ЕКОЛОГІЯ ДОНЕЧЧИНИ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Куруленко С.С., к.е.н.,
академік УЕАН
Показано стан навколишнього природного середовища Донеччини, включаючи атмосферне повітря, водні, мінеральні та земельні ресурси, відходи, тваринний та рослинний світ. Наведені порівняльні показники здоров’я населення. Висвітлені основні фактори та джерела негативного впливу на природне середовище області. Викладені основні цілі та завдання Програми охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки в Донецькій області до 2010 р. Наведені показники негативного впливу на навколишнє середовище та прогнозні дані щодо ефективності заходів Програми охорони довкілля.
Нинішню екологічну ситуацію в Донецькій області можна визначити як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, коли перевага в області надавалася розвитку сировинно-видобувних, енергогенеруючій, металургійній, хімічній та іншим найбільш екологічно небезпечним галузям промисловості. В поєднанні з недостатністю правових та економічних механізмів захисту природного середовища, низькою забезпеченістю та ефективністю захисних споруд, а також з низьким рівнем екологічної свідомості суспільства це призвело до небезпечного екологічного стану у Донецькій області. В незалежній Україні на державному рівні визнано, що необхідно здійснювати таку політику в сфері охорони довкілля, яка б забезпечувала стійкий з екологічного погляду розвиток, ефективне зниження та попередження негативних впливів на навколишнє середовище.
Стан навколишнього природного середовища області.
Порівняльні показники здоров’я населення.
В Донецькій області сконцентровано бшя 800 великих і середніх промислових підприємств гірничовидобувної, металургійної, хімічної промисловості, енергетики, тяжкого машинобудування та будівельних матеріалів, експлуатується близько 300 родовищ корисних копалин. Висока концентрація промислового, сільськогосподарського виробництва, транспортної інфраструктури в поєднанні зі значною щільністю населення створили величезне навантаження на біосферу – найбільшу в Україні та Європі. Техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в багатьох регіонах Донецької області досягло рівня, що є загрозливим для довкілля та здоров’я населення.
Атмосферне повітря. За підсумками 1998 р. щільність викидів шкідливих речовин в атмосферу склала 70 тонн на 1 кв.км, що у 6 разів більше, ніж у середньому по Україні. В атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення було викинуто 1561 тис.т шкідливих речовин, а автотранспортом – 206 тис.т, це загалом складає 37 відсотків від викидів шкідливих речовин в Україні.
Водні ресурси. Водні ресурси області формуються за рахунок транзитної притоки поверхневих вод, в основному по річці Сіверський Донець, місцевого річкового стоку, стічних, шахтних і кар’єрних вод, а також експлуатаційних запасів підземних вод. По території області протікає біля 240 річок довжиною більше 10 км. Але водозабезпеченість природним річковим стоком на одного мешканця області (190м ) в 5 разів менша, ніж в середньому по Україні. Загальний забір води з усіх джерел склав по області у 1998 році 2577 млн. м3. Обсяг скинутих у поверхневі водні об’єкти стічних вод склав 1780 млн. м’, з яких 980 мдн.м недостаньо очищених та без очистки стічних вод, що становить четверту частину по Україні. Більшість річок області відноситься до категорії брудних і дуже брудних. Залишаються незадовільними показники якості води Азовського моря.
Відходи. Ситуація, що склалася в області у сфері поводження з відходами в результаті багаторічного утворення великих їх обсягів та відсутності впродовж тривалого часу адекватної реакції на небезпеку, яку вони утворюють, складна і потребує термінового рішення цілого ряду проблем. У 1998 році утворилося біля 40 млн.тонн токсичних відходів, з них І класу небезпеки – 0,5 тис.тонн, II – 34,5 тис.тонн, ПІ – 70,9 тис.тонн. Серед особливо небезпечних відходів, розміщених на територіі області, є відходи, що містять миш’як, свинець, ртуть, кадмій, нікель, нафтовідходи, відходи гальванічних та коксохімічних виробництв та інші. Відсутність полігонів по похованню та заводів по знешкодженню і переробці токсичних відходів сприяє розміщенню високонебезпечних відходів на звалищах та інших, непристосованих для цього, місцях. Загалом в області накопичено біля 4 млрд. промислових та 400 млн.м3 побутових відходів, що становить біля 25 відсотків по Україні.
Земельні ресурси. Одним з самих актуальних питань в забезпеченні раціонального природокористування в області є поліпшення використання та охорони земельних ресурсів Земельний фонд області на 01.01.99 р. становить 2651,7 тис. га. Склад земельного фонду області свідчить, що біля 80 % площ зайнято сільськогосподарськими землями, з них сільськогосподарських угідь 77,2%. Зміст гумусу за останні 15 років зменьшився на 0,35 %. Підтоплено ґрунтовими водами 36 тис. га ріллі. Донецька область має найбільш еродовані землі, рілля еродована на 68 %. В результаті промислової діяльності підприємств порушено близько ЗО тис.га сільськогосподарських угідь. Відпрацьованих та підлягаючих рекультивації налічується біля 5 тис.га.
Мінеральні ресурси. На території Донецької області розвідано біля 700 родовищ корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення, з них експлуатується біля 300. З розвіданих в надрах області понад за 50 видів корисних копалин видобувається більше 20. У області передано в промислове освоєння 152 родовища нерудної сировини. Найбільш інтенсивно розробляються вугілля, кам’яна сіль, флюсові вапняки, вогнетривкі і тугоплавкі глини. У зв’язку з процесом закриття неперспективних вугільних шахт, що почався в 1996-97 роки, до існуючих екологічних проблем, зумовлених виробничою діяльністю прничовидобувних підприємств, додається необхідність комплексної оцінки змін екологічної ситуації і вживання заходів щодо мінімізації негативних наслідків закриття вугільних шахт-
Рослинний світ. Флорістичний склад Донецької області нараховує 1921 вид рослин, які представлені 1733 флорістичними асоціаціями та 281 формацією. Лісові насадження Донецької області відносяться до лісів 1 групи, які виконують виключно природоохоронні та реакреаційні функції. Лісовий фонд області складає 202587 гектарів. Лісистість території становить 7 відсотків, що у 2 рази менше середньої по Україні. Всі лісонасадження Донецької області розташовані в степовій зоні, при цьому більша частина з них посаджена на землях, які підпали водній та вітровій ерозіям. На стан лісів значно впливає навантаження техногенного та антропогенного походження. Природні трав’яні екосистеми області дуже обмежені внаслідок інтенсивної господарської діяльності. Цілинні рештки степового травостою збережені тільки на територіях природно-заповідного фонду області і частково по балках і крутосхилах, де менш відбувається антропогенна трансформація флори.
Тваринний світ. На території Донецької області нараховується біля 25 тисяч видів тварин різноманітних систематичних груп, з яких більш ніж 24 тисячі – безхребетні тварини. 98 видів безхребетних і хребетних тварин о.бласті занесено до Червоної Книги України, понад 140 видів віднесено до категорії рідкісних, більше 50 видів наземних хребетних тварин є
об’єктами полювання. В області продовжує зменшуватись чисельність усіх видів диких тварин та риб.
Природні території і об’єкти з особливим статусом охорони. Природно-заповідний фонд Донецької області налічує 99 об’єктів загальною площею 56,2 тис. га, що становить 2,11% території області що майже в два рази менше середньої по Україні. Але при цьому Донецька область єдина на Україні, де існують об’єкти природно-заповідного фонду вищої категорії: національний природний парк та природний заповідник, крім того, створено ботанічний сад загальнодержавного значення, 45 заказників, 37 пам’яток природи, 13 заповідних урочищ та 1 парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва. З них 13 об’єктів розташовані на території національного природного парку “Святі Гори”
Порівняльні показники здоров’я населення. Демографічна ситуація в Донецькій області під впливом кризових явищ в економіці та незадовільного екологічного стану продовжує гіршати. В 1998 році народилося 33,5 тисячі чоловік, а померло 77,3 тисячі чоловік, або в 2,3 рази більше. Зниження народжуваності в області спостерігається з 1990 року. Якщо в 1990 році в середньому на 1000 жителів народилося 11 дітей, то в 1998 році тільки 7. Одне з найбільш тривожних явищ – смертність у працездатному віці. Переважна більшість вмерлих в цьому віці у чоловіків, їх смертність в 4,5 рази вища, ніж у жінок. Найбільша смертність від хвороб системи кровообігу (майже 62 % всіх вмерлих в 1998 році). Зростає смертність від новоутворень.
Основні фактори та джерела негативного впливу на природне середовище області.
Область забезпечує близько 20% промислового виробництва України. На території області діє 177 хімічно небезпечних виробництв, 22 металургійних комплексів, 7 теплових електростанцій, розвинена мережа магістральних трубопроводів (нафтопроводів – 421 км, газопроводів – 658 км, аміакопроводів – 149 км), 136 вугледобувних підприємств. Незважаючи на скорочення загального об’єму промислового виробництва зберігається високе техногенне навантаження на території області. В зонах потенційної техногенної небезпеки проживають 3,8 млн. чол. (71% населення області). Значну екологічну загрозу створюють техногенні аварії екологічно небезпечних підприємств. Основними забруднювачами атмосферного повітря е підприємства вугільної, металургійної промисловості та енергетики, якими в 1998 році викинуто в атмосферу понад 86 % усіх шкідливих викидів області. При цьому 8 підприємств цих галузей промисловості викидають 47% шкідливих речовин Якщо в середньому на одне підприємство інших галузей доводитися 202 т викидів в рік, то в енергетичній галузі -51150т, в металургії – 20880 т. в вугільній галузі – 4970т. Слід зазначити, що зменшення викидів шкідливих речовин в останні роки відбувалось не адекватно зниженню промислової активності, про що свідчать індекси продукції промисловості та викидів шкідливих речовин. Це пояснюється тим, що в області знаходиться чимало джерел забруднення, викиди якого майже не залежать від того працює підприємство, чи ні, наприклад породні відвали, що горять. Другою причиною є старіння основних природоохоронних фондів та погіршення рівня експлуатації природозахисного обладнання.
В структурі шкідливих викидів переважає оксид вуглецю, на долю якого припадає майже 28,8% усіх викидів, сірчаний ангідрид (двооксид сірки) – 21,3%, пил – 15% та легкі органічні сполуки – 13%. Надмірні викиди промислових підприємств та автотранспортних засобів завдають значної шкоди атмосфері у великих індустріальних містах, таких як Донецьк, Горлівка, Дебальцеве, Маріуполь, Єнакієво, Макіївка та інші. Це обумовило перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК)двооксиду азоту (до 3,5 ГДК), пилу (до 1,5 ГДК), сірчаного ангідриду (до 3,0 ГДК), оксиду вуглецю (до 1,3 ГДК), аміаку (до 4,0 ГДК), фенолу (до 3,2 ГДК). Найбільше використовують свіжу воду підприємства металургійної, вугільної промисловості, енергетики, комунального та сільського господарства. Екстенсивний характер використання водних ресурсів у всіх галузях народного господарства зумовлює значне напруження у водопостачанні області. Забруднення питних вододжерел створює і зберігає загрозу до поширення захворювань холерою і гепатитом. У воді практично всіх річок області має місце висока концентрація солей. Однією з основних причин цього є скид в природні водні об’єкти високомінералізованих шахтно-рудничих вод, з якими в них потрапляє більше 1 млн. т солей. Крім мінеральних солей, за 1998 рік в поверхневі водні об’єкти області зі стічними водами підприємств скинено 21.3 тис. т завислих речовин, 18,4 тис. т нітратів, 7,0 тис. т органічних речовин, 1,9 тис. т азоту амонійного і інших речовин. Залишається високим вміст хлоридів в р. Сіверський Донець, викликаний впливом Слов’янського ВАТ “Содовий завод”, високомінералізовані підземні води якого мають природне розвантаження в р. Казенний Торець і далі в р.Сіверський Донець. Продовжується забруднення підземних водоносних горизонтів забруднюючими речовинами фільтруючих накопичувачів вугільних, металургійних і коксохімічних підприємств області. Через часті аварійні ситуації на об’єктах каналізаційного господарства, постійні скиди забруднених стічних вод промислових підприємств області санітарно-епідемічний стан водних об’єктів залишається незадовільним. Особливо незадовільний стан склався в М.Білозерську. Через відсутність достатнього фінансування розчистка річок в області майже не здійснюється. Припинені роботи щодо впорядкування та виносу в натуру водоохоронних зон та прибережних захисних смуг уздовж річок. Основними джерелами утворення і складування багатотоннажних відходів, як і в попередні роки є галузі – вугільна, металургійна, енергетика і видобуток нерудних матеріалів. Відносно загальноукраїнських обсягів утворення відходів, в області утворюється близько 50 % відходів вугільної галузі, більше 40 % металургійних шлаків, більше 30% золошлакових відходів теплоелектростанцій. Незважаючи на спад промислового виробництва, а відповідно і обсягів відходів, що утворюються на підприємствах області, вони залишаються високими. Це склало в 1998 р. 24 млн.тонн відходів вуглевидобутку та вуглезбагачення, біля 7 мли .тонн шлаків металургійного виробництва, біля 4 млн. тонн золи та золошлакових відходів, більш 5 млн.тонн розкривних порід видобутку нерудних матеріалів та відходів їх збагачення, В адміністративному плані найбільша кількість відходів, як і в попередні роки, утворилась в містах Донецьку, Маріуполі, Макіївці, Доброшллі, Горлівщ, їорезі, Єнакієві, Старобешівському, Волновахському районах. Найбільшу тривогу викликають накопичені відходи. Особливо це стосується відходів хімічної та коксохімічної промисловості, негативний вплив яких на довкілля дуже високий. Перевірки технічного і санітарно-єкологічного стану місць накопичення відходів виробництва, в т.ч. токсичних, показують, що більшість накопичуваній не гарантують виключення попадання токсичних елементів в довкілля. Багато з них відпрацьовані до проектних відміток і знаходяться в незадовільному стані.
Гостро стоїть в області питання екологічно безпечного поводження з побутовими відходами Густонаселеність області призводить до утворення великих обсягів твердих побутових відходів – біля і,5 млн. тонн на рік, що вивозяться на звалища та полігони, більшість з яких експлуатується десятки років, внаслідок, чого вони вичерпали свої можлівості по накопиченню відходів і не відповідають вимогам санітарно-екологічної безпеки. Сміттєспалювальні та сміттєпереробні заводи в області відсутні. Найбільш критичною, з точки зору розміщення побутових відходів, є ситуація у містах Слов’янську, Маріуполі, Дружківщ, Макіївці, Донецьку, Костянтинівні. Горлівці та ін.
В результаті екстенсивного землеробства в 70-80 р.р. розораність земельного фонду області досягла 81 %. Внаслідок ерозійних процесів площа ярів в області перевищує 18 тис.га В порівнянні з 1997 р. площа залужених земель в 1998 р. зменшилась на 10 тис.га і складає 5,9 тис.га. В результаті технологічних порушень у землеробстві ерозія грунтів сільськогосподарських утідь в Старобешевському, Шахтарському, Амросіївському районах досягла 95 – ІОО %. В той же час, з 61 проекту відновлення земель по контурно-меліоративній системі в 1998 р. не впроваджено в виробництво жодного проекту.
У області зафіксовано 122 зсувних ділянки. Спостерігалася активізація зсувних процесів на території міст Маріуполь, Краматорськ, Першотравневого, Новоселківського, Слов’янського районів. Зростання ризику зсувних процесів до аварійних виявів зумовлене використанням зсувних схилів під житлову забудову (міста Маріуполь, Краматорськ) і дією на схили стихійних процесів: повені, шторми весняного періоду, зливи літньо-осіннього періоду.
Розробку мінеральних ресурсів в 1998 році вели 165 гірничовидобувних підприємств, в тому числі вугільні шахти і шахтоуправління – 113. Роботи з ліквідації неперспективних вугільних шахт здійснюються на 17 шахтах і шахтоуправліннях.
У зв’язку з економічними труднощами, більшість родовищ розробляється некомплексно. При дегазації вугільних шахт метан, за окремими виключеннями, не утилізується, германій при коксуванні не витягується. Рівень використання відходів як вторинної мінеральної сировини надзвичайно низький – у середньому 15-20 %. Не змінюється ситуація з використанням багатомільйонних відходів вуглевидобутку і золошлаків. На накопичення відвалів працюють теплоелектро-станції області, а їх золовідвали займають величезні площі і вже вичерпали свої можливості по накопиченню. Підприємствами, які ведуть розробку родовищ корисних копалин відкритим засобом, зайнято біля 20 тис. га площі Донецької області. Під породні відвали і промислові площі шахт зайнято біля 25 тис. га. З цієї величезної території відбувається постійне забруднення атмосфери, підземних і поверхових вод, грунтів. За весь період роботи вугільних шахт утворено більше ніж 580 породних відвалів, з яких біля 110 таких, що горять.
Рослинний та тваринний світ, природно-заповідний фонд. Рубки головного користування в Донецькій області не проводяться, рубки догляду за лісом та вибіркові санітарні рубки проведені на незначній площі. Негативний вплив на стан лісів мають пожежі, кількість яких в 1998 році становить 357 випадків на площі 373 га. За даними лісопатологічною обстеження лісів, осередки шкідників виявлені на площі 488 га. Заходи боротьби зі шкідниками та хворобами лісу проведені на площі 453 га. В сучасний період загальними факторами впливу на стан існування та відтворення тваринного світу Донецької області залишається скорочення місць, придатних для перебування диких тварин внаслідок господарського освоєння територій, безпосереднє їх знищення, непомірна урбанізація. Зараз ці фактори доповнюються забрудненням довкілля, накопиченням небезпечних відходів виробництва, застосуванням засобів хімізації у сільському господарстві і таке інше. Мисливським впорядкуванням охоплено 1995,3 тис. га угідь. Внаслідок продовження скорочення чисельності мисливської фауни, в області триває заборона на полювання ряду тварин. Рибопродуктивність водойм, щовикористовуються як спеціальні товарні рибницькі господарства, зменшується через недостатню роботу з відновлення живих водних ресурсів.
Мережа заповідних територій Донецької області є найбільш репрезентативною в Україні, а разом з тим вона ще не досягла необхідних показників. Аналіз природоохоронної цінності ПЗФ області показав, що найкраще забезпечені охоронним режимом ботанічні об’єкти та степові комплекси, а охороною на об’єктах природно-заповідного фонду забезпечено менше половини рідкісних видів тварин.
Концепція охорони навколишнього природного середовища краю.
Державним управлінням екологічної безпеки Мінекобезпеки України в Донецькій області в рамках програми “Донецька область 2010” розроблена концепція охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки в Донецькій області до 2010 року. Над розробкою Концепції працювали: Абузяров І.М., Бородай Г.І., Завертаний Л.П., Залевський В.Д., Земський Б.П., Каліущенк-о М.Д„ Карагодов І.А., Кишкань Р.В Крутько А.М., Куруленко С.С., Литвин О.П., Мінаєв І.Д., Молодан Г.М., Тищенко В.Ф., Шевченко О.Б. Структура та зміст Концепції розроблені на підставі головних принципів та пріоритетів “Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, затвердженими Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р No188/98-ВР та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. No 671-р.
Одним із пріоритетів “Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, затверджених Постановою Верховної Ради України 5 березня 1998 р., є стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-придніпровського регіону. Екологічна ситуація, що склалася в області потребує посилення дій на державному, регіональному і місцевому рівнях у сферах законодавства, визначення пріоритетів політики територій, природоохоронних дій в виробничій та комунальній сферах, екологічного моніторингу довкілля та контролю джерел забруднення, екологічного інформування, освіти та залучення до охорони довкілля населення області.
Метою обласної програми з охорони навколишнього природного середовища є розробка і реалізація заходів, насамперед першочергових, по забезпеченню екологічної безпеки, стабілізації і поступовому поліпшенню стану довкілля, раціональному використанню і відтворенню природних ресурсів шляхом використання науково-обгрунтованих природоохоронних і ресурсозберігаючих рішень, мобілізації матеріальних і фінансових ресурсів, координації дій органів влади і господарських суб’єктів, використання міжнародного досвіду в період структурної перебудови економіки Донецької області в 2000 – 2010 роках. Реалізація цієї мети дасть можливість знизити вміст шкідливих речовин у водоймищах, атмосферному повітрі, грунтах до граничне допустимих показників, забезпечити збереження і відновлення бюрізноманіття на території області, раціональне використання і відтворення природних ресурсів (табл.).
Формування обласної програми захисту довкілля базується на основних принципах сталого розвитку суспільства: – пріоритетності вирішення екологічних проблем; – ліквідації екологічно небезпечних виробництв; – екологізащї господарської діяльності; – державної екологічної експертизи усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище; – громадської експертизи будівництва та експлуатації господарських комплексів; – безумовного дотримання природоохоронного законодавства у сфері фінансового забезпечення дій щодо екологізащї господарської діяльності та охорони природи; – залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій в екологічні проекти; – сприяння подальшому розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля; – забезпечення, у встановленому законодавством порядку, доступу населення до екологічної інформації; – стримування та попередження переміщення через кордони країни будь-якої діяльності або речовин, які вважаються шкідливими для здоров’я людини, – відповідальності органів влади за незадовільний стад навколишнього приро дного середовища.
Завдання програми полягають у: – аналізі стану довкілля та перспективи змін техногенного навантаження під час структурної перебудови економіки області, – виділенні пріоритетних напрямків з охорони навколишнього середовища, розвиток яких дозволить суттєво поліпшити екологічний стан, що склався в області; – формуванні і виконанні конкретних заходів, спрямованих на усунення та пом’якшення дії чинників, шкідливих для навколишнього природного середовища та здоров’я населення.
ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ
(На прикладі Старобешівської ТЕС)
Олександр Павелко
генеральний директор промислово-екологічної спілки
“Донбас-Азов’я, ХХІ століття”, м. Донецьк
Людство у своєму розвитку віками прагнуло підкорити природу, взяти безповоротно все більше й більше ресурсів. Результат такої політики однозначно негативний, він спричинив глобальну зміну природного середовища. Особливо тяжкий удар спіткав природу з початку ХХ століття внаслідок розвитку індустріалізації. Автор досліджує екологічні аспекти ресурсозабезпечення енергетичної безпеки використовуючи дослідження, проведені на Старобешівській ТЕС. На основі грунтовного аналізу зроблено висновок про те, що енергетичні підприємства Донбасу зі зношеним устаткуванням є джерелами підвищеної небезпеки для навколишнього середовища та населення. Підкреслюється, що для реального впровадження екологічного управління та проведення моніторингу доцільна спільна діяльність персоналу ТЕС зі спеціальною екологічною організацією.
Донбаський регіон, як найбільш промислово розвинутий, характеризується в чотири рази вищим забрудненням природного середовища від середнього рівня в Україні [2]. Густота шкідливих викидів у повітря нашої області становить 80 тонн на кв. метр, що в шість разів вище, ніж у цілому по Україні. Орієнтовне нагромадження виробничих відходів на території області, за даними 1997 року, становить 3,5-4 млрд. тонн, а це 20-25 % від усіх нагромаджених відходів в Україні, у тому числі від об’єктів теплоелектроенергетики 150 млн. тонн.
Забруднення природних водних об’єктів досягло критичного рівня. Щорічно разом з забрудненими стічними водами у водойми області скидається понад 600 тис. тонн сульфатів, 14 тис. тонн нітратів, 240 тонн нафтопродуктів, 250 тонн важких металів, 500 тонн ціанідів, 10 тонн роданідів та інших шкідливих речовин [3].
Земельні ресурси області піддаються жорсткому екологічному пресингу. Обстеження земель поблизу промислових об’єктів енергетики на вміст важких металів у ґрунтах показали, що їх забруднення перевищує ПДК з ванадію, кобальту, стронцію – удвічі, нікелю – утричі, титану – в 4 рази.
У донних осадах водойм виявлено свинцю до 250 нормативних показників, ртуті – до 5, цинку – до 30, хрому – до 100, міді – до 1000, барію – до 65 норм [4].
У підземних водах промислових вузлів встановлено перевищення нормативних показників практично всіх цих елементів, а також кадмію, миш’яку й ін.
1. ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА ЕНЕРГЕТИЧНИХ ОБ’ЄКТІВ
Екологічна проблема має ряд аспектів, включаючи й економічні, енергетичні, технологічні, соціальні, психологічні, правові рішення раціонального природокористування. Екологічна політика експлуатації ТЕС ґрунтується на Законі “Про охорону навколишнього природного середовища” та інших нормативних документах. Виявити справжню картину екологічного управління підприємством можна на основі проведення екологічного аудиту.
Екологічний аудит застосовується з метою:
– забезпечення відповідності підприємства вимогам екологічного законодавства, що відомо під терміном аудит на відповідність;
– одержання позик або інвестицій органами-позикодавцями або третіми сторонами;
– екологічного страхування.
Ці цілі відповідають вимогам так званого необхідного ретельного аудиту.
У 1997 році виконано такі екологічні оцінки Старобешівської та Луганської ТЕС ДАЕК “Донбасенерго”.
Нижче у таблицях 1 і 2 наводяться основні екологічні показники діяльності Старобешівської ТЕС.
Схематизація взаємозв’язків в екосистемі зоовідвалу подано на рис. 1.
Рис.1. Схематизація взаємозв’язків в екосистемі
“Техносфера (зоовідвал) — геосфери”
УТВ – рівень техногенних вод (у зоовідвалі)
УПВ – рівень підземних вод (ґрунтових)
Таблиця 1. Затверджені норми викидів шкідливих речовин для Старобешівської ТЕС на 1996-1997 рр.
| Назва речовин | Викиди речовин | |||
| 1996 р. | 1997 р. | |||
| г/сек. | т/рік | г/сек. | т/рік | |
| Пил | 2620,7 | 51529,6 | 2620,7 | 51529,6 |
| SO2 | 3552,7 | 83970,8 | 8437,0 | 83970,8 |
| NOx | 2643,16 | 7765,0 | 2226,0 | 7765,0 |
| CO | 373,73 | 6351,2 | 373,73 | 6351,2 |
| V2O5 | 0,215 | 4,24 | 0,215 | 4,24 |
| CrOx | 0,00311 | 0,00311 | 0,017 | |
| Фториди | 0,00465 | 0,00465 | 0,026 | |
| Сполуки кремнію | 0,00198 | 0,00198 | 0,01 | |
| HF | 0,00264 | 0,00264 | 0,014 | |
| Вуглеводні | 0,1435 | 0,1435 | 0,131 | |
| MnOx | 0,00713 | 0,00713 | 0,0402 | |
| Усього викидів по ТЕС: | 9190,538 | 149620,84 | 13650,808 | 148529,578 |
Таблиця 2. Викиди основних інгредієнтів Старобешівської ТЕС (у тоннах)
у 1993-1997 рр.
| Речовина Квартали | Пил (зола) | SO2 | NOx | CO | V2O5 |
| 3-1 кв. 1993 р. | 10740,3 | 19005,3 | 3792,0 | – | – |
| 3-й кв. 1994 р. | 12272,9 | 18023,9 | 1768,2 | – | – |
| 1-й кв. 1995 р. | 1611,2 | 22064,6 | 2069,6 | 1718,3 | 1,1 |
| 2-й кв. 1995 р. | 12918,3 | 21627,9 | 1840,0 | 1653.3 | 0,95 |
| 3-й кв. 1995 р. | 13252,6 | 21291,1 | 2165,9 | 1636,1 | 1,22 |
| 4-й кв. 1995 р. | 8747,5 | 19587,2 | 1689,5 | 1443,2 | 0,97 |
| 2.й кв. 1996 р. | 9567,2 | 12871,1 | 1167,8 | 1019,1 | 0,77 |
| 3-й кв. 1996 р. | 10285,9 | 14225,3 | 1272,8 | 1061,3 | 0,75 |
| 4-й кв. 1996 р. | 10784,7 | 13768,2 | 1296,8 | 1282,7 | 0,75 |
| 1996 рік | 46924,5 | 63211,4 | 5800,3 | 5154,1 | 3,6 |
З наведених даних контролю атмосферної емісії видно, що обсяг викидів у цілому дуже коливається.
Основним відходом виробництва електростанції на ТЕС є золошлак.
Він утворюється при спалюванні донецького вугілля марки “АШ” погіршеної якості з зольністю 36,4 %. Розрахований річний вихід зоошлаку становить 1700 тис.тонн, у тому числі золи – 1070 тис. тонн, шлаку – 630 тис. тонн. Зоошлаки належать до відходів четвертого (нижчого) класу небезпеки.
Нині на ТЕС зберігається: на зоовідвалі No 1 5650 тис. тонн зоошлаків, на зоовідвалі No 2 – 32227,9, реальний вихід зоошлаків у 1996 р. становив 900,778 тис. тонн, тобто майже удвічі менше проектного.
Скидні (стічні) води ТЕС нині не відповідають гранично допустимим лімітам скидів, і підприємство працює за схемою тимчасово погоджених скидів. Ці скиди впливають на забруднення поверхневих та підземних вод важкими металами, фенолами та іншими забруднювачами (табл.3).
У цілому підприємство ТЕС входить у перелік основних забруднювачів природного середовища через застарілі технології виробництва електроенергії, спрацьоване устаткування, неконкретні дії персоналу у формуванні та проведенні екологічної політики.
2. ПОЛІТИКА ТЕС В ГАЛУЗІ ДОТРИМАННЯ ПРИРОДООХОРОННОГО ЗАКОНОДАВСТВА ТА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ
Відповідно до Закону “Про охорону навколишнього природного середовища” ТЕС здійснює плати за викиди, скиди та розміщення відходів (табл.4) .
Таблиця 3. Дані аналізу вмісту токсичних речовин у контрольних свердловинах зоовідвалу No 3 за даними 1994-1996 рр
| Компонент | Вміст, мг/л | ПДК |
| NH4+ | 0,4-1,0 | 2,0 |
| NO2+ | 0,05 – 0,9 | 2,0 |
| NO3+ | 1,0-72,0 | 45,0 |
| Li | 0,016-0,032 | 0,03 |
| Fe2+ | 0,1-0,2 | 0,3 |
| Fe3+ | <0,1 | 0,3 |
| Mn | 0,06-0,12 | 0,1 |
| Pb | < 0,005 | 0,03 |
| Ni | 0,01-0,02 | 0,1 |
| Ba | <1,5 | 0,1 |
| Cd | < 0,005 | 0,001 |
| Cr | 0,006 | 0,05 |
| Вe | < 0,00005 | 0,0002 |
| Ti | 0,001-0,002 | 0,1 |
| V | 0,001-0,02 | 0,1 |
| Нафтопродукти | 0,01-0,06 | 0,3 |
| СПАВ* | 0,01-0,02 | 0,1 |
| Аs | 0,002-0,015 | 0,05 |
| Феноли | < 0,001 | 0,001 |
* Синтетичні поверхнево-активні речовини
Таблиця 4. Плати за викиди, скиди та зберігання відходів по Старобешівській ТЕС
| Плата (всього) | 1994 рік карбованці_ долари США | 1995 рік карбованці_ долари США | 1996 рік карбованці_ долари США |
| Викиди від станційних джерел | 1608634412,3 15467,64 | 1507403216,75 8402,47 | 615560,55 332735,43 |
| Викиди від пересувних джерел | 1286000 12,36 | 953900 5,32 | 251,64 136,02 |
| Всього викидів | 1609920412,3 15480,00 | 1508357116,75 8407,89 | 615812,19 332871,45 |
| Скиди | 16521358 158,86 | 10295268,03 57,39 | 47418,25 2562,84 |
| Зберігання відходів | 13464280 1294,69 | 124089492,6 691,69 | 41815,08 22602,75 |
| Усього: | 1761089050,3 16933,55 | 1642741877,3 9156,87 | 662368,52 358037,03 |
З таблиці 4 видно, що основну частку становлять плати за вплив на атмосферу.
Обсяг платежів за забруднення природного середовища в цілому для ТЕС Донецького регіону перебуває у межах 300-600 тис. доларів США на рік. Крім того, контролюючими органами (держуправління екологічної безпеки, санепідстанція та ін.) протягом року виставляються штрафні санкції за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферу, недостатньо очищених скидів у водні джерела,несанкціоноване розміщення виробничих та інших відходів і т.п.
Із входженням України в Європейське Співтовариство участь у роботі Технічного комітету 207 по розробці і впровадженню міжнародних стандартів ISO-14000 питання компенсації збитків за забруднення природного середовища будуть дедалі гострішими, що не може не вплинути на екологічну безпеку енергетичних підприємств.
Прийняття міжнародних конвенцій з питань водних джерел, трансграничних переносів, глобального забруднення повітря [6] та інших лише погіршує екологічне управління ТЕС.
Так, претензії щодо трансграничного забруднення Курахівської ТЕС на Запорізький регіон, Старобешівської ТЕС на територію Ростовської області Росії вже розглядалися. Згідно з природокористувальними нормативами (лімітами скидів, викидів) та природоохоронним законодавством [2], намічається збільшення плати за забруднення навколишнього середовища в 3 – 5 разів порівняно з рівнем 1996 р.
Слід врахувати, що Законом “Про охорону навколишнього середовища” передбачено припинення діяльності виробництв за рішенням органів виконавчої влади (держуправління по екологічній безпеці, СЕС та ін.), що реально (і є приклади) для морально та фізично застарілих цехів, устаткування, окремих підприємств (очисні споруди, підготовчі цикли енергетичного потоку та ін.).
Таким чином, енергетичні підприємства Донбасу із зношеним устаткуванням, які є джерелами підвищеної небезпеки для довкілля, населення прилеглих територій, поставлені у складні умови щодо організації та ведення екологічного управління.
3. СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
Крім організаційно-практичних заходів щодо зменшення екологічного впливу на природне середовище шляхом поліпшення якості палива, запровадження екологічно чистих технологій його спалювання та очищення побічних продуктів, ТЕС повинна мати й керуватися чіткою системою екологічного управління та менеджменту. Така система формується завдяки проведенню екологічного аудиту і складається з таких блоків:
Екологічна політика
1. Управління ТЕС повинно встановити екологічну політику організації і гарантувати, що
а) діяльність, продукція і послуги відповідають характеру, масштабам та впливові на навколишнє середовище;
б) безперервний процес поліпшує екологічну ситуацію та запобігає забрудненню.
Планування
Екологічні аспекти
ТЕС повинна створити і здійснювати методику планування аспектів екологічної діяльності, продукції та послуг, які контролюються організацією,щоб визначити фактори, які справляють або можуть справити вплив на навколишнє середовище.
Правові та інші вимоги
ТЕС має встановити і здійснювати юридичні й інші вимоги, які безпосередньо стосуються екологічної діяльності, продукції і послуг.
Мета і завдання
Мета і завдання планування мають погоджуватися з екологічною політикою, включаючи фактор запобігання забрудненню.
Програми екологічного управління
Програми розвитку ТЕС повинні включати екологічне управління як один з пріоритетних напрямків.
Здійснення і процес роботи
Структура й обов’язки
Для здійснення ефективного екологічного управління роль, обов’язки та повноваження мають бути визначені, підтверджені документами й оголошені. Управління мусить забезпечити необхідні засоби для здійснення та контролю системи екологічного управління. Засоби включають досвід працівників та фахівців, технологічні та фінансові ресурси.
Навчання, обізнаність та компетентність
Всі працівники, діяльність яких може впливати на навколишнє середовище, повинні і зобов’язані пройти відповідне навчання.
Інформація
ТЕС повинна створити систему зберігання екоінформації та внутрішнього екоінформування між різними рівнями організації, а також одержання екокореспонденції зацікавленими сторонами за межами організації.
Контроль над документами та роботами в аварійних ситуаціях
ТЕС повинна контролювати всі документи, встановлені стандартом для раціонального природокористування.
Має бути створена методика встановлення можливих аварій та програма заходів на випадок аварії або непередбачених ситуацій, а також попередження та зменшення впливу на навколишнє середовище за таких умов.
Перевірка та виправні дії
Перевірка й вимір
ТЕС повинна створити і здійснювати методику регулярного виміру і перевірки головних характеристик її роботи та діяльності, які можуть вплинути на навколишнє середовище. Методика включає реєстрацію інформації, яка дасть змогу слідкувати за діяльністю, вести контроль відповідних процесів роботи.
Порушення правил, виправні та запобіжні дії
Тес повинна створити методику встановлення відповідальності і повноважень для розв’язання та розслідування порушень правил, вживаючи заходів щодо зменшення впливу, причиною яких було порушення прав, а також для вжиття виправних і запобіжних дій.
Будь-які виправні та запобіжні дії, спрямовані для усунення існуючих або можливих наслідків порушення правил, мають відповідати значущості проблем і розмірам впливу на навколишнє середовище.
Організація повинна забезпечувати виконання та відмічати всі зміни у підтверджених документами процесах, які виникли при виправних та запобіжних діях.
Записи
ТЕС повинна створити і здійснювати методику встановлення, ведення та розміщення екологічних записів. Це мають бути записи навчання, результатів аудиту й перевірок.
Записи ведуться відповідно до систем та процесів організації.
Аудит системи екологічного управління
ТЕС повинна створити і здійснювати програму та методи періодичного аудиту системи екологічного управління для того, щоб встановити, чи відповідає дана система наміченим заходам, включаючи вимоги стандарту, чи вдосконалювалась вона.
Перевірка управління
Вище управління організації повинно перевіряти систему екологічного управління, щоб забезпечити її тривалість, адекватність та ефективність. Процес перевірки повинен гарантувати, що існує необхідна інформація для проведення оцінки. Перевірка має бути підтверджена документами.
Враховуючи досвід організації природоохоронних дій на енергетичних об’єктах для реального впровадження системи екологічного управління та проведення моніторингу доцільна спільна діяльність персоналу ТЕС із спеціалізованою екологічною організацією.
ЛІТЕРАТУРА
- Кондратьев К.Я. Глобальная экология: климатический аспект. Гипотезы // Международный ежегодник “Будущее науки”. – М.: Знание, 1989. – С. 284-197.
- Сасов В. Екологічні злочини. Проблеми теорії і практики. – Журнал “Схід”. – No 7(14). – 1997. – С. 36-40.
- Программа неотложных мер по решению важнейших экономических и социальных проблем Донецкой области в 1997 г. Раздел “Неотложные меры по охране и оздоровлению окружающей среды в 1997 г.”. Архив ПЭС “Донбас-Азовье, ХХІ век”, 1997.
- Экологический аудит Старобешевской и Луганской ТЭС. Архив ПЭС “ПЭС” Донбасс-Азовье, ХХІ век”, 1997.
- ГОСТ 24525-4-8. Управление производственным объединением и промышленным предприятием. Управление охраной окружающей среды. Основные положения. М.: Госстандарт СССР, 1981.
- Конфедерация ООН по окружающей среде и развитию (Рио-де-Жанейро, июль 1992 г.). Российская академия наук, Н., 1992 г.
___________________________
У О. Павелко
До питання прогнозування забруднення природного середовища
Олексій Савченко
кандидат технічних наук,
член-кореспондент Української екологічної Академії наук,
м. Бердянськ
Враховуючи відомі недоліки сучасного природоохоронного прогнозу в нашій країні, доцільним видається пошук простих і ефективних його методів, зокрема на основі дослідження кореляційних зв’язків різних параметрів та показників. З цією метою зібрано і вивчено масив даних щодо викидів, обсягів продукції, що виробляється, водозабору в м. Бердянську, де працює 32 підприємства, в т.ч. 3 машинобудівних з ливарними виробництвами.
1. На основі вивчення звітів підприємств міста за статистичними формами І-ІІ (термінова) та 2 — тп (повітря) за 15 минулих років було визначено обсяги випуску продукції і встановлено їх кореляційний взаємозв’язок з викидами, а саме:
У = 0,7+4,7 Х, (1)
де: У — валова кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, тис. т;
Х — обсяг продукції, випущеної підприємствами м. Бердянська, млн. грн.
Коефіцієнт кореляції r=0,99.
Користуючись прогнозними даними валового внутрішнього продукту в Україні до 2015 року [1], нами за допомогою комп’ютерних програм отримано рівняння регресії з коефіцієнтом кореляції r=0,958, для прогнозування відповідно валових викидів в атмосферу в Україні від всіх джерел забруднень за умови збереження старих технологій випуску продукції.
У=3830+0,87 Хв, (2)
де: У- викиди забруднюючих речовин в атмосферу, т;
Хв – валовий внутрішній продукт, млн. грн.
Прогнозні значення валових викидів забруднень в атмосферу щорічно до 2015 року зведено в таб. 1.
Таблиця 1. Прогнозовані значення валових викидів забруднюючих речовин в атмосферу в україні
| Показники | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2005 | 2010 | 2015 |
| Реальний випуск валової продукції (ВВП) млрд. крб.3 | 2791,2 | 2594,8 | 2554,5 | 2516,4 | 2513,2 | 2661,5 | 2995 | 3252,5 | 3618,1 |
| Прогнозовані значення викидів в атмосферу, котрі визначені за рівнянням [2] тис. т. | 6258,3 | 6087,5 | 6052,4 | 6019,3 | 6016,5 | 6145,5 | 6435,7 | 6659,7 | 6977,7 |
Таблиця 2. Показники фактичного водозабору свіжої питної води підприємствами м.Бердянська та її скидання в басейн Азовського моря
| Показники | 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 |
| Забрано свіжої води тис. м3/рік | 23664 | 24145 | 23767 | 22017 | 22849 | 20448 | 19765 |
| Скинено відпрацьованої води в басейн Азовського моря, тис. м3/рік | 14481 | 15328 | 16023 | 15396 | 15838 | 15759 | 15187 |
Як бачимо із таблиці 1, викиди забруднюючих речовин до 1999 року дещо зменшуються завдяки скороченню випуску обсягів вироблюваної валової продукції, але з відновленням обсягів промислового виробництва України очікується збільшення викидів забруднюючих речовин в атмосферу.
2. На основі даних щодо фактичного водозабору (табл. 2) та валових обсягів продукції підприємств м. Бердянська для приблизного визначення витрат свіжої питної води нами знайдено формулу:
У=19,5+2,7 Х, (3)
де: У — кількість забору свіжої питної води, млн. м3/ рік;
Х — кількість випуску валової продукції промисловістю м. Бердянська, млн. грн.
Коефіціент кореляції r=0,899.
Лінійна діаграма валового продукту забирання і скидання свіжої води в Україні з 1990 по 1994 рр.
добре ілюструє тісноту кореляційного зв’язку “забирання води — валова продукція виробництва”.
Рис 1. Лінійна діаграма забору води в Україні.
3. До основних об’єктів природозбереження належить ліс. Власними лісовими ресурсами Україна забезпечує свої потреби лише натретину. Інтенсивність лісокористування в деяких регіонах України значно перевищує гранично допустимі норми.
Як видно з графіка (рис. 2), вирубування лісів за роками велось набагато інтенсивніше, ніж його відтворення, а це вже стало відчутним щодо негативних екологічних процесів, які відбуваються в природі. Працівникам лісових господарств відомо, що для відновлення дорослого лісу потрібно 100-120 років. Отже, необхідно урівноважувати кількість вирубувань лісових площ з їх відтворенням. Тільки протягом 1991-1995 рр. кількість вирубувань лісу і відновлення дещо було зрівняно на площі приблизно 180 тис. га. (точка А). Реальні показники лісогосподарювання в Україні ще теж є функцією від ВВП. Виходячи з цих міркувань можна прогнозувати витрати на відновлення лісу у майбутньому.
Рис. 2. Вирубування (1) і відтворення (2) лісів України.
Необхідно постійно проводити дослідження лісу та математично обгрунтовувати дослідження для розробки програм по збереженню довкілля в Україні на основі такого висновку: кількість шкідливих відходів залежить від кількості перероблених природних ресурсів, необхідних для тієї чи іншої продукції, або ж від кількості самої валової продукції. Розробка такого типу прогнозів дає можливість знизити антропогенне навантаження на природу.
При удосконаленні прогнозування природоохоронних заходів на підприємствах необхідно також, як і для випуску основної продукції, визначити рентабельність природоохоронних заходів. Її визначають відношенням прибутку від природоохоронних заходів до основних фондів підприємства:
, (4)
Розробка планів випуску продукції підприємствами має бути узгоджена з прогнозом шкідливих викидів при випуску цієї продукції. Підприємства можуть отримувати дозвіл на випуск своєї продукції за умови розробки програм знешкодження шкідливих викидів.
Література
- Панасюк Б., Сергієнко І., Гуляницький Л., Прогнозування розвитку економіки України. “Економіка України”. — No1. — 1996. — С.20.
- Економіка України. 1996. — No 1. — С. 31.
___________________________
У О. Савченко
ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Володимир Сасов
проректор Донецького інституту
внутрішніх справ МВС України,
полковник міліції
Ми продовжуємо знайомити читачів з наробками українських дослідників в галузі проблеми стійкого розвитку суспільства, концепція якого розроблена ООН. Раніше в статті д.е.н., проф. Б.Шелегеди та ін. вже йшла мова про трансформацію економічної освіти України на основі Концепції стійкого розвитку Європи(“Схід” No 2(9), 1997). В цьому матеріалі розглядається проблема реформи екологічного законодавства України. Зокрема автор зосереджує увагу на малодосліджених аспектах мети та мотивів, а також формах вини екологічних злочинів. Сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.
Концепція стійкого розвитку суспільства, яка опрацьована під егідою ООН і спрямована на попередження екологічно-шкідливих наслідків науково-технічної революції, передбачає здійснення правової реформи як на міжнародному, так і на національному рівнях. Ця реформа повинна проводитися по шести пріоритетних напрямках [1]: 1.“Звернення до перщоджерел” – це правове забезпечення пошуку, ідентифікації, аналізу першоджерел (першопричин) погіршення екологічної ситуації[2]; 2.”Боротьба з наслідками” – посилення спеціалізованих природоохоронних органів, удосконалення законодавства; 3.“Оцінка глобальних ризиків” – правове забезпечення оперативного моніторингу екологічної ситуації, правове сприяння розширенню можливостей виявляти, оцінювати і поширювати дані про екологічну ситуацію, екозлочини, екокатастрофи і т.д. 4.“Вибір виважених рішень” передбачає підвищення ролі наукових кіл, громадських організацій, тобто “третього сектору” суспільства у прийнятті відповідальних рішень, що мають екологічні наслідки. 5. “Забезпечення засобів правового регулювання” покликане усунути недоліки в існуючих національних та міжнаціональних правових системах для створення базису довготривалого розвитку суспільства. 6. “Інвестування в наше майбутнє” – вкладення коштів в екологію сьогодні, щоб підтримати прийнятну якість довкілля завтра[3].
Отже, в світі протікають глобальні процеси “екологізації” законодавчої та природоохоронної систем, тобто зміщення акцентів в сторону збільшення ваги екологічних критеріїв при прийнятті суспільно важливих рішень.
Трансформація сучасного українського суспільства йде шляхом економічної, екологічної та правової реформи. Якщо розглядати весь спектр правничих наук, то екологічне право, як інтегрована правова спільність, охоплює антропоохоронне, природоохоронне, атмосфероохоронне, фауністичне, гірниче, лісове, водне, земельне право[4,5]. Вирішальне значення цих галузей для життя суспільства обумовлює актуальність проблеми вдосконалення екологічного права і поєднання його з кримінальним правом в частині, яка стосується екологічних злочинів. З усіх видів відповідальності за екологічні правопорушення – превентивної (еколого-правової), дисциплінарної, адміністративної, майнової та кримінальної ми зупинимося на останній. В роботі[6] нами вже були проаналізовані види злочинних діянь в галузі екології відповідно до Кримінального кодексу (КК) України, а також розкриті суб’єкти відповідальності.
Сьогодні ми розглянемо малодосліджені в українському законодавстві аспекти мети та мотивів екологічних злочинів, а також зупинимося на різних формах і видах вини суб’єктів відповідальності за екологічні злочини. Опрацювання саме цього напрямку, на нашу думку, є сьогодні одним з найбільш важливих при вдосконаленні вітчизняного законодавства в частині екологічних злочинів. Особливої ваги ця проблема набуває у зв’язку з глобальним характером деяких екокатастроф на території України, які є наслідком дій, що можуть містити склад злочину. Мова йде не тільки про Чорнобильську аварію, але й про загрозливе забруднення промисловими викидами регіону Приазов’я (Донбас), негативну зміну флори і фауни Азовського моря, забруднення Дніпра і т.п. Крім того, вирішення питання вдосконалення екологічного законодавства повністю відповідає пріоритетам міжнародної правової реформи згідно Концепції стійкого розвитку суспільства ООН.
ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ МОТИВУ ТА МЕТИ ЕКОЛОГІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ
Вихідним моментом вчинення екологічного злочину є усвідомлення мотиву, який супроводжується постановкою суб’єктом мети. Без проникнення у психологічну структуру злочину його правова оцінка ускладнюється. Але у відомих працях цей аспект, на жаль, глибоко не досліджувався /8-10/. Тільки С.Гавриш робить спробу сформулювати проблему на постановочному рівні /11/.
Нашими дослідженнями на основі репрезентативного фактажного матеріалу встановлена суть мети та мотиву екологічних злочинів, які здійснюються в нашій країні (табл. 1 і 2 )
Таблиця 1. Мета екологічних злочинів за статтями КК /7/ ( в %)
| Мета екологічного злочину | Ст 89 | 157, 158 | 159 | 160, 161, 162 | 1621 | 163 | 1631 | 207 | 227 | 228, 226 |
| Задоволення егоїстичних потреб або любительських інтересів | 20 | 25 | 12 | |||||||
| Знищення лісу | 48 | |||||||||
| Істотне пошкодження лісу | 30 | |||||||||
| Порушення правил | 89 | |||||||||
| Завдати шкоди державі або колгоспу | 85 | |||||||||
| Нажива | 50 | 55 | ||||||||
| Допомога знайомим, близьким | 20 | |||||||||
| Естетичні потреби | 5 | |||||||||
| Виконання роботи | 80 | 25 | ||||||||
| Виконання роботи з порушенням правил | 10 | |||||||||
| Ухилення від обов’язків | 15 | |||||||||
| Дослідження і розробка природних багатств | 35 | |||||||||
| Знищення або зіпсування природних об’єктів | 75 | |||||||||
| Приховування або зміна екоінформації | 94 | |||||||||
| Позбутися відходів без значних затрат | 85 | |||||||||
| Інша мета | 2 | 11 | 15 | 25 | 20 | 10 | 25 | 13 | 6 | 15 |
Таблиця 2. Мотиви екологічних злочинів за статтями КК ( в %)
| Мотив екологічного злочину | Ст 89 | 157, 158 | 159 | 160, 161, 162 | 1621 | 163 | 1631 | 207 | 2271 | 228, 226 |
| Егоїзм, безвідповідальність | 20 | 89 | 25 | 5 | 59 | 85 | ||||
| Помста | 78 | |||||||||
| Користь | 70 | 55 | 20 | |||||||
| Неправильно зрозумілі інтереси | 20 | 15 | 1 | |||||||
| Вседозволеність | 40 | |||||||||
| Боязнь | 35 | |||||||||
| Інший мотив | 2 | 11 | 15 | 5 | 20 | 20 | 25 | 13 | 6 | 4 |
Мета (перспектива) – джерело спрямованості суб’єкта, його активності. Вона, як показує вивчення кримінальних справ, що стосуються навколишнього середовища, відображає уявну модель майбутнього (чого хотіла б досягти особа в результаті своїх дій). При цьому в кожному конкретному випадку може бути не одна мета дії, але певна з них все ж домінує.
Мотив – це завжди психологічна причина вчинку. В цій якості виступають усвідомлені спонукання, інтереси, емоції тощо.
Як витікає з результатів дослідження спектр мети та мотивів досить широкий. Його аналіз та доведення до потенційних суб’єктів-порушників Закону може виконати превентивну роль попередження екологічного злочину. Зокрема, не важко бачити, що деякі мотиви виконують роль спонукальних сил, які штовхають людину на вчинення конкретної дії. Мотиви можна розділити на раціональні (пов’язані з потребою) та емоційні. Мотив екологічного злочину можна визначити як усвідомлене спонукання (потяг) до вчинення конкретного вольового акту. Разом з тим мотив і мету не можна ототожнювати з обставиною (приводом), як це помилково зроблено в 10% обстежених нами справ по Ст.2281 КК. Мотив – це внутрішній збуджувач до дії, а привід – об’єктивний фактор, випадок, обставина, що використана з метою конкретної дії. Між мотивом і приводом в екологічних злочинах іноді проходить довгий час і це свідчить про заздалегідь сформований умисел. Як правило, мотив екозлочину можна легко ідинтифікувати, безмотивних злочинів не буває.
Підкреслимо, що визначення мотиву і мети екологічних злочинів завжди допомагає встановити форму і вид вини.
ФОРМИ ТА ВИДИ ВИНИ ПРИ ЕКОЛОГІЧНИХ ЗЛОЧИНАХ
Екологічні злочини можуть бути здійснені як зумисно так і з необережності. Крім цього теорія і практика виділяє так звані “подвійну” і “змішану” форми вини. Щодо екологічних злочинів, питання про ці форми вини раніше не ставилось і не вирішувалося. Розглянемо його суть.
При вчиненні деяких екозлочинів, наприклад передбачених ст.ст. 157, 168, 228, 2281 КК, можуть мати місце як “подвійна”, так і “змішана” форми вини. Зі структур об’єктивної сторони злочинів по ст.ст. 228, 2281 КК витікає, що вони вчиняються як умисно, так і з необережності. Вивчення нами кримінальних справ щодо злочинів по ст. 228 КК показує, що 80% з них вчинялися з необережності (з них 28% – необережне ставлення як до діяння, так і до наслідків і 52 % – навмисне ставлення до діяння і необережне до наслідків – так звана “змішана” форма вини). Крім того, 20 % справ характеризувалися прямим умислом до діяння і побічним – до наслідків. Тобто, коли в одному складі злочину, передбаченого ст. 228 КК, в конкретній ситуації можлива як необережна, так і навмисна форма вини, то ми маємо “подвійну” форму вини. Така ж приблизно картина спостерігається і для злочину, передбаченого ст 2281 КК.
Прихильники “змішаної” форми вини розглядають її як нову третю форму, хоча чинне законодавство її не виділяє. На нашу думку, це недолік останнього. Справа в тому, що суб’єкт усвідомлює лише найближчі наслідки (бажаючи їх або свідомо допускаючи) і байдуже ставиться до більш віддалених. Це, однак, не виключає відповідальності суб’єкта за передбачувані віддалені наслідки діянь. Така ситуація дуже характерна для екологічних злочинів по ст.ст. 157, 158, 228, 2281 КК, які вчиняються зі складною формою вини. Відсутність у судовій практиці вказівок на цю форму вини негативно впливає на хід та результати судочинства.
ВИСНОВКИ
І. Проблема вдосконалення екологічного права України і поєднання його з кримінальним правом в частині, яка стосується екологічних злочинів набуває в сучасних умовах особливого значення для реалізації правової реформи в рамках Концепції стійкого розвитку суспільства ООН.
ІІ. В кримінальному законодавстві України повинна знайти місце як подвійна, так і змішана форми вини, які фактично мають місце в конкретних складах екологічних злочинів, але не передбачені Кримінальним кодексом України.
ІІІ. Традиційний розгляд психологічної структури екологічного злочину в рамках лише суб’єктивної сторони його складу має обмежений характер і потребує серйозного корегування.
ІУ. Поглиблений аналіз мотивів та мети екологічних злочинів, виконаний автором, допомагає вдосконалити процес встановлення форми і виду вини, а також виконує додаткову функцію попередження екологічних злочинів шляхом інформування потенційних суб’єктів-порушників про структуру мотивів та мети цих злочинів.
ЛІТЕРАТУРА
- Малышева Н.Р., Ерофеева Н.И., Петрина В.Н. Эколого-правовые вопросы научно-технического прогресса. К.: Наукова думка, 1993, 160с.
- Mandate for Change: Key Issues, Strategy and Workplan. – Geneva, 1985. – p. 4-10.
- OECD, Environment and Ekonomics. Vol.1.- Paris, 1985.- p.32 – 47.
- Андрейцев В.І. Екологічне право, К.: Вентурі, 1996, 208 с.
- Аграрне законодавство України. Вик. 1// Бюлетень законодавства і юридичної практики України, No5, 1996, 302с.
- Сасов В. Екологічні злочини: проблеми теорії і практики//Схід No7(14), вересень 1997р. – с.36-41.
- Уголовный кодекс Украины. Харьков: ООО “НЕОФИТ”, 1997-223 с.
- Широков В.А. Преступления в области охраны окружающей среды. Хабаровск: Издат. Хабаровской высшей школы МВД. 1985. – 64 с.
- Жевлаков Э.Н. Преступления против природных богатств СССР. – М.: ВЮЗИ, 1983. – 87 с.
- Повелицына П.Ф. Уголовно-правовая охрана природы в СССР. – М.: Юр. Лит., 1981. – 88 с.
- Гаврыш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Харьков. 1994. – 640 с.
___________________________
У В. Сасов
ЕКОЛОГІЧНІ ЗЛОЧИНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ
Володимир Сасов
проректор Донецького інституту
внутрішніх справ МВС України,
полковник міліції
Автор досліджує сучасні аспекти екологічної проблеми, розкриває її масштаби і тенденції в глобальному та регіональному плані. Показуючи шляхи подолання екологічної кризи, робить висновок про те, що вони пов’язані з вирішенням найскладнішої науково-практичної проблеми сучасності – управління біоекономічною, соціоекономічною метасистемою “виробництво-довкілля”. Автор наголошує на особливому значенні у розв’язанні екологічних задач кооперації природничих наук з економічними та правовими . Розкривається правовий аспект питання екологічних злочинів, зокрема досліджується проблема їх суб’єктивних ознак.
1. ЭКОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА : МАСШТАБИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ
Глобальний аспект. Людство тисячоліттями намагається підкорити собі природу, взяти від неї якнайбільше. Наслідки такого споживацького підходу однозначно негативні, вони спричинили глобальні зміни у довкіллі, погіршили якість ноосфери. Так за останні 500 років людина знищила 2/3 лісів планети, знищені деякі моря (Аральське), загублена унікальна флора і фауна в інших (Азовське), шкідливі поховання радіоактивних та отруйних речовин вже у найближче десятиліття можуть призвести до “вмирання” Балтійського моря та Чорного моря в районі Севастополя, різкого збільшення зон екологічного лиха у світовому океані. Руйнування тонкого озонового прошарку планети призвело до стійкої проблеми “озонових дірок”, які практично щорічно виникають над Антарктидою, а також постійно над космодромами після запуску ракет-носіїв і розширюють свій ареал впливу. Це таїть у собі не тільки небезпеку збільшення ракових захворювань, але й активних мутаційних процесів, може призвести до незворотніх змін генофонду у живому світі, зокрема генофонду людства. Загальне збільшення вуглекислого газу в атмосфері (як наслідок викидів антропогенних забруднювачів) може спричинити парниковий ефект, що підвищить температуру на Землі і призведе до підвищення рівня Світового океану, зменшення місць, придатних для постійного проживання людини. Танення гірських льодовиків, яке спостерігається в останні десятиліття, деякі вчені оцінюють як вияв тенденції до глобальних кліматичних змін /1,2/.
Особливо тяжкого екологічного удару зазнало довкілля з початку ХІХ ст. внаслідок розвитку індустріалізації. За останні 100 років людство збільшило свої енергоресурси у 1000 разів. Воно стало, за висловом визначного українського вченого, академіка В.І.Вернадського, “геологічною силою”. Загальний обсяг товарів та послуг у розвинених країнах подвоюється кожні 15 років, існує тенденція до скорочення цього терміну. Катастрофічних об’ємів досягли викиди шкідливих речовин у оточуюче середовище. Виробництво, вилучивши з природи 100 % первинної сировини, використовує тільки 3-4 %, а 96 % викидає назад у довкілля у вигляді відходів, багато з яких мають підвищену токсичність. В індустріальних країнах щорічно використовується 30 т. первинної природної сировини на одного мешканця, з яких тільки 1-1,5 % перетворюється у кінцевий продукт, придатний до споживання / 1 /.
В результаті екологічного забруднення довкілля погіршується якість життя людей, збільшується захворюваність. За даними Американського національного інституту раку біля 60 % випадків ракових захворювань викликано канцерогенними факторами оточуючого середовища. За даними /8/ в порівнянні з доіндустріальним періодом розвитку суспільства кількість неповноцінних дітей в промислових та аграрних країнах зросла в 3-5 разів, а в окремих регіонах – в десятки разів. Це ставить під серйозну загрозу генофонд людства.
2. Регіональний аспект. Донбас, як найбільш зурбанізований і промислово розвинений край України, характерний у 4 рази вищим від середнього техногенним навантаженням. Тільки на Донеччині – ядрі Донбасу – сконцентровано біля 800 промислових об’єднань та великих промислових підприємств, 150 вугільних шахт, 53 підприємства металургії, підприємства важкого машинобудування, будівельних матеріалів. Загальний обсяг викидів шкідливих речовин на Донеччині в 6,2 рази вищий, ніж середньоукраїнського показника /4/.
Викиди в Азовське море, хоча й скоротилися за період 1989-1996 рр. відповідно з 2 642 млн.м3 /3/ до 1557 млн.м3 /5/, але кількість неочищуваних скидів збільшилася на порядок і складає сьогодні 229,3 млн.м3 /3,5/. Тільки 23 % стічних вод очищуються до прийнятих нормативів /5/. За період 1989-1996 рр. зросла й кількість недостатньо очищуваних вод – з 398 млн.м3 /3/ до 545,5 млн.м3 /5/. Крім того, у водні об’єкти викидаються кар’єрні та шахтні води з мінералізацією, що перевищує норми у 2-3 рази. Аналіз динаміки їх скиду за період 1989-1996 рр. показує деяке зменшення цього джерела забруднення: 1989 р. – 460 млн.м3 /3/, 1991 р. та 1996 р. – відповідно 353 та 341 млн.м3 /5/, яке все ж залишається значущим.
Щодо складу скидів промислових підприємств, то вони містять органічні речовини, зокрема нафтопродукти, важкі метали, феноли, нітрити, хлориди, сульфати і т.ін. Загальна кількість токсичних відходів, які потребують знешкодження та поховання, на Донеччині складає біля 3 млн. т. /3,5/. Основними підприємствами-забруднювачами Азовського моря та річок басейну Приазов’я є металургійні комбінати “Азовсталь” та ім. Ілліча, концерн “Азовмаш”, ВО “Міськводоканал” /5/.
При цьому контроль за використанням води не відповідає сучасним потребам – тільки біля 4% водовипусків обладнані сучасними вимірювальними пристроями /3/.
Донеччина дає близько чверті всіх шкідливих викидів у атмосферу по Україні. У 1989 р. в Маріуполі – одному з найбільш забруднених міст регіону перевищення норм по складу атмосферного повітря сягало: 3,4 рази – по пилу, 2, 8 разів – по двоокису вуглецю, по сірководню – в 5 разів, фтористому водню – 3,3 рази, аміаку – 1,6 рази, бензапірену – 8,3 рази. Подібний стан забруднення спостерігається також в Макіївці, Краматорську, Єнакієвому, Костянтинівці, Ясинуватій, інших промислових містах краю /3/. Причинами цього є низький рівень технологій і контролю за викидами. Пилогазоочисними пристроями оснащено тільки 55% організованих джерел викидів, а в 15 містах – менше половини. Із 25 тисяч пилогазоочисних пристроїв 16% несправні або працюють неефективно. Найбільшими забруднювачами повітря є коксохімзаводи, в яких на 1 т. продукції припадає 7-11 кг. викидів пилу. Крім того, на Донеччині існує 602 відвали вугільних підприємств (терикони, мулонакопичувачі), що містять 1,5 млрд т. породи. Біля 150 відвалів горить, виділяючи в атмосферу пил, сірчисті та інші шкідливі гази /3/.
Безгосподарність та екологічно злочинне ставлення до земельних ресурсів краю на протязі десятиліть призвели до того, що за даними /3/ питома вага еродованих земель на Донеччині складає 65 %, подекуди – до 80%. Обстеження земель поблизу промислових міст Донеччини на вміст важких металів показало, що сполуки цинку перевищують норму на 30%, а в районах поблизу Костянтинівки, Краматорська, Артемівська є зони, де забруднення цинком в 5-10 разів перевищує допустиме. На обстеженій території забруднення кобальтом перевищує допустиме в 3 рази. В промислових районах Горлівки, Єнакієвого, Краматорська, Костянтинівки це забруднення перевищує допустиме в 2-20 разів. Крім того, промислові зони забруднені нікелем, хромом, сполуками міді, а в донних осадах водойм виявлено свинцю до 250 норм, ртуті – до 5, цинку – до 30, хрому – до 100, міді – до 1 000, барію – до 65 норм. У підземних водах промислових вузлів встановлено перевищення норм практично по всих цих елементах і додатково по кадмію та мишьяку /3/.
Екологічне забруднення довкілля згубно вплинуло на здоров’я мешканців регіону. Серед причин дитячої смертності на перше місце вийшли спадкові пороки, доля яких складає більше 50%. За даними еколога та економіста Н.Коніщевої, в результаті техногенного забруднення захворюваність злоякісними новоутвореннями в Україні за період 1985-94 рр. зросла з 1232 до 1402 чол. на 100 тис. населення. При всій багатофакторності явища скорочення тривалості життя (особливо серед чоловіків), екологічні чинники домінують.
Викладене однозначно свідчить про гостроту, актуальність проблеми подолання екологічної кризи, яка, образно кажучи, “стукає в двері” нашої цивілізації.
2. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ
Екологічна проблема має ряд аспектів, зокрема економічний, енергетичний, технологічний, соціальний, психологічний, а також правовий. Причому, очевидно, що жодна з цих галузей знань та людської діяльності не може претендувати на вичерпність вирішення екологічних проблем, і все більшого значення набуває кооперація природничих наук з правовими та економічними, яка спроможна більш повноцінно дослідити і усунути глобальну екологічну небезпеку. На думку відомих вчених П.Г.Олдака і Д.Р.Дарбанова екологічні процеси і господарська діяльність сьогодні вже не розвиваються усамітнено, а змикаються в єдину метасистему “виробництво-довкілля”, яка може бути визначена як біоекономічна система. Таким чином, проблема управління виробництвом виходить за рамки традиційного економічного аналізу і трансформується в одну з найскладніших науково-практичних проблем сучасності – проблему управління біоекономічною системою /2 /.
На наш погляд, зазначена проблема навіть складніша, бо вона без сумніву заторкує соціальну сферу і є, по суті, ще й соціоекономічною. Саме соціум привносить психологічну й правову складові екологічної проблеми, напевно найменш вивчені на сьогодні.
Глобальні способи і засоби передбачення, уникнення й подолання екологічної катастрофи, окремих її проявів розроблені в доповідях Римського клубу. Ця міжнародна громадська організація, що створена в 1968 р. в Римі й об’єднує біля 100 відомих вчених та громадських діячів Європи, Азії, Америки та Африки, багато робить для відстеження екологічної ситуації на земній кулі та її прогнозуванню.
З позицій “технократичного оптимізму” у постіндустріальному суспільстві, ідеї якого розглядаються в книзі Г.Кана, У.Брауна та Л.Мартела “Наступні 200 років. Сценарій для Америки і всього світу” /6/, заходи по вирішенню екологічної проблеми людства можуть бути здійснені за наступні 25 років, вони обійдуться дорого, але забезпечать використання довкілля в інтересах людства наступні 200 років, навіть за умови, якщо буде досягнуто прогнозованих 15 млрд. мешканців планети та 300 трил. дол. США сукупного продукту. Крім того, ці автори вважають, що технічний прогрес врешті-решт призведе до зниження вартості заходів по охороні довкілля. Ці тези відображають головним чином науково-технологічний аспект екологічної проблеми. Автори також слушно звертають увагу на те, що для охорони довкілля треба зробити серйозні зміни в законодавстві країн.
Зміна законодавства у свою чергу значною мірою пов’язана з трактуванням поняття екологічного злочину, його суб’єктивних та об’єктивних ознак. Однозначне трактування екологічного злочину гостро необхідне також і для повсякденної практики застосування екологічного законодавства.
Треба зауважити, що індустріальні країни, в т.ч. й колишній СРСР, створили цілу систему природоохоронних законів, які весь час вдосконалювалися /9/. Але, як правило, ці закони не мали превентивного характеру. Першочерговою правовою задачею є створення такої системи природоохоронного законодавства, яка б відповідала не тільки сучасним проблемам, а й була зорієнтована на прогнозовану ситуацію. Крім того, закон повинен базуватися виключно на науковій основі, яка розроблена фахівцями в природничих та економічних галузях знань.
3. ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ
Нашими соціологічними дослідженнями, проведеними у великих містах України (репрезентативна вибірка з 9 тис. осіб), встановлено, що люди розуміють небезпеку погіршення навколишнього природного середовища і розцінюють це явище як загрозу життю (рис.1).
Рис. 1. Результати опитування населення великих міст України щодо рейтингу проблем: розвитку виробництва; охорони навколишнього середовища, раціонального використання та відтворення природних об’єктів.
Разом з тим, реальна практика природокористування показує, що вже близько століття на території нашої країни прийнято миритися зі збитками, які наносить довкіллю технічний прогрес. Правда, іноді робляться спроби радикально поліпшити ситуацію, наприклад, шляхом переносу промислових об’єктів із житлових районів за їх межі. Але при цьому не враховується те, що такі заходи вимагають значно більших витрат, ніж будівництво очисних споруд. Крім того, вельми важливою є своєчасна кваліфікована екологічна експертиза технологічних проектів.
Ефективність дій правоохоронної системи при скоєнні екологічних злочинів значною мірою визначається процесом ідентифікації суб’єкта злочину. Треба сказати, що кримінально-правові норми, що стосуються цієї сфери, мають суттєві недоліки, часом в теорії і практиці застосування екологічного законодавства виникають суперечливі трактування. Зупинимося на деяких з них.
Найбільш прийнятним, на наш погляд, є визначення і обгрунтування ознак суб’єкта злочину через його діяльність та функції, тобто дослідження питання в динаміці. Суб’єктом злочину (в т.ч. і екологічного) кримінальне право визнає фізичну осудну особу, що досягла до моменту вчинення злочину 16-річного віку (ст. 4, 5, 8, 9, 10, 12 та інш. КК України). І лише за злочин, передбачений ч.2 і 3 ст.89 КК–з 14 років за ознакою “тяжкі наслідки”. За діяння, вчинені від імені юридичних осіб у випадку, якщо в них містився склад злочину, відповідальність несуть фізичні особи, винні у вчиненні злочину.
Але треба підкреслити, що при реформуванні кримінального законодавства доцільно передбачити також відповідальність юридичних осіб за скоєні екологічні злочини. Це обумовлено, зокрема комплексністю сучасних масштабних аварій (приклад–чорнобильська), можливістю використання превентивного ефекту відповідальності юридичної особи за екологічні злочини, а також скороченням терміну відшкодування збитків.
Посадові особи можуть бути суб’єктами екологічних злочинів, вказівка на які є безпосередньо в складах екологічних злочинів. Зокрема, в діючому КК до них належать: 1) організація посадовою особою добування корисних копалин з порушенням встановленого законом порядку (ст. 1621 КК); 2) приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворювання населення (ст. 2271 КК); 3) неповідомлення відповідальними посадовими особами суден та інших плавучих засобів, повітряних суден, платформ або інших штучно споруджених у морі конструкцій про скид (ч. 4 ст. 2281 КК).
До злочинів у сфері охорони довкілля, суб’єктами яких можуть бути посадові, непосадові та приватні особи, належать злочини, передбачені ст.ст. 89, 90 (умисне або необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна), 157 (порушення ветеринарних правил), 158 (порушення правил по боротьбі з хворобами і шкідниками рослин), 159 (потрава посівів і пошкодження насаджень), 160 (незаконне вирубування лісу), 161 (незаконне полювання), 1602 (незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом), ч. 1 ст. 1621 (незаконне видобування корисних копалин), 163 (проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів), ч.1 ст. 1631 (порушення законодавства про континентальний шельф України), 207 (знищення і зруйнування пам’яток історії та культури), 228 (забруднення водойм і атмосферного повітря), ч.1,2,3 ст. 2281 (забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров’я людей або для живих ресурсів моря, іншими відходами і матеріалами).
Проблема суб’єктивної сторони екологічних злочинів належить до числа найменш вивчених. На нашу думку, в кримінальному законодавстві повинна знайти місце як “подвійна”, так і “змішана” форма вини, яка має місце в конкретних складах реальних злочинів, але не знайшла до сьогодні місце в статтях КК України. Структуру змішаної форми вини можна уявити так: 1) цілеспрямоване й мотивоване діяння; 2) наслідки не охоплюються умислом. Наші міркування про суб’єктивну сторону складів злочину приводять до висновку, що обсяг і межі злочинного діяння визначаються не лише юридичними ознаками, передбаченими в кримінально-правовій нормі, але й його мотивацією.
Треба зауважити, що до екологічних злочинів з необережною формою вини належать діяння, передбачені в ст. 90 КК України (необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна – скажімо, лісових масивів внаслідок недбайливого поводження з вогнем). Проведене нами дослідження показує, що із 100% кримінальних справ, що кваліфікувалися за ознакою необережного знищення або істотного пошкодження лісу за ст.90 КК, 35 % були вчинені внаслідок злочинної недбайливості, а 65 % – злочинної самовпевненості.
До екологічних злочинів, що вчиняються лише умисно, належать злочини за ст.ст. 89, 159, 160, 161, 162, ч.1 і 2 ст.1621, 163, 1631, 207, 2271 КК України.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кондратьев К.Я. Глобальная экология: климатический аспект //Гипотезы.Прогнозы. Международный ежегодник “Будущее науки”. М: Знание, 1989, с.184-197.
2. Фролов И.Т. Перспективы человека. – М: Политиздат, 1979. – 336 с.
3. Вільнянський В. Український Донбас – екологічна катастрофа // Східний часопис, No 1, січень 1992.
4. Рибаков О. Активізація місцевих органів самоврядування у вирішенні екологічних проблем Донбасу і Азовського басейну// Схід, No 3(10), 1997, с. 55-57.
5. Антоненко В. Сучасний стан водних ресурсів басейну Приазов’я// Схід, No 2(9), 1997, с. 40-42.
6. H.Kahn, W. Drown, L. Martel. The Next 200 Years. N.Y. 1976.
7. Кримінальний кодекс України. -К: Україна, 1993. – 183 с.
8. Городинская В.С., Иванов В.Ф. Природа. Человек. Закон. – М.: Юридическая литература, 1990. – 384 с.
9. Об охране окружающей среды. Сборник документов. – М.: Политиздат, 1986. – 415 с.
___________________________
У В. Сасов
ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
Сергій Висоцький
доктор технічних наук, професор,
член-кореспондент НАН України,
м. Донецьк
Стаття торкається проблем впливу використання енергоресурсів на довкілля. Автор знайомить читача з новітніми екологічно чистими технологіями спалювання вугілля, в розробці частини з яких Україна знаходиться попереду, станом справ з автотранспортом як основним джерелом забруднення атмосфери міст. Виходячи з критеріїв екологічної доцільності сформульовано ряд конкретних пропозицій, спрямованих на поліпшення використання енергоресурсів країни.
Біля двох століть назад відомий вчений Ж.Б.Ламарк виступив з похмурим пророцтвом, згідно якого призначення людства в самознищенні, чого воно досягне, зруйнувавши власне довкілля. Відомі ще більш древні апокаліптичні пророкування Біблії.
На жаль, людство вже багато зробило в цьому напрямку. Єдиною оптимістичною нотою є те, що значна кількість людей усвідомлює небезпеку тієї прірви, в якій ми знаходимось, і намагається щось робити. Хотілося б, щоб ця невелика праця була дзвоном для тих, хто має можливість зробити хоча б невеликі кроки. Ускладнює ситуацію характерна для наших людей благодушність, сподівання на те, що завтра буде не гірше, ніж сьогодні.
Розглянемо з екологічної точки зору стан енергоресурсів та їх використання. Про те, що вони вичерпуються, видно не тільки у бідній на них Україні, а й у відносно багатій енергоресурсами Росії.
У нашій країні видобувається приблизно 100 млн тонн вугілля, 5 млн тонн нафти і 22 млрд м3 природного газу. Сумарно, в перерахуванні на умовне паливо (калорійність 7 000 ккал/кг), це дорівнює 94 млн тонн. А потрібно для потреб енергетики, металургії, хімії і комунального господарства 300 млн тонн. Закуповується 120 млрд м3 газу, 50 млн тонн нафти і 10 млн тонн вугілля. Запаси тільки підготовлених вугільних родовищ становлять приблизно 100 млрд тонн.
Рано чи пізно саме життя змусить нас спалювати в тій безлічі районних котельних, які працюють, на жаль, з низьким коефіцієнтом корисної дії, тільки тверде паливо. І потрібно молити Бога, щоб природного газу нам вистачило на виробництво мінеральних добрив. Тому що це є єдиним джерелом забезпечення виробництва білкових продуктів–нашої їжі. А котельні, котрі зараз пристосовані тільки для спалення рідкого чи газового палива, потрібно поступово переводити на спалювання так званого водновугільного палива (62-65% розмолотого вугілля, 35% води і 1-1,5% хімдобавок). В Китаї вже функціонують декілька заводів по виробництву водовугільного палива потужністю від 75 до 25000 т/рік. Це паливо транспортується на відстань до 1000 км.
В Донбасі є позитивний досвід виробництва і спалювання такого палива на збагачувальній фабриці Самсонівській біля Молодогвардійська Луганської області. Величезну увагу приділяють стратегії енергозбереження в благополучній країні Японії. Для японців характерно передбачати майбутні труднощі і готуватись до них. За оцінками японських вчених для задоволення потреб в електроенергії при сучасному рівні її виробництва на планеті достатньо одної гігантської сонячної батареї площею 640 тис. кв. км. В цій країні вже багато повністю соляризованих будинків. Розроблена і перетворюється в життя програма переведення індивідуального житла на сонячну енергію.
Ми ж протягом декількох років погрались в Криму з сонячною електростанцією СЕС-5, і нарешті, півтора року назад її списали. Невже ми такі багаті?
Ще один цікавий приклад. Співвідношення освоєної і неосвоєної національної території у Великій Британії 9:1, в США першозданної природи лишилося 20%, а в Японії, яка по території менша від США в 25 разів і майже рівна за рівнем економічного розвитку, такої природи 68%. Тобто рівень екологічного тиску на довкілля не залежить від рівня життя, розвитку промисловості.
Основну кількість забруднень повітря у промислових містах дає автотранспорт. За відомих обставин–практично відсутньому виробництві карбюраторних двигунів внутрішнього згорання і наявності промислової бази по випуску дизельних двигунів в країні, була прийнята програма дизелізації автопарку. При цьому не береться до уваги те, що сумарна токсичність дизельних двигунів майже в 80 раз більше, ніж бензинових. Для таких регіонів, як Донецько-придніпровський, на долю яких приходиться 60% всіх техногенних викидів по Україні, ця стратегія просто неприйнятна. Потрібно також враховувати, що наша країна стала інтенсивним споживачем того автомобільного непотрібу, котрий на Заході вже просто забороняють використовувати через його шкідливість навколишньому середовищу.
Здавалось, що після досить таки різкого збільшення цін на нафту та нафтове моторне паливо, приріст кількості легкового автотранспорту повинен зупинитись. Але сумний досвід індустріально розвинутих країн показує, що на це не можна розраховувати. Так, у Великій Британії кількість легкового автотранспорту за минулі 20 років збільшилась майже вдвічі не дивлячись на те, що ціна бензину збільшилась на 40%.
Наступне болюче питання–екологічний стан наших генеруючих енергетичних об’єктів. Він катастрофічний ще і внаслідок того, що вони вже вичерпали свій ресурс. Для того, щоб очистити гази тільки від діоксиду сірки, який в першу чергу викликає кислотні дощі, в теплові електростанції потрібно інвестувати приблизно 1,3 млрд доларів США. Таких грошей у нас немає і до кінця цього тисячоліття не буде. Традиційні технології з високим коефіцієнтом корисної дії ми не спроможні впровадити. Але спрощені технології з використанням відходів доломітних заводів, металургійних підприємств, які поступаються традиційним мокрим технологіям по ефективності і дають всього 60-70% зниження емісії діоксиду сірки, нам потрібно запроваджувати.
Такі країни, як Німеччина та Японія, які мають обмежені території, але великі грошові ресурси, устаткували практично всі енергетичні споруди сіркоочисним обладнанням. В цей же час в США і Фінляндії сіркоочисне обладнання використовується тільки на деяких енергетичних об’єктах. Але вміст сірки в вугіллі цих країн, як правило, не перевищує 1%, а на наших електростанціях він доходить до 2,5 і навіть до 3%. Поки що ми маємо незавантажені потужності збагачувальних фабрик. Альтернативою забрудненим територіям і катастрофічній деградації грунтів є збагачення вугілля. На цих же фабриках можна також організувати виробництво згаданого раніше водовугільного палива.
В нашій країні хронічно не вистачає моторного палива. Затрати на його імпорт складають 1,6-1,7 млрд доларів на рік. Виробництво високооктанових бензинів АІ-93 та А-92 складає тільки 30% від їх потреби. Нафтопереробні заводи України майже половину всіх імпортованих нафтопродуктів вартістю 120-130 дол. США за тонну переганяють в мазут вартістю 60 доларів за тонну. За даними Інституту газу НАН України збільшення глибини переробки до 75-80% (за рахунок каталітичного реформінгу) дозволяє знизити на 31% (20 млн тонн) потребу в імпорті нафти і ліквідувати імпорт бензинів. Після переустаткування більшої частини автотранспорту на природний газ, в першу чергу міського автотранспорту, можна буде забезпечити потребу автомототранспорту в легкому моторному паливі.
Резюме:
– необхідно інвестувати ті галузі, які забезпечують в першу чергу максимальний ефект збереження довкілля. Для міст нашого насиченого промисловістю регіону потрібно повне переустаткування дизельних автомобілів на одночасне спалювання дизельного палива і газу;
– для теплової енергетики паливо потрібно готувати та збагачувати на збагачувальних фабриках, а не розраховувати на те, що ця галузь промисловості буде використовувати те, що їй виділять в умовах дефіциту дешевого палива;
– поступово переводити теплофікаційні котельні на спалювання твердого палива з його попереднім очищенням та збагаченням і використанням водовугільного палива;
– вивільнені ресурси газу надалі використовувати тільки для хімічної промисловості, домашніх комунальних потреб, а також для спалювання в двигунах внутрішнього згорання.
___________________________
У С. Висоцький
ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО ТА ЛАНШАФТНОГО РІЗНОМАНІТТЯ,
ЗАПОВІДНА СПРАВА-ПРІОРИТЕТ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИЦІ
Святослав Куруленко,
Начальник Державного управління екології та природних ресурсів
Мінекоресурсів України в Донецькій області, кандидат економічних наук,
академік Української екологічної академії наук
Основою сталого еколого-економічного та соціального розвитку є парітетність відносин у тріаді людина — господарство – природа, що забеспечує перехід до гармонійного співіснування природи і суспільства.
Сталий розвиток може забезпечуватися виключно шляхом ефективного споживання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу всіх членів суспільства для розбудови та процвітання держави.
Верховною Радою України в 1998 році затверджені “Основні напрямки Державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”.
Виходячи з реального екологічного стану України, до числа основних критерієв та чинників, які необхідно враховувати щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища і забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відноситься погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним та морським екосистемам, гірським районам. До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів також належить збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа. Для досягнення цього передбачається вирішення завдань щодо збереження і поширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях.
Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міжнародні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення визначених приорітетів.
Законом України 21 вересня 2000 року затверджена “Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі Україна на 2000 – 2015 роки”. Створення екомережі цє логічний наступний крок розвитку природоохоронної справи України, є один з факторів інтеграції нашої держави до міжнародної системи співробітництва у цій сфері.
Екомережа розглядається як єдина територіальна система обўєктів, що перебувають під особливою охороною, з метою збереження всього біологічного, ландшафтного різноманіття, покращення стану довкілля в цілому. Система територій природно-заповідного фонду України уявляє собою власне основу для створення екомережі.
Складаючи лише 4,4 відсотка загальної площі України, Донецька область забезпечує 20 відсотків промислового виробництва, але, на жаль, це супроводжується негативним впливом на оточуюче середовище. Цим зумовлюється величезне техногенне та антропогенне навантаження на одиницю території. Тому охорона навколишнього природного середовища є одним з пріоритетних напрямків державної політики, що здійснюється у регіоні.
У “Концепції програми охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки в Донецькій області до 2010 року”, яка затверждена Донецькою обласною Радою 22 жовтня 1999 р., на підставі аналізу стана довкілля Донецької області сформовано перелік проблем та розроблена стратегія їх вирішення.
Окрема по розділу “Охорона і раціональне використання природних рослинних та тваринних ресурсів, природно-заповідного фонду” необхідно здійснення пріоритетних дій: створити систему моніторінгу загального стану тваринного, рослинного світу, вивчити стан окремих видів і груп тваринного і рослинного світу, перед усім віднесених до Червоної Книги України; розробити регіональний кадастр природних ресурсів; розробити регіональну програму збереження біорізноманіття Донецької області; розглянути питання щодо створення спеціального підрозділа екологічної інспекції Держуправління по здійсненню державного контролю за використанням обўєктів рослинного та творинного світу з оснащенням його необхідними засобами; активізувати роботи з попередження випадків аварійного та іншого забруднення водних обўєктів області з метою поліпшення стану відтворення рибних ресурсів; перевести ліси та лісонасадження колективних сільськогосподарських підприємств до складу держлісгоспів ДЛГО “Донецькліс”. Важливим проблемним питанням у Донецькій області є збільшення лісистості території, яке може бути вирішене лише при відповідному фінансуванні робіт по створенню та догляду за лісонасадженями.
Головні проблеми збереження та подальшого розвитку природно-заповідного фонду, які потребують вирішення: розширення та формування оптимальної мережі природно-заповідного фонду; оцінка сучасного стану та організація систематичних спостережень заповідних комплексів та обўєктів; створення та ведення кадастру природно-заповідного фонду; впровадження заходів щодо збереження природно-заповідного фонду.
Підсумовуючи виконання заходів розділу “Охорона і раціональне використання земель, рослинного і тваринного світу, природно-заповідного фонду” в Пррограмі соціально економічного розвитку Донецької області на 1998-2000 роки слід відзначити, що Програмою було передбачено виконання 42 заходів спрямованих на охорону та оздоровлення природного середовища Донецької області загальною вартістю 9,5 млн.грн. Із запланованих 9,5 млн. грн. освоєно 6,4 млн. грн. (67,4 %). Значний обсяг організаційних робіт проведено для збільшення територій природно-заповідного фонду області.
Розвиток природно-заповідного фонду це один з головних напрямків регіональної екологічної політиці. Мешканці планети вступили до нового тисячоліття, до епохи якісного нового рівня взаємовідносин з навколишнім середовищем. Людство прийшло до висновку, що надмірна урбанізація, порушення природного балансу, веде до непоправних природних катаклізмів, загрожуючих життю всього живого на Землі. Міжнародним досвідом доведено, що сталий розвиток суспільства можлив лише в умовах дотримання балансу між соціальною, економічною та екологічною складовими суспільних відносин. В останні часи провідні політики розвинених країн як показник високого рівня розвитку наводять дані, що свідчать про досягнення у галузі захисту навколишнього природного середовища. Критерієм сталого розвитку в Європейських державах, по-перше, прийнято рахувати показникі розвитку мережі заповідних територій.
Донбас відомий за межами нашої держави, як промислове серце України, але це викликає подвійне почуття. З одного боку — це свідомість значимості у справі розвитку економіки та відтворення промисловості країни, а з другого — це тяжкість вантажу невирішених екологічних проблем, притаманних усім регіонам, які відчили на собі високу техногенну вагу. А Донецька область у цьому питанні не має конкурентів. У таких умовах питання розвитку мережі заповідної території займають першочоргові позиції в екологічній політиці державних органів.
Сьогодні мережа заповідних територій Донецької області (загальна площа 75801,79 га) є найбільш репрезентативною на Україні. За станом на 01.01.2000 року водночас функціювало декілька об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення: 3 відділення Українського степного природного заповідника (“Хомутовський степ”, “Кам’яні Могили”, “Мелова флора”), національний природний парк “Святі Гори”, Донецький Ботанічний сад НАН України; 46 заказників, з яких 4 — загальнодержавного значення, 37 пам’ятників природи, із яких 10 — загальнодержавного значення, 13 заповідних урочищ та 1 парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва. В 2000 році у Донецькій області створено 4 регіональних ландшафтних парка із загальною площаю понад 20 тисяч гектарів.
Факт створення у минулому році 4 нових регіональних ландшафтних парків стало унікальним явищем не тільки для Донецької області, але й для України вцілому. Особливістю регіонального ландшафтного парку, як категорії природно-заповідного фонду України, є те, що вони поєднують як охорону корисних природних територій, так і збереження історико-культурних комплексів та об’єктів, організацію туризма та відпочинка на природі. Коротко зупинимося на кожному із новостворених регіональних ландшафтних парків.
Регіональний ландшафтний парк “Кльобан Бик” створено на землях Константинівського району на обох берегах Кльобан-Бикського водосховища відповідно рішенню Донецької обласної Ради від 29.02.2000 року No23/11-256. Загальна площа парку — 1874 га, із включенням до його складу водосховища та прилеглих угідь. Водно-болотні угіддя мають виключне значення для відтворення водоплавних видів птахів. Завдяки наявністі придатних нерестиліщ, водосховище має велике значення як місце відтворення аборигенної іхтиофауни. Ця територія характеризується не тільки унікальними природними комплексами та об’єктами, але й особливими рекреаційними умовами, придатністю до різних видів відпочинку, доступністю для мешканців крупних населених пунктів. Дана природна територія удаває особисту наукову та природоохоронну цінність як єдине найбільш повне оголення картамиської та никитівської свит нижнепермських відкладень у Кальміус-Торецькій впадині. До складу регіонального ландшафтного парку увійшов геологічний пам’ятник природи загальнодержавного значення “Кльобан-Бикське оголення” (площа — 60 га).
Регіональний ландшафтний парк “Донецький кряж” розташован у Шахтарському та Амвросієвському районах (обмежений поймою р.Кринка з притоками та асфальтовою дорогою с.Петровське – с. Григоровка –с.Крінички) займає особливе місце у йьому ряду. Парк створен за рішенням Донецької обласної Ради від 29.02.2000 р. No 23/11-254 з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових природних ландшафтів Донецького кряжу на площі 1599,2 га. Рішенням Донецької обласної Ради від 09.11.2000 року No3116-364 рубежі цього парку були змінені за рахунок включення земель Амвросієвського району (площа — 2353га). У теперішній час загальна площа парку складає 3952,2 га. Територія уявляє собою типову ділянку різнотравно-типчаково-ковильного степу із байрачними масивами у гирлах балок та вклинених у степ штучних лісних насаджень. Флористичний перелік містить 260 видів рослин, з котрих 46 — ендемічних та 10 — занесених до Червоної книги України.Фауна містить понад 150 видів комах та 200 видів наземних хребетних, із яких 15 занесені до Червоної книги України.
Неповторну своєрідність цієї території надає ансамбль розташованого тут мемориального комплексу “Саур-Могила”. Щорічно тисячі людей приходять сюди, щоб ушанквати пам’ять загиблих у роки Великої Вітчизняної війни героям-визволителям Донбасу.
Регіональний ландшафтний парк “Половецький степ” створен рішенням Донецької обласної Ради від 29.02.2000 р. No 23/11-253 на площі 1335 га у межах Володарського та Першотравневого районів, куди увійшли степові масиви, які мають особливу научну та природно-охоронну цінність. Тут збереглися ділянки целинних типчаково-ковильних та петрофитних степів, які типічні для Північного Приазовья. Зазначені заповідні об’єкти створені, насамперед, з метою збереження, відтворення та раціонального використання цілинних степових ландшафтів Північного Приазовья. Окремі ділянки парку уявляють собою національне надбання. Суттеве зменьшення пасовищних навантажень, яке набуло у останні роки, викликало швидкі відновлюючи процеси степового біорозмаїття, і тепер степова рослинність даної територіі знаходиться у задовільному стані. А мальовничі ландшафти та благосприятливі умови для зайняття спортивної рибалкою та мисливством надають регіональним паркам значну рекреаційну цінність.
Регіональний ландшафтний парк “Меотида” створен рішенням Донецької обласної Ради від 30.06.2000 р. No23/14-304 у двокилометровій прибережній смузі Азовського моря в адміністративних межах Донецької області на території Новоазовського та Першотравневого районів на площі 13016,9 га. Розташовані на Азовському узбережжі природні угіддя “Затока і коса Крива”/Новоазовський район/ та “Затока і коса Білосарайська” /Першотравневий район/ Постановою Кабінету Міністров України від 23.11.95 р. No935 вже віднесені до водно-болотних угідь міжнародного значення як місце мешкання водоплавних птахів. Природні угіддя морських кіс є місцем гнездування та відпочинку під час сезоних міграцій сотен тисяч птахів понад 200 видів. Серед тих, що гніздуються, до Червоної книги України віднесено ходулочник, морський зуйок, кулик-сорока, тиркушка лугова та степова, чорноголовий хохотун, чорноголова овсянка; серед тих, які зустрічаються на перельотах до Красної книги України занескени червонозьоба казарка, колпица, журавель сірий, огарь, скопа, орлан-білохвост та інші.
Розділ “Охорона та раціональне використання природних рослинних і тваринних ресурсів, природно-заповідного фонду” у Програмі економічного та соціального розвитку Донецької області на 2001 рік передбачає витрати на виконання 28 першочергових заходів загальною сумою 3495 тис. грн., у т.ч за рахунок державного бюджету 882 тис. грн., місцевого бюджету та фонду охорони навколишнього природного середовища у складі бюджету 1790 тис. грн., коштів підприємств 250 тис. грн, міжнародних грантів та інших джерел — 573 тис.грн. .
Виходячи з існуючих показників та умов сучасного господарювання пріоритетними проблемами у галузі заповідної справи, що потребують розвўязання, є:
- поширення та формування оптимальної репрезентативної мережі природно-заповідного фонду;
- інвентаризація сучасного стану та організація систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів і обўєктів;
- створення та ведення кадастру природно-заповідного фонду;
- втілення заходів щодо збереження природно-заповідного фонду;
- створення регіональної екологічної мережі;
- удосконалення режиму охорони та використання інших природних територій, які підлягають особливої охорони.
З метою вирішення пріоритетних проблем у 2001 році потрібно вжити першочергові заходи, а саме: забезпечити розробку пректів організацій територій та підтримання регіональних ландшафтних парків; розробити програму поширення мережі території та обўктів природно-заповідного фонду до 5 відсотків загальної площі області; продовжувати роботи щодо поширення існуючих та створення нових заповідних територій; забезпечити поетапну інвентарізацію та розробку науково-обгрунтованих рекомендацій щодо удосконалення встановленного режиму охорони заповідних природних комплексів та обўєктів; розробити наукові засади формування регіональної екологічної мережі; забезпечити створення та ведення кадастру природно-заповідного фонду.
Впровадження заходів з охорони та раціонального використання природних рослинних і тваринних ресурсів, природно-заповідного фонду дозволить: забезпечити отримання достовірної інформиції щодо сучасного стану природних популяцій тварин, їх розповсудження, чисельності; розробити заходи для зберження біорозманіття області; створити систему моніторингу стану тваринного і рослиного світу з метою оперативного реагування на зміни популяційного стану окремих видів тварин і рослин, перш за все рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення; створити нові лісові насадження та провести лісовідновлення на землях державного лісового фонду та ерозійних землях площею 600 га; створити нові та поширити існуючі заповідні території на загальній площі 3000 га; отримати науково-обгрунтовані кількісні та якісні показники майбутньої регіональної екологічної мережі
Література
- Національна доповідь з питань сталого розвитку до сьомої сесії Комісії сталого розвитку ООН. Під загальною резолюцією д.е.н., професора Шевчука В.Я., г. Київ 1999 р.
- Основні напрямки Державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Затверджено Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р..
- Розбудова екомережі України. Програма розвитку ООН. Проект “Екомережі” Київ 1999 р.
- Концепція Програми охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки в Донецькій області до2010 року. Донецьк 1999 р.
- Закон України “Загальнодержавні програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”. Затверджено 21 вересня 2000 року.
- “Земля тривоги нашої”- за матеріалами доповіді про стан навколишнього природного середовища в Донецькій області у 1997, 1998,1999 р. під редакцією С. Куруленко.
ЗНАЙОМСТВО З ІНСТИТУТОМ ВСЕСВІТНЬОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ
Девід Рудмен
США, провідний спеціаліст Інституту всесвітнього спостереження
Стаття відомого вченого Девіда Рудмена висвітлює погляди Інституту всесвітнього спостереження на сучасні екологічні проблеми, які стоять перед людством. В основу публікації покладено виступ Д. Рудмена на семінарі “Сталий розвиток і Україна. Екологічна політика нового тисячоліття” (22 жовтня 2000 р.).
Чим ми займаємося
Інститут всесвітнього спостереження знаходиться у Вашингтоні, округа Колумбія. У нас працює близько 30 співробітників. Головним нашим завданням є ознайомлення широкої громадськості в усьому світі з різними глобальними, в тому числі екологічними проблемами. Ми працюємо десь на межі між науковими дослідженнями та журналістикою – вивчаємо проблеми значно довше, ніж переважна більшість журналістів, – скажімо, протягом року, – але самі не провадимо наукових досліджень.
Наш партнер – Інститут сталого розвитку в Києві готує до друку видання збірки “Стан планети” українською мовою. Найбільш відомою нашою книгою є збірка “Стан планети”, яку ми випускаємо щороку у Вашингтоні. Кожний випуск складається з десяти розділів, які можуть змінюватися від року до року, – наприклад, винищення лісів або глобальне потепління й таке інше. Збірка публікується 30 мовами в усіх куточках світу.
Стислий огляд деяких глобальних екологічних проблем
Протягом останнього століття лісовий покрив планети скоротився на одну п’яту частину, а половина того, що залишилося, – це лісові розплідники та окремі острівці. Замість того, щоб втрачати щороку невеличку частку видів флори і фауни в ході нормальних природних процесів, ми назавжди втрачаємо сотні або й тисячі кв. км. У наступному столітті ці втрати можуть сягнути десятків тисяч. Нас поглинула наймогутніша з часів динозаврів хвиля винищення видів.
Ми брутально втручаємося в життя решти видів, безперервно трансформуючи численні екосистеми. Люди перевозять рослини й тварин з одного континенту на інший, тим самим породжуючи ”біоінвазії’. Наприклад, найбільшу ріку Америки Міссісіпі заполонила смугаста мідія, ймовірно завезена морськими суднами з Азії. Не маючи в Америці природних ворогів, вона стрімко розмножується. Геть забиті мідіями водозабірні труби електростанцій призводять до мільярдних збитків. Хімічне забруднення часто можна якось видалити, але в разі появи таких-от біологічних забруднювачів позбавитися від них майже неможливо. Навряд чи ми зможемо привести численні екосистеми до їхнього природного стану.
Дві третини рибних запасів світу по-хижацькому експлуатуються й поступово вичерпуються. Внаслідок цього перестали зростати світові показники вилову риби.
З часів Другої світової війни близько 38% від загальної площі культивованих земель (що дорівнює площі Китаю та Індії разом узятих) зазнали деградації й повністю втратили родючість переважним чином через ерозію ґрунтів. Почасти саме з цієї причини загальна площа культивованих земель планети – яка протягом тисячоліть незмінно розширювалася з часів аграрної революції – сягнувши в 1981 році свого піку, скоротилася відтоді на 9%.
22 країни світу, в тому числі Єгипет, Угорщина, Ізраїль, Сирія та інші, зараз споживають більше прісної води, ніж одержують з атмосферних опадів. Решту вони беруть з річок, які протікають по їхніх територіях, що породжує міжнародні конфлікти навколо джерел води, як, скажімо, між Індією та Бангладеш за річку Ганг, або між Єгиптом і його південними сусідами за Ніл.
Поза нестачею природних ресурсів, світу загрожують тяжкі наслідки забруднення навколишнього середовища. Нерідко вони тісно пов’язані з вичерпанням природних ресурсів. Ті промислові галузі та технологічні процеси, що споживають найбільше природних ресурсів, виступають водночас найбільшими забруднювачами довкілля. Мова йде про галузі та процеси, що знаходяться на “вхідному” кінці економіки, тобто про хімію, чорну та кольорову металургію, електроенергетику, гірничу індустрію, а також про спалювання природних енергоресурсів у наших автомобілях і будинках.
По суті, щодо багатьох природних копалин проблема не в тому, коли саме вони будуть повністю вичерпані, а в тому, що з нами буде, якщо ми бодай спробуємо це зробити. Якщо природні ресурси будуть вичерпані надто швидко, можна сподіватися, що ми отруїмо себе до решти. З того, що я читав, у колишньому Радянському Союзі найгіршою проблемою було не вичерпання ресурсів, а забруднення навколишнього середовища. Приміром, за деякими оцінками, глобальних запасів кам’яного вугілля при нинішньому рівні видобутку може вистачити більш ніж на тисячу років. На жаль, вугілля є одним з найбрудніших видів природного палива, що більше за будь-яке інше джерело енергії спричиняється до глобального потепління.
Призначена 00Н група з кількох сот науковців, яка досліджує кліматичні зміни, вважає, що глобальне потепління вже настало. У цьому їх переконали не якісь окремо взяті докази, а, скоріше, поєднання цілої низки таких неймовірних явищ, як танення льодовиків, підняття рівня морів, недавнє зменшення льодового покриву на північному полюсі і, ясна річ, загальне підвищення глобальної температури.
Поміркуйте над такими цифрами. Індустріальні демократичні країни та країни колишнього Східного блоку, де проживає 22% населення планети, викидають в атмосферу 68% вуглецю. На домір злого кліматологи з дедалі більшою певністю стверджують, якщо ми хочемо уникнути значного глобального потепління, ми мусимо зменшити ці викиди наполовину або й більше. Отже, незначна меншість населення викидає в повітря більшу частину вуглецю, а решта світу щосили намагається її в цьому наздогнати. Якщо всі спалюватимуть природне паливо так, як Західна Європа чи Україна, усі ми разом будемо викидати в 10 разів більше двоокису вуглецю понад усякі припустимі рівні.
Гадаю, що саме ми, багаті індустріальні країни, повинні показати приклад у зменшенні залежності від природних видів палива. Це не лише етична проблема, але й дипломатична реальність. Хіба ж можна сподіватися, що Китай залишить у надрах решту свого вугілля, якщо ми не зробимо цього першими. Скорочення викидів вуглецю до глобально прийнятного та відповідального рівня означало б їх 90-відсоткове скорочення саме в найбагатших країнах – іншими словами, це означатиме кінець звичної для нас економіки, побудованої на природному паливі. Ні бензину для наших автомашин, ані вугілля для наших електростанцій.
Позитивна перспектива
Усе це справляє гнітюче враження. І я ще не згадував про численні місцеві невідкладні екологічні проблеми, яких удосталь в Україні. Аби розв’язати ці проблеми, ми мусимо мати позитивну перспективу на майбутнє. Сталий розвиток – це не лише завдання; це – надія.
Розвиток
Перш ніж визначити поняття ”сталого розвитку”, потрібно з’ясувати, що таке “розвиток”.
Визначення Програми розвитку 00Н
Програма розвитку 00Н визначає “гуманітарний розвиток” як процес розширення можливостей людини.
Прийнятий Програмою “Індекс гуманітарного розвитку” має кілька вимірів, а саме:
здоров’я (середня тривалість життя та показник дитячої смертності), освіта (кількість людей шкільного віку, які фактично навчаються в школі) та рівень доходів (ВВП на душу населення). Здоров’я – це єдиний показник безпечності людського життя. Освіта важлива для відкриття перед людиною можливостей знайти достойну роботу та бути господарем власного життя. Від рівня доходів залежить задоволення таких елементарних потреб, як їжа та житло.
Це визначення має доволі егалітарний характер: що більше в суспільстві людей з адекватним здоров’ям, освітою та доходами, то більш розвиненим є саме суспільство.
На відміну від валового внутрішнього продукту (ВВП), “гуманітарний розвиток” зосереджує увагу не на економіці, а на людях. Зрештою, економіка є лише знаряддям створення кращих умов життя для людей. Проте в цьому визначенні прихована одна небезпека – вона дозволяє надто легко забути про нашу власну незалежність. Суспільство, в якому кожний може робити, що йому заманеться, аж ніяк не назвеш “розвиненим” — це, скоріше, хаос, який рано чи пізно прийде до цілковитої руйнації. І тоді не буде мови про будь-який вибір. Можливо, ви самі відчуваєте, що щось подібне відбувається в Україні. Так чи інакше це відбувається і в Сполучених Штатах. Розвинене суспільство – це не просто сукупність розвинених індивідів. Це широке й розмаїте полотно різноманітних інститутів, уряду, компаній, неурядових організацій, церков, законів, судів тощо, які підтримують народ, стабілізують суспільство та обмежують деякі можливості заради розширення можливостей для всіх.
Сталий розвиток
Сталий розвиток означає розвиток, при якому розширюються можливості не лише для нас, але й для наших дітей та онуків. Забруднення планети сьогодні неминуче зменшить можливості для тих, хто житиме завтра. Сталий розвиток визнає взаємозалежність усіх людей не лише у просторі, але й у часі.
Усталена економіка перероблятиме вторинні матеріали, як це робить здорова екосистема, бере енергію з відновлюваних джерел і загалом більш ефективно використовує всі свої ресурси. Вона радикально відрізнятиметься від індустріальної економіки сьогодення. Неминучі зміни обов’язково торкнуться житла людини, засобів пересування і способу виготовлення всіх без винятку речей – від пляшки до будинку.
Головне ж те, що сталий розвиток веде нас у світ, який ми з гордістю зможемо передати у спадок нашим дітям. Саме цього всі ми й хочемо.
Кілька уроків з досвіду інших країн
Технологія
Численні технології, якими ми сьогодні користуємося, розроблялися та вдосконалювалися протягом десятиліть або й цілого століття – природне паливо, ядерна енергія, автомашини тощо. Технологіям притаманна певна інерція. Що більше технологій ми застосовуємо, то більше грошей вкладають компанії в їх удосконалення, а отже, й ми застосовуємо їх дедалі інтенсивніше. Перед нами стоїть завдання перевести глобальну економіку на абсолютно інші рейки технологічного розвитку з метою прискореної розробки та впровадження екологічно чистих технологічних процесів –вітрових генераторів, сонячних батарей, економічних автомашин і будинків тощо.
Технології завтрашнього дня до певної міри спиратимуться на нинішні дослідження та розробки. Ми повинні вкладати набагато більше коштів у розробку екологічно обґрунтованих технологій. Тимчасом зараз уряди західних країн інвестують значно більше коштів у екологічно шкідливі технології. (Діаграма: у країнах Заходу найбільш екологічно чисті й стрімко зростаючі енергетичні технології – вітрова та сонячна – майже не одержують урядової підтримки. Тимчасом найбільшою підтримкою користуються повільні та шкідливі для довкілля технології – вугільна, нафтова, газова та ядерна енергетика.)
Пріоритетні напрямки державного фінансування наукових досліджень у галузі енергетики в порівнянні з тенденціями їх комерційного застосування, індустріальні країни, 1990-1998
Споживання
Ми повинні істотно скоротити споживання матеріалів та енергії на душу населення, особливо на Заході. З точки зору сталого розвитку ми не розвинені, а навпаки – значно примітивніші, ніж будь-які суспільства дотехнологічної епохи.
Скорочення споживання природних ресурсів вимагатиме істотних змін у тому, що і як ми купуємо. Ми й надалі можемо купувати такі послуги, як програмне забезпечення, освіта та зв’язок, витрачаючи на них відносно мало природних ресурсів. Ми й надалі можемо жити в сучасних будинках з усіма побутовими приладами за тієї умови, що вони економічні та надійні в користуванні, виготовлені з вторинних матеріалів і легко надаються до вторинної переробки.
Але сьогодні ми поза всякими сумнівами стрімголов женемося за безглуздим марнотратством Заходу – автомашинами, великими будинками, телевізорами, кока-колою – от і маємо велетенську екологічну проблему. Саме тому багаті країни споживають переважну більшість світових ресурсів.
У англійців є таке прислів’я: “За сусідським парканом трава завжди зеленіша”. Стоячи по той бік паркану, можу запевнити, що при всіх наших достатках у нас безліч різних проблем, причому не лише екологічних. Схоже на те, що ми перетворилися на хронічних марнотратців на шкоду власним сім’ям, тому що люди не шкодують себе, аби заробити на більше авто чи будинок, не залишаючи собі часу на те, аби принести радість родині чи просто побути з близькими разом. Схоже, що ми викинули з пам’яті багато важливих речей.
На мою думку, багато хто на Заході шукає якоїсь альтернативи. Маю надію, що саме позитивна перспектива сталого розвитку, яка відстоює наші основні життєві цінності та можливості для наших дітей, здатна знайти відгук у багатьох серцях, якщо вона супроводжується конкретним планом заходів з метою досягнення сталого розвитку.
Політика
Як має діяти Україна, аби досягти сталого розвитку? Кожна країна повинна сама обирати власний шлях до захисту навколишнього середовища, ясна річ, користуючись досвідом інших країн. Загалом кожний підхід – регулятивні заходи, податки на забруднення тощо – має свої переваги та недоліки, тому краще за все застосувати одночасно кілька різних підходів.
Екологічні податки
Численні уряди дедалі частіше застосовують різноманітні санкції та податки проти тих, хто забруднює довкілля та нераціонально розпоряджається відходами. У такий спосіб економічні збитки від забруднення – скажімо, оплата лікування людей з захворюваннями легенів – перекладаються на плечі тих, хто спричиняє забруднення, і включається в ціни, що ми їх сплачуємо. Ці податки змушують ціни промовляти екологічну істину. В ідеалі вони дозволяють урядові робити те, що він уміє найкраще – ставити завдання екологічного розвитку – дозволяючи компаніям робити те, що найкраще вміють робити вони – знаходити найдешевші способи виконання цих завдань. Приміром, уряди 8 країн Західної Європи підвищили податки за екологічну шкоду і скерували ці гроші на скорочення інших податків, тобто вдалися до “податкового переносу”.
Перенос податків з виробництва та інвестицій на екологічну шкоду
| Країна, 1-й рік чинності | Скорочені податки | Підвищені податки | Перенесені надходження (відсотки) |
| Швеція, 1991 | Прибутковий податок з фізичних осіб | На викиди двоокису вуглецю та сірки | 1.9 |
| Данія, 1994 | Прибутковий податок з фізичних осіб | На продаж моторного пального, вугілля, електро- та водопостачання; спалювання сміття та вивезення на звалища; з власників автомашин | 2.5 |
| Іспанія, 1995 | На заробітну плату | На продаж моторного пального | 0.2 |
| Данія, 1996 | На заробітну плату, на сільськогосподарське майно | На промислові викиди вуглецю; продаж пестицидів, хлорованих розчинників і батарейок живлення | 0.5 |
| Нідерланди, 1996 | Прибутковий податок з фізичних осіб і на заробітну плату | На продаж природного газу та електроенергії | 0.8 |
| Велика Британія, 1996 | На заробітну плату | На вивезення відходів на звалища | 0.1 |
| Фінляндія, 1996 | Прибутковий податок з фізичних осіб і на заробітну плату | На продаж електроенергії, вивезення відходів на звалища | 0.5 |
| Німеччина, 1999 | На заробітну плату | На продаж електроенергії | 2.1 |
| Італія, 1999 | На заробітну плату | На продаж природного палива | 0.2 |
| Нідерланди, 1999 | Прибутковий податок з фізичних осіб | На продаж електроенергії, вивезення відходів на звалища, комунальне водопостачання | 0.9 |
| Франція, 2000 | На заробітну плату | На переробку твердих відходів; забруднення води й повітря | 0.1 |
| Велика Британія, 20012 | На заробітну плату | На продаж електроенергії промисловим підприємствам | 0.3 |
Замість зменшення інших податків уряд, як це було зроблено в Польщі, може скерувати податкові надходження на створення “Екофонду”, який фінансує проекти ліквідації найтяжчих наслідків забруднення довкілля, що залишилися від радянської епохи.
Я навіть вважаю, що Україна успадкувала з радянських часів добре виважену систему штрафування екологічної шкоди. Я розумію, що на практиці від неї було мало користі, проте вона може послужити підґрунтям для більш дієвої системи.
Регулятивні заходи
Уряди індустріальних країн досягли чималих успіхів у боротьбі з тими проблемами забруднення довкілля, які мають технічні способи розв’язання, – скажімо, впровадження каталітичних конвертерів для зменшення автомобільних вихлопів і сірчаних скруберів для зменшення шкідливих викидів з вугільних електростанцій.
Як результат, у багатьох річках на Заході вода зараз чистіша, ніж 20 років тому, так само, зрештою, як повітря майже в усіх наших великих містах, – хоча й продовжують існувати великі екологічні проблеми. Переважна більшість цих змін відбулася завдяки регулятивним заходам, які примусили автомобільні компанії випускати екологічно “чистішу” продукцію, або ж вимагали запровадження “найдосконаліших на даний момент технологій”.
Зараз регулятивні заходи нерідко зазнають критики за застосування “командно-управлінських методів”, що робить їх схожими на центральне планування. Іноді вони наказують компаніям, що слід робити, замість дозволити їм обрати найдешевший спосіб виконання екологічних завдань.
Але в багатьох випадках прийняті норми та правила успішно зробили свою справу. Найголовніша їхня перевага в тому, що значно дешевше добитися їх виконання. Уряд не мусить ретельно вимірювати рівні викидів з кожного підприємства чи автомашини – достатньо перевірити, що потрібне для цього обладнання встановлене і працює.
По суті впровадження екологічних норм майже завжди коштує менше, ніж це передрікають компанії. Один американський економіст дослідив 12 діючих у США екологічних регулятивних програм, вартість яких оцінювалася до і після їх впровадження в життя. Кожна з них фактично коштувала удвічі з лишком менше, ніж прогнозувалося напочатку, – головним чином завдяки непередбаченим технологічним досягненням. (НаП Ноа§ез, Га11т§ Ргісез: Созі о/’Сотр1уіп§ и/г7/г Епуігоптепіаі Ке§и1а1іопз Аітозі АІ^ауз Ьезз (Нап Асіуегіізесі, Вгіегіп§ Рарег (УазЬіп§їоп, ВС: Есопотіс Роїісу Іпзіпиїе, 1997)
Стимулювання участі громадськості
Перебуваючи у В’єтнамі, я був дуже вражений, коли дізнався, що керівники екологічних установ (а вони там дуже маленькі) половину свого часу присвячують відповідям на скарги населення на місцевих забруднювачів. І В’єтнам у цьому не одинокий. Тиск місцевого населення відіграє важливу роль у таких країнах, як Китай, Бразилія та Індонезія. По суті громадяни безкоштовно служать очами й вухами для екологічних установ з обмеженим бюджетом.
На підтримку цього громадського тиску уряди можуть публікувати інформацію про забруднювачів. Одним з найкращих прикладів може послужити індонезійська програма РК.ОРЕК.-РК.ОКА5ІН. У 1995 році екологічне агентство країни ВАРЕОАЬ запровадило градацію компаній за п’ятикольоровою шкалою, залежно від обсягу їхніх шкідливих викидів у воду. В експериментальному етапі програми погодилися взяти участь 187 компаній. 6 із них одержали чорний рейтинг (за грубі порушення державних стандартів і невжиття жодних заходів з метою виправлення становища), 115 одержали червоний рейтинг (за порушення, незважаючи на певні спроби щось зробити), 61 одержала блакитний рейтинг (за дотримання стандартів), 5 -зелений (за перевищення стандартів) і жодна не одержала золотого рейтингу (за використання сучасних екологічно чистих технологій). Перш ніж обнародувати одержані результати, ВАРЕВАЬ у приватному порядку повідомила про них компанії, включені до списку, і дала їм 6 місяців на усунення недоліків і повторну оцінку. Після цього 10 компаній перейшли до “блакитної” категорії. Уряд оголосив нові результати у грудні. До вересня 1996 року ще 23 підприємства зуміли вибратися з чорної та червоної категорій. (Шакеб Афсах, Бенуа Лаплант і Девід Вілер (1997) Регулятивні заходи інформаційної епохи: Індонезійська програма інформування громадськості в інтересах захисту навколишнього середовища, березень. Том Титенберг і Девід Вілер (1998), Управнення общини: Інформаційні стратегії в галузі боротьби з забрудненням довкілля”, Передові рубежі конференції з питань екологічної економіки, Ейрлі Хаус, Віргінія, жовтень 23-25. Обидві статті можна знайти у сайті пйр://уту. -д’огІсіЬапІс. ог§/пірг.)
АКТИВІЗАЦІЯ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ
У ВИРІШЕННІ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ
ДОНБАСУ І АЗОВСЬКОГО БАСЕЙНУ
Олег Рибаков,
заступник голови Донецької обласної Ради народних депутатів
Зосереджуючись на пекучих проблемах екологічного оздоровлення природного середовища Донбасу та Приазов’я, автор висвітлює їх в контексті оновлення природи в усій Україні. Висувається ініціатива створення Екологічного Форуму Донеччини як організації інтегруючої всі природоохоронні зусилля в регіоні. Наголошується на підвищенні ролі обласних і місцевих Рад у природоохоронній діяльності, необхідності розробки ними “Порядку денного на ХХІ сторіччя”, згідно однойменного документу ООН з охорони довкілля. Вирішення екологічних проблем Азовського басейну автор пов’язує з діяльністю створеної Українсько-Російської асоціації “АЗОВБАС”.
У всьому світі поступово зростає розуміння того, що руйнуючи довкілля, суспільство знищує власне майбутнє. Подекуди вже робляться серйозні спроби повернути назад небезпечні тенденції розвитку цивілізації. До сьогодні це відображалося в цілому потоці розрізнених дій, часом популістських і декларативних, якимось недосконалим природоохоронним законом в одному місці, збільшенням штату екологічної організації в іншому – але у всьому цьому все ж немає ясного уявлення, системної еколого-математичної моделі того, чого в кінцевому рахунку ми бажаємо досягти.
Побудова екологічно стабільного майбутнього потребує формулювання того чи іншого образу цього майбутнього.
Якщо не використовувати корисні копалини як джерело енергії, то чим їх замінити? Якщо не вирубувати лісів з метою збільшення виробництва, то яким чином забезпечити населення? Якщо прагнення до одноразового використання матеріальних благ веде до забруднення оточуючого середовища та розбазарювання природних ресурсів, то як нам задовольнити свої потреби? Якщо наш нинішній шлях є нерозумним, то який образ майбутнього може стати нашим орієнтиром на шляху до нового світового співтовариства, яке не буде саморуйнуючим, самогубним?
Всі ці питання складають коло проблем створення екологічно стійкого суспільства, яке необхідне і нам, і майбутнім поколінням. Свій внесок в побудову такого суспільства повинні внести всі країни, всі регіони. Особливо гостро стоїть ця проблема для районів екологічного лиха, до яких можна віднести і Донбас.
Донеччина характерна унікально високою концентрацією промислового виробництва. Специфіка її галузевої структури полягає у високому рівні споживання природних і сировинних ресурсів, утворенні значної кількості відходів виробництва, порушенні земельних і екологічних ресурсів і, як результат, підвищеному рівні забруднення атмосфери та водних об’єктів. Показники забруднення перевищують середні рівні по Україні на 1км2 по обсягу скидів стічних вод в 4,4 рази, кількості шкідливих речовин, що відходять від стаціонарних джерел забруднення – в 5,9 рази, об’єму викидів шкідливих речовин – в 6,2 рази. В області сьогодні заскладовано біля 3млрд.т. промислових відходів і ця кількість постійно збільшується.
Рис. Середні рівні деяких екологічних показників для України та Донецької області (на 1 км2)
Зазначені фактори за роки індустріального розвитку призвели до граничного загострення екологічної ситуації і поставили Донецьку область в ряд регіонів екологічного лиха. В результаті в області спостерігається зниження народжуваності, збільшення смертності, ріст числа захворювань, викликаних забрудненням довкілля (за міжнародними стандартами здоров’я людини на 25-30% залежить від стану оточуючого природного середовища). Вперше в 1990 році в області спостерігалося зменшення населення і ця тенденція збереглася в наступні роки. В 1995 році, згідно статистичних даних, смертність перевищила народжуваність в 2,7 рази і сьогодні залишається на цьому рівні.
В регіоні, де виробляється 13,6% національного прибутку України, на природоохоронні заходи витрачається лише 0,586% прибутку області, або 13,09% природоохоронних витрат України. Не дивлячись на наявність законів, які передбачають компенсацію втрат від забруднення природного середовища, гостро виявляє себе брак фінансових ресурсів для вирішення екологічних проблем. Нестабільність економічного становища підприємств-забруднювачів ще більше ускладнює можливість компенсації ними спричиненої екологічної шкоди. Бюджетні асигнування на відшкодування збитків, пов’язаних з екологічними аваріями і катастрофами майже відсутні. Кошти позабюджетних фондів більшою частиною мають цільове використання. Хоча встановлено, що при трипроцентному рівні витрат на охорону природи, якість її може стабілізуватися, а менше 3 % – погіршитися.
Починати відновлення природного середовища держави треба з розробки й виконання програм оздоровлення довкілля у регіонах підвищеної екологічної небезпеки з урахуванням прикордонних областей. Поступово екологізація процесу соціально-економічного розвитку повинна охопити всю територію держави.
Велика роль у реалізації запланованої природоохоронної діяльності повинна належати місцевим та регіональним органам влади. В 1993 році рішенням Донецької обласної Ради народних депутатів затверджена Концепція і Програма охорони довкілля та раціонального природокористування Донеччини. Мета Програми – створення безпечних умов життя людини і відновлення природного середовища у Донецькій області. Пріоритетними для реалізації вказаної мети є такі напрямки природоохоронної діяльності: зниження техногенного навантаження на оточуюче середовище, ресурсозбереження.
В жовтні 1995 року на сесії Донецької обласної Ради прийняті заходи по виконанню вказаної Концепції і Програми охорони довкілля на 1995-98 роки. На основі регіональної Програми створені відповідні міські і районні програми охорони навколишнього природного середовища, визначено механізми формування і витрат коштів обласного та місцевих бюджетів на ці цілі.
Важливе значення для усієї держави має розробка і реалізація комплексних міжрегіональних екологічних схем. Крім того, важливим фактором є співробітництво з громадськими організаціями.
Документ ООН “Порядок денний на ХХІ сторіччя” відзначив, що так як місцева влада знаходиться ближче всього до людей, вона відіграє життєво важливу роль в просвіті та мобілізації громадськості на досягнення стійкого розвитку. Саме місцевій владі Конференція ООН рекомендувала розробити і затвердити “Місцевий порядок денний на ХХІ сторіччя” на основі консультацій з усіма зацікавленими сторонами. Роль координатора інтересів різних шарів та груп населення підвищить престиж місцевих та регіональних органів влади. Завдяки спробам досягнення консенсусу можливе зняття існуючого протистояння у цьому питанні між місцевими органами влади та населенням, а також політичними партіями і рухами. Таке співробітництво дозволить: скоординувати поодинокі, розрізнені зусилля для здійснення екологодоцільної діяльності, покращити стан оточуючого середовища та якість життя населення; ефективно використовувати природні ресурси; залучити до природоохоронної діяльності нових учасників; виявити найгостріші екологічні проблеми регіону, визначити підходи і дії по їх вирішенню.
Повноваження місцевих Рад народних депутатів у сфері охорони довкілля визначені Законом України “Про охорону оточуючого природного середовища”. Але на практиці взаємодія органів влади з іншими екологічними структурами недосконала. З метою радикального покращення природоохоронної діяльності доцільно створення в області спеціальної робочої групи або загальних зборів (Екологічний Форум Донецької області), в склад яких можуть входити всі зацікавлені групи і особи. Екологічний форум може бути дорадчим консультаційним органом.
Зусиллями Рад народних депутатів Донецької, Луганської та Ростовської області для координації проблемних питань природокористування в районі Азовського моря створена Українсько-Російська асоціація “АЗОВБАС”, в рамках якої передбачається організувати спеціальну адміністративно-експертну Раду при паритетній участі сторін, а також визначити дольове фінансування природоохоронних заходів. Поза всяким сумнівом, екологічні проблеми Азовського басейну можуть бути вирішені тільки при об’єднанні зусиль України і Росії, а також при реалізації ними збалансованого комплексного підходу до проблем охорони унікального природного середовища в регіоні Азовського моря. Що стосується відновлення водойм і рік, кількісних і якісних характеристик водних ресурсів, успішна боротьба з негативними впливами господарської діяльності немислима без спільних дій всіх водокористувачів, всіх національно-територіальних утворень, розташованих в басейні однієї ріки і зацікавлених у ефективному використанні водних ресурсів.