

Знову напад від татар і яка їх сила,

На рятунок чотирма ротами спішили,

Підійшли, а вже орда наших оточила.

Й польських рот не видно вже, бо пробились сміло

Усередину, січуть той справа, той зліва.

Князя поклики усім додають відваги,

Зі своїм козацтвом він має перевагу,

Злі татарські лави рве, сам напосідає,

А середній стрій, в якім польська, міць стояла,

Як ударив на татар, аж земля дрижала.

Брязкіт зброї, гук рушниць та іржання коней,

Бубнів грім. ревіння труб, "гей!", "ала" та стогін

Все змішалось, третій раз в бій ідуть татари.

Костянтин кричить: "Гей! Гей! Діти, ще раз вдарим,

Вже звитягу бачу, ну ж, дружно напирайте,

І за волю. й за братів зв'язаних згадайте".

А тим часом одна з рот польських середину

Строю бусурманського сильно потіснила,

На татар ударила, що в'язнів пильнували,

Всіх поган до одного на коші поклали,

Розв'язали бранців, ті піднімають руки

З плачем в небо, бо страшні витерпіли муки.

Інші один другого скоро розв'язали,

Із нужденних бідаків воїнами стали,

Той сокиру, а той кий чи дубець хапає,

На проклятих бусурман люто нападає.

Ті, що в щастя, що у міць втратили надію,

Утікають, хто куди, з переляку мліють.

Мчать полями врізнобіч, наші доганяють,

Втікачів до переправ хлопи не пускають.

По довколишніх полях труп, де глянь, валявся,

Рідко хто вцілів, без ран до орди подався.

Царик сам заледве втік, а старші мурзове

Всі побиті й царський зять, цариків аж троє.

Двадцять п'ять тисяч прийшло, мало повтікало,

З наших в битві близько ста нагла смерть спіткала.

Через добрих гетьманів так бог дивно справив,

Що не міць, а праведних захистив, уславив.

Вибавили весь полон з дітками, з жінками,

Десь шістнадцять тисяч всіх із чоловіками.

Десять тисяч здобули коней після бою

Та шатрів, верблюдів, шат і різної зброї.

В Лопушанськім полі, де битва відбулася,

Так земля поганською кровію впилася,

Що без гною довгий час ті поля родили,

У голоднії літа орачів живили.

І тепер, бува, орач дивиться під ноги

І дивується, що спис, знівечений, довгий

Вивернув, або сайдак, ратище іржаве,

А чи шапку, чи стрілу, чи шишак кривавий.


Вадим Іванович Пепа (нар. 1936 р.)—прозаїк, перекладач, з польської переклав поезії Бартоломея Зиморовича, ряд творів анонімних авторів XVI ст.

Перекладено за виданням: Kronika Polska, Litewska, Zmodzka і wszystkiej Rusi Macieja а Stryjkowskiego. Warszawa, 1846.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...