Стецюк Валентин – Сліди прадавнього неселення України в топоніміці

Анотація

В роботі Валентина Стецюка “Сліди прадавнього неселення України в топоніміці” зроблена спроба відшукати свідчення перебування на території сучасної України давніх її мешканців різного етнічного походження на основі використання даних топоніміки. В Україні існують тисячі назв сіл, річок, гір, які не можуть бути пояснені на основі української мови. Досить велика їх частина, особливо в степовій Україні є тюркського походження. Ці топоніми треба вважати відносно пізнього часу, бо тут стале населення не затримувалося надовго через періодичні навали кочовиків зі сходу. Однак показовим є те, що і в лісостеповій зоні та на Поліссі, де населення впродовж багатьох століть залишалося достатньо стабільним, є дуже багато явно неукраїнських, навіть неслов’янських географічних назв.

В попередніх роботах автора із застосуванням так званого графоаналітичного методу були визначені ареали первісного формування діалектів, з яких пізніше розвинулося кілька десятків сучасних мов – слов’янських, германських, іранських, тюркських. Суть методу полягає в побудові графічної моделі (схеми) спорідненості мов одної мовної сім’ї або групи на основі лексико-статистичних даних. Побудова моделі робиться на основі закону обернено пропорційної залежності кількості спільних слів у парах споріднених мов від відстані, на якій проживали їх носії на час первісного формування мов (діалектів). Потім для такої моделі відшукується місце на географічній карті з ареалами, сформованими природними границямі (річками, пасами гір тощо), які в давнину обмежували контакти між населенням цих ареалів і сприяли утворенню окремих діалектів на базі спільної мови. На перший погляд для будь-якої схеми завжди можна найти відповідне місце будь-де. Але насправді це зробити дуже непросто. Тим не менше, повної впевненості у правильності розміщення схеми бути не може. Потрібні додаткові докази. Такими доказми можуть бути подібні фонетично і за змістом слова мов, які належать до різних мовних сімей або груп, але носії яких проживали якийсь час у близькому сусідстві. Наприклад, сусідами колись були предки сучасних чувашів, булгари, і предки сучасних німців і англійців. В цій роботі подаються кілька прикладів лексичних збіжностей між чуваською мовою, з одного боку, і англійською або німецько, з другого. Серед них, без сумніву, можуть бути випадкові співпадіння, але їх не може бути багато, оскільки імовірність фонетичної подібності і семантичної близкості слів різних мов дуже низька.

Однак головною темою роботи є тлумачення “темних” топонімів на основі лексики германських, чуваської та курдської мов. Такі топоніми вибиралися з топографічних карт масштабу 1:200000 лісостепових областей України і прилеглих територій сусідніх країн. В цілому для аналізу було вибрано майже 1100 топонімів. Три чверті з них було розшифровано з різним ступенем імовірності засобами германських, іранських і тюркських мов. Решта ще чекає свого пояснення. В роботі подаються числені приклади таких розшифрованих назв, деякі з яких явно вмотивовані особливостями місцевого рельєфу або підтверджуються археологічними чи якимись іншими даними.

 

Скорочення:

анг. – англійська; морд. – мордовська;
афг. афганська нім. – німецька;
гот. – готська; перс. – перська;
гол. – голандська; пнгер. – північногерманська
да. – давньоанглійська; пп. – права притока;
дісл. – давньоісландська; псл. – праслов’янська;
двн. – давньоверхньонімецька; свн. – середньоверхньонімецька;
згерм. – західногерманська; снн. – середньонижньонімецька;
курд. – курдська; чув. – чуваська;
лат. – латинська; уг. – угорська;
лп. – ліва притока; ягн. – ягнобська.

 

У другій половині 20-го століття внутрішні тенденції розвитку суспільних наук привели до поширеного в них застосування точних, математичних методів. Цьому також сприяв розвиток технічних наук, який надав до використання потужні засоби математизації науки – електронні обчислювальні машини. Поступово, починаючи від найпростішої обробки статистичних даних, в різних галузях суспільних наук відповідно до конкретних досліджень були випрацьовувані спеціальні математичні методи, а системний підхід до вивчення суспільних, історичних, мовних процесів навіть привів до розвитку спеціальних наук, що синтезують в собі традиційні і нові, математичні методи досліджень. Прикладом такої науки може бути математична лінгвістика, дуже широка наука, яка використовує математичні методи різного плану. Скажімо, в текстології для визначення авторства твору його лексика твору аналізується з використанням методу, базованому на математичній теорії графів (Гарскова И.М., Изместьева Т.Ф., Милов Л.В. и др. 1984, 353-359). На побудові певного виду графа базується також метод, що називаються графоаналітичним (Стецюк В.М., 1987, 36-45). Цим методом теж ведеться обробка лексико-статистичних даних, але не окремого твору, а близькоспроріднених мов.

В історичних дослідженнях використовуються не тільки математичні методи. В археології, наприклад, широко застосовуються фізичні, хімічні, геофізичні та ін. методи досліджень, які в цілому називаються археометричними. Останніми роками в Києві навіть періодично видається збірник “Археометрія та охорона історико-культурної спадщини”. Застосування археометричних методів в історичних дослідженнях можуть не тільки заощаджувати час дослідника, мінімізувати обсяг технічної праці і кінець-кінцем приводити до високоточних результатів та до вирішення здавалось би нерозв’язних проблем, але вони також допомогають конкретизувати напрямки і зміст досліджень в таких галузях науки, де поки що неможливо обходитися без традиційних методів. Дослідження, проведені за допомогою графоаналітичного методу в порівняльно-історичному мовознавстві, дозволили досить точно визначити територію формування кількох десятків первинних етносів, переважна частина яких або під впливом різних природних та історичних обставин розвинулися в сучасні нації, або, незважаючи на ці обставини, утримали свою етнічну окремішність до теперішнього часу (Стецюк В., 1998, 2000). Сліди їх перебування на територіях давніх поселень часом збереглися у вигляді топоніміки або мовного субстрату, про що вже йшла мова (Стецюк В., 2000, 55-62).

Цілеспрямований і більш глибокий пошук цих слідів у сучасних топонімах дав додатковий матеріал, який в достатній мірі надавався для його етимологізації з урахуванням мовно-етнічної приналежності визначених графоаналітчним методом природно-географічних ареалов. І хоча такий матеріал знайшовся в усіх обстежених ареалах, об’єм його для різних ареалів дуже різниться. Причини цьому можуть бути різні, як об’єктивні, так і суб’єктивні. Через велику хронологічну дистанцію, кількаразові зміни населення існуючі топоніми могли і не зберігатися до наших днів. Так само можна припускати, що що не всі первинні етноси знаходилися на культурно-економічному рівні, достатньому для створення сталих поселень, яким присвоювалися власні назви. З другого боку, велика частина топонімів просто не могла поки що бути розшифрованою або розшифровалася на основі двох або більше споріднених мов однаково. Особливо складно утотожнювати з певними мовами топоніми іранського походження Лівобережної України, оскільки тут довший час перебували носії різних іранських мов. Для Правобережжя утотожнення переважної більшості топонімів з певними мовами не викликає великих труднощів. З іранських народів тут перебували тільки кіммерійці, мова яких була близька до сучасної курдської, а чуваська мова виразно різниться від решти тюркських мов.

Для проведення досліджень була створена вибірка топонімів лісостепової зони України та суміжних країн за даними топографічних карт окремих областей масштабу 1:200000. До списку вносилися назви населених пунктів, річок, озер, гір і т.п., які не були прозорими для розуміння. В цілому до списку було включено більше однієї тисячі топонімів. Після цього була зроблена спроба етимологізувати кожну з назв засобами германських, тюркських, іранських та інших мов. Це вдалося майже для трьох чвертей слів, які переважно репрезентують топоніми Правобережної України.

Отож, у цій роботі більша увага буде зосереджена тільки на кількох природно-географічних ареалах, де була знайдена та етимологізована топоніміка на базі однієї мови в кількості достатній для того, щоб не було сумнівів у закономірності взаємозв’язку між розшифрованою топонімікою і етнічною приналежністю колишніх мешканців цих ареалів. Почнемо розгляд з ареалу, що знаходиться між Бугом і Горинню, південніше від верхньої Прип’яті, тобто на Волині (див. мал. 1). Нагадаємо собі, що тут спочатку формувався давній іллірійський етнос, а потім ці землі заселили давні германці, і тут були закладені глибинні основи сучасної німецької мови. Після відходу основної маси германців на захід в ареалі поселилися слов’яни, діалект яких пізніше розвинувся у чеську мову, а коли і вони у своїй більшості залишили цю територію, її зайняли нові слов’янські переселенці, які вже в історичний час стали відомі під іменем дулібів, або дудлібів. Назва цього племені збереглася в кількох топонімах Західної України та Чехії, і на думку деяких вчених цей етнонім походить від згерм. Deudo– i laifs (ЕСУМ та ЭСРЯ). Перша частина слова означає “тевтони” і від неї походить самоназва сучасних німців (Deutsch), а друга – “решта, залишок” (гот. laiba, да. làf). Таким чином, слово дуліби можна перекласти як “залишки тевтонів”, що і дає підстави говорити про те, що не всі германці залишили Волинь при їх переселенні у Центральну Європу, а назва мешканців цього краю залишалася довший час тою самою. Можна також пригадати, що і на нових поселеннях як тевтонів, так і чехів є місцевісті під назвою Wollin/Volin.

Як і всюди в Україні, на Волині переважна більшість топонімів слов’янського походження, і це закономірно, але можна спробувати відшукати тут і сліди більш давніх поселенців. Оскільки іллірійська мова нам майже невідома, надії на успіх міг мати тільки пошук слідів топонімів німецького (точніше “тевтонського”) походження. І ці сподівання здійснилися. Як виявилося, найбільше німецьких топонімів збереглося в районі Шацьких озер, місцевості із давнім, сталим населенням. Сама назва озер може походити від двн. scaz, “гроші, худоба”, нім. Schatz “скарби”. Більш впевнено можна говорити про “тевтонське” походження назв села Пулемець та Пулемецького озера. Іх можна розшифрувати як “повна міра зерна” (нім. volle Metze, двн. fulle mezza – EWDS). Химерну назву іншого озера – Люцемер слід розуміти як “мале море” (нім. lütt, lütz, двн. luzzil “малий”, двн. mer, нім. Meer, “море”). Треба зазначити, що, хоча подібні наведеним слова інколи є і в інших германських мовах, тут і далі ми здебільшого маємо справу із типово німецькими рисами германських мов (зокрема, з наявним тільки в німецькій перехідом t > z). Германське походження можуть мати також назви озера Світязь та села Пулмо на його березі, але є якась імовірність і того, що слова мають слов’янські корені.

Однак найпереконливішим свідченням перебування тевтонів на Волині є загадкова назва села Вельбівно (Вельбовно) у Рівненській області на правому березі Горині, як раз навпроти Острога. Назва складається з двох давніх німецьких слів двн. welb-en “виводити склепіння” і двн. ovan “піч”. Пічка у вигляді склепіння, викладена з каменю, цілком природна річ, але вона могла мати і спеціальне призначення. В цьому місці вздовж правого берега Горині і тепер на багато кілометрів простягнулися непрохідні багниська. Отож, спеціальна піч могла служити для виплавки заліза з болотної руди. Поруч з Вельбовним розташоване місто Нетішин, назва якого теж може бути німецького походження. В усіх давніх германських мовах net означає “рибальська сітка” (в сучасній німецькій мові Netz). A друга частина назви дає кілька можливостей для розшифрування, щоправда, фонетично не бездоганних. Ситуативно, для місцевості з металургійними печами найбільше підходить двн. asca “зола” (нім. Asche), але в цьому випадку нема логічного зв’язку між обидвома частинами слова. Більше підійшло би пояснення для назви міста “рибальські човни” з огляду на двн. asc- “посуд”, яке могло мати значення “човен”, бо зафіксовано двн. ascman “матрос” (EWDS). Непогано підходить і “ясенева верша” (нім. Esche “ясень”), бо гнучкі ясеневі гілки дуже добре надаються для вироблення верш, але сумнів викликає те, що означення мало би стояти на першому місці.

Наведемо ще кілька прикладів топонімів, які здебільшого не мають переконливого тлумачення на основі слов’янських мов, але можуть бути етимологізовані на базі німецької:

м. Киверці – нім. Kiefer, свн. kiver “челюсть, підборіддя”, хоча не виключене і чеське походження назви (ч. kivir – “вид капелюха”);

м. Ковель – нім. Kabel “доля, жереб”, снн. kavel-en – “тягти жереб”;

с. Мосир на північний захід від Володимира-Волинського, с.с. Мосир Новий і Старий на південний захід від Рожища Волинської обл. – двн. masar “клен”;

с. Невель на південний схід від Пінська (Білорусь) – нім. Nebel “туман”;

с. і оз. Нобель на захід від Зарічного Рівненської обл. – нім. Nabel, двн. nabalo “пуп”; село розташоване на півострові, що вдається в озеро;

с. Паре на протоці Прастир – нім. Fähre “пором, переправа”;

с. Растів західніше Турійська – двн. rasta “місце стоянки”;

р. Стир, пп Прип’ті – нім. Stör, двн. stür(e) “осетер”;

с. Хобултова східніше Володимира-Волинського – нім. Kobold “демонічна істота”;

р. Цир, пп. Прип’яті і с. Цир – нім. Zier “прикраса”, двн. zieri “гарний”.

Наведеними прикладами список топонімів Волині німецького походження не вичерпується і при бажанні його можна продовжувати далі. Натомість на прабатьківщині давніх англів можна знайти не менш цікавий матеріал. Вона розташована між річками Случ, Прип’ять і Тетерев, і цей ареал спочатку замешкували давні італіки (предки латинян, осків та умбрів), потім -англи, далі – предки словаків, а в досить недалекі історичні часи – плем’я деревлян, які мали тут за свою столицю літописний Іскоростень. Очевидно, літописець намагався якось “слов’янизувати” назву цього міста, яке тепер називається просто Коростень і, безсумнівно, якось подібно називалося і в давні часи. Місто розташоване над рікою Уж (Уша), яка протікає тут серед гранітних скелястих берегів. Це дає підставу етимологізувати назву міста на основі англійської мови, оскільки на корнуельському діалекті англійської мови care – “скельний ясен”, а да. stàn – “камінь, скеля”. Корінь care знаходимо також в назві міста Коростишів, яке теж розташоване на скелястому лівому березі, але вже річки Тетерів. Якщо друга частина назви міста походить від да. sticca “палиця, патик”, то в цілому її можна тлумачити як “Ясенева палиця”. І назва ще одного міста пов’язана із скелями. Йдеться про місто Овруч, яке розташоване в районі Словечансько-Овруцького кряжу на лівому високому березі річки Норинь. Анг. of rock можна перекласти і як “на скелях”, і як “біля скель”, і як “скельний”. Можливе і українське походження назви міста, яке в літописи називається Вручий.

Варіант Уша для назви річки Уж, можливо є більш давньою формою, яка була змінена за аналогією до назви відомого плазуна. Таке припущення можуть підтвердити і назви сіл Ушиця і Ушомир на Ужі. Шукаючи етимологію для слова уша приходимо до лат. ùsio, ùsus “звичай”, “використання” та анг. use “вживання”, “користування”. Отож, не виключено, що назва річки походить з тих часів, коли тут мешкали предки італіків п’ять тисяч літ тому. Звернувши увагу на подібність другої частини топонімів Ушомир та Житомир, знаходимо да. mære “границя”, яке Гольтгаузен відносить до лат. mùrus “мур” (AEW). Хоча до обидвох топонімів можна легко знайти українські корені, надаємо перевагу англійській етимології з тої причини, що для першої частина слова Житомир знаходимо в давньоанглійській scytta “захист”, що логічно пасує до значення “границя”, тим більше, що Житомир розташования як раз на південній границі території ареалу (див. мал. 2). Чи має да. scytta якесь відношення до грецької назви скіфів, чи це випадковий збіг, залишається неясним. Інший захисний кордон проходив вже в районі Ушомира на самих підступах до Коростеня, який, певно, вже був столицею англів і в ті давні часи.

В цілому засобами англійської лексики з різним ступенем вірогідності можна етимологізувати близько півсотні топонімів цього ареалу. Наведемо найбільш цікаві або переконливі приклади:

р. Бережесть, лп. Грезлі, лп. Ужа – да. bere “ячмінь, да. ciest, анг. chest “скриня”. Тобто, “скриня для зберігання зерна”. Цікаво, хоча сумнівно через відсутність мотивації для надання такої назви річці, скоріше назва річки походить від укр. бережистий – з розлогими берегами;

с. Букча (Білорусь, на захід від Лельчиць) – да. bucca “козел”;

р. Грезля, лп Ужа – дісл. hrisla (да. hris) “кущ”;

р. Жерев, лп. Ужа, р. Жерева, лп. Тетерева, пп. Дніпра – да. gierwan “кипіти” або “прикрашати”; Підходять обидва значення в залежності від вигляду річки;

р. Зерце, безстічна річка західніше Олевська – да. sierc “сорочка”;

с. Кирдани, околиці Овруча – да. cyrten “гарний”;

с. Клівини біля Чорнобиля – да. cliewen “грудка, купа”;

р. Латовня, пп. Теньки, пп. Тні, пп. Случі – да. latteow “провідник”;

м. Мозир (Білорусь) – да. Maser-feld до пнгер. mosurr “клен” (AEW);

р. Морсівка, пп. Різні, лп. Ірші, лп. Тетерева – да. mor, мн. mors “багно” (це слово у значенні “сік”, “волога” є і у слов’янських мовах – морс);

м. Наровля, на правому березі Прип’яті – да. nearu “вузький”, wæl “калюжа, джерело”;

с. Ольмани в Білорусі, на південний схід від Столина – да. oll “образа, лайка”, man “вина, гріх”;

р. Прип’ять – да. frio “вільний”, pytt “яма, калюжа, джерело”;

р. Рихта, лп Тростяниці, пп Ірші – да. riht, ryht “правий, прямий”;

с. Сизани на півдні Гомельської обл. – да. sessian “ставати спокійним”;

с.с. Ходори, Ходорків, Ходурки Житомирської області – да. hador “бадьорий, жвавий”. Незважаючи на наявність подібного українського коріня, основа ходор присутня лише у виразі ходити ходором, який теж характеризує жвавість, веселість поведінки людини. Тому укр. ходор може бути реліктом давнього запозичення, і українське походження топоніма зовсім не обов’язкове.

Наявність топонімів за східною та південно-східною границею ареалу давніх англів, які можуть бути етимологізованими засобами англійської лексики дає підстави припускати, що розселення германців з прабатьківських ареалів відбувалося не тільки в західному напрямку. І якщо назву села Харліївка, подібну до анг. hurley “ключка для гри в хокей”, ще можна сприймати як курйоз, то англійські корені назви річки Ірпінь можна розглядати серйозно. Ця річка має широку заболочену заплаву, тому earfenn, складене з да. ear 1. “озеро”або 2. “земля” і да. fenn “болото, мул”, перекладене для назви Ірпіня як “замулене озеро” або як “заболочена земля”, підходять вповні тим більше, що в давні часи заплава річки мала би бути більш заболоченою, ніж тепер. Є неподалік ще й інші топоніми, які можуть бути етимологізовані на базі давньоанглійської лексики без особливих зусиль. Отож, можна припускати, що якась частина давніх англів під тиском балтів або, як побачимо далі, протокурдів, перейшла Тетерів і частково витіснила фракійців із сусіднього ареалу, який ті заселяли раніше (Стецюк В., 2000, 13). Певний час ця частина англів мусила замешкувати простір між Тетеревом і Россю, але пізніше вони були асимільовані, очевидно, скіфами.

Тюркомовні скіфи, предки сучасних чувашів, на той час заселяли головно лівобережну частину Подністров’я (Стецюк В.М., 1999, 85-95; Стецюк В., 2000, 28). Границя між ними і тевтонами проходила вододілом між басейнами Прип’яті та Дністра. Оскільки вона не була чітко вираженою, мовні контакти між тевтонами і скіфами були досить тісними, що і відбилося в числених лексичних збіжностях сучасних німецької та чуваської мов. Цей факт незалежно один від одного відмічали кілька дослідників (Корнилов Г.Е., 1973; Егоров Г., 1993, Стецюк В., 1998). Можна також припускати, що лабіалізація голосних переднього ряду в німецькій мові (ö, ü), невідома іншим германським мовам, сталася під впливом давньобулгарської, бо ці огублені голосні є характерними для усіх тюркських мов. Цілеспрямований поглиблений пошук германсько-чуваських лексичних збіжностей приніс нові додаткові матеріали. Ось майже два десятки прикладів таких збіжностей:

1. чув. апат “їжа” – д.-анг. ofett, нім. Obst “овоч”.
2. чув. армути “полин” – нім. Wermut “полин”.
3. чув. aтaр “видра” – д.-герм. *utra, нім. Otter “видра”.
4. чув. вак “ополонка” – д.-герм. *wakwo, нім. Wake, анг. wake, шв. vak “ополонка”.
5. чув. йeкел “жолудь” – д.-герм. *aikel, нім. Eichel “жолудь”.
6. чув. карта “паркан” – д.-герм. *gardon, нім. Garten, анг. garden “сад”.
7. чув. кeрт “зграя” – д.-герм. *herdo, нім. Herde, анг. herd, шв. hjord “череда, отара”.
8. чув. мaкaнь “мак” – нім. Mohn “мак” (давня форма *mæhon).
9. чув. палт “швидко” – д.-герм. *balþa, “сміливий”, нім. bald “скоро”.
10. чув. пeçен “осот” – нім. Vesen “висівки, полова”. Осот росте серед хлібних злаків, і його насіння видаляється при провіюванні зерна.
11. чув. пулккa “стадо”, “зграя” – нім. Volk, анг. folk, шв. volc “народ”, сюди ж лат. vulgus “нарід”, “отара”, “натовп”, а лат. vulgaris “звичний, звичайний” можна пов’язувати з bulgar, давньою назвою тюркського племені. Дивним є те, що у великому етимологічному словнику романських мов (REW) лат. vulgus, vulgaris та їм подібні слова в романських мовах не розглядаються взагалі.
12. чув. пултaран “борщівник” – нім. Baldrian “валеріана”. Латинська назва рослини valeriana, зовні подібної до борщівника, очевидно змінена з огляду на лат. valere “бути сильним”. Німецькому слову фонетично ліпше відповідає тур. baldiran “борщівник”. Назва цих рослин тюркського походження, бо подібні слова є ще балкарській, татарській, казахській та алтайській мовах. Коли і в яку з індоєвропейських мов сталося перше запозичення з тюркських, не можна встановити. У польській мові також є baldrian “валеріана”. Брюкнер вважає, що це, як і німецьке слово, відозмінене лат. valeriana (SEJP). Тоді неясно, як на місці голосного виникає d. В REW походження слова не розглядається.
13. чув. ту “робити” – нім. tun, анг. do, гол. doen “робити”.
14. чув. халтарa “мерзнути” – д.-герм. *kalda, нім. kalt, анг. cold “холодний”.
15. чув. хатaр “бадьорий, веселий” – д.-анг. hador, нім. heiter “бадьорий, веселий”.
16. чув. хитрен “гарно” – д.-анг. cytren “гарний”.
17. чув. хÿте “захист” – д.-герм. *hoda, нім. hüten “стерегти, охороняти, пасти”, нім. Hut, анг. hood, hat, шв. hatt “захист, охорона”.
18. чув. чeтре “тремтіти” – нім. zittern “тремтіти”.
19. чув. ытла “зайвий” – зах.-герм. *ìdla “нікчемний, порожній”, нім. eitel, анг. idle, гол. ijdel.

 

Перебування скіфів на зазначеній території відбилося і в місцевій топоніміці. Вже відмічалася можливість давньочуваського (булгарського) походження топонімів Вороняки, Товтри, Тустань (Стецюк В., 2000, 20, 29). Але, як виявилося, засобами чуваської мови можна етимологізувати дуже багато топонімів як правобережної, так і лівобережної України, однак переважна більшість з них є назвою населених пунктів, що не мають природно-географічних ознак, які би могли відбиватися у апелятивах, взятих за основу при наданні власних назв цим географічним об’єктам. В таких умовах в усій множині гаданих скіфських топонімів неможливо виокремити випадкові фонетичні збіги, але в цьому випадку може допомогти статистика. Концентрація етимологізованих топонімів на певній території допомагає визначити як арел первісного поселення давніх скифів, так шляхи їх пізнішого розселення. При цьому топоніми, розташовані ізольовано, можна розглядати як випадкові збіги. Щоб уникнути, по можливості, впливу суб’єктивного фактору, при етимологізації топонімів іх територіальна приналежність залишалася невідомою. Всього на основі чуваської мови було етимологізовано 334 топоніма. Після їх розподілу по областях виявилося, що найбільше їх знаходиться у Львівській області – 60. Це більше ніж половина топонімів Львівської області, взятих до аналізу, при тому, що більше, ніж чверть не вдалося етимологізувати взагалі. Далі йдуть Черкаська – 38, Вінницька – 32, Хмельницька – 32, Тернопільська – 24, Полтавська – 24, Житомирська – 17, Івано-Франківська -15. Отож, припущення про розташування первісного ареалу давніх скіфів на південь від Волині підтверджується статистичними даними. Однак додаткову впевненість для такого висновку нам надає археологія.

В системі археологічних пам’яток гальштатського періоду Північно-Східного Прикарпаття Л. Крушельницька виділяє черепинсько-лагодівську групу, яка припадає вже на ранньоскіфський час (Крушельницька Л., 1993, стор. 158). Числені пам’ятки цієї групи зосереджені в смузі, яка тягнеться від села Черепин Перемишлянського району Львівської області через Звенигород і Лагодів на схід вздовж Гологорів аж до Маркополя Бродівського району. І саме на цій території можна відшукати скупчення топонімів, які вдається етимологізувати засобами чуваської мови. В першу чергу, це – Вороняки, село і особлива частина Гологорів на північний схід від цього села. Чув. вырaн “місце” і яка “рівний, гладкий” дозволяють розуміти Вороняки як “рівне місце”, що за семантикою близьке до Гологорів. Таке тлумачення назви має більше підстав, ніж виведення назви від укр. ворона або вороний. Східніше Лагодова розташоване село Якторів, назву якого теж можна перекласти як “гола гора” (чув. яка і тaрa “вершина”). На південний схід від Звенигорода є гора Камула, найвища точка України поза межами Карпат і Кримських гір (471 м). Чув. камaр чул “кам’яна брила” при чул “камінь”досить добре підходить для назви цієї гори, хоча є і чув. кaмaл “характер, привітність”. Камaр пасує добре також і тому, що є албанське gamula “купа землі”. Предки албанців, фракійці були сусідами скіфо-булгарів до приходу курдів-кіммерійців, тому булгари могли запозичити це слово у фракійців у формі kamula, а пізніше вираз камула чул перетворився у сучасну форму. Північніше смуги Гологорів протікає швидка річка Полтва, назва якої теж може бути скіфо-булгарського походження (чув. палтла “швидкий”). Західніше Черепина розташоване село Ков’ярі, а недалеко від Золочева – село Гавареччина. В обох назвах може бути той самий корінь (чув. кaвар – “розпечене вугілля”). Гавареччина відома своєю чорною керамікою, яку виробляють за давньою оригінальною технологією випалу глини. Якщо прийняти до уваги чув. eç “робота”, то назва села кaварeç скіфо-булгарською означала б “гончарство”. З меншим ступенем відогідності можна говорити і про булгарське походження назви найвишої точки України – вершини Говерла. Враховуючи чув. суфікс –ла, який вживається при утворенні прикметників, дослівно назва гори може бути перекладена як “палаюча жаром”, що добре би пасувало до гори вулканічного походження, але географи це заперечують (Вулканічні Карпати розташовані на межі Закарпатської низовини). Однак кам’яні розсипи Говерли влітку нагріваються досить сильно, і це могло бути мотивацією для назви гори. Деякі сумніви викликає лише той факт, що у Карпатах інших топонімів гаданого булгарського походження знайдено небагато. Зокрема, недалеко від Говерли є село Воронєнка, розташоване на достатньо рівному, як для гір, місці, назва якого теж може бути переінакшеною формою чув. вырaняка (“рівне місце”). Поруч розташована Ворохта, назва якої також може бути булгарського походження. У Закарпатті булгарське походження можуть мати назви міста Іршави, річок Тереблі, Тересви, Боржави та ін. Назву останньої, для прикладу, можна тлумачити як “крейдяна вода” (чув. пурa “крейда” і шыв “вода”).

Оскільки на невеликій території черепинсько-лагодівської групи пам’яток ми зафіксували кілька топонімів, гадані скіфо-булгарські назви яких можуть бути вмотивовані наявними природними об’єктами, то і інші топоніми неясного походження на цій території ми можемо спробувати етимологізувати на базі чуваської мови. На лівому березі Полтви розташоване село з дивною назвою Куткір, яка може бути зрозуміла як “міцний стовбур” з уваги на чув. кут – “стовбур, комель” та кeр(е) – “міцний”. В кількох кілометрах на південь від Лагодова розташована ціле скупчення населених пунктів, з оригінальними назвами. Деякі з них можуть бути розшифровані при допомозі чуваської мови: Коросно – чув. кaрaс – “скудний”, Кимир – чув. кeмeр “купа, безліч”, Чуперносів – чув. чaпар “строкатий, рябий”, маса “зовнішність”, Перемишляни – чув. пeрeм – “моток”, ешeл “зелений”, Ушковичі – чув. вышкал “схожий, подібний”. Останні два слова можуть бути пояснені і на основі української мови, їх подано лише з огляду на скупчення в цих місцях топонімів булгарського походження. Ось ще кілька прикладів скіфо-булгарської топоніміки у Львівській області:

с. Верин, південніше Миколаєва, с. Верини біля Жовкви – чув. вeрене “клен”;

с. Тетільківці біля Бродів – чув. тетел “рибальська сітка”, кил “дім, родина”;

с. Туради, на захід від Жидачова – чув. турат “гілка”;

м. Ходорів, с. Ходорківці південніше Бібрки – чув. хатaр “жвавий, веселий”; це слово запозичене скіфо-булгарами з германських мов (да. hador, двн. heitar, див. вище);

с. Цитуля, на захід від Жовкви – чув. зи “їсти”, тулa “пшениця”.

Далі на схід від Львівської області кількість топонімів давньобулгарського походження поступово зменшується, хіба що у Вінницькій області можна припускати їх нове скупчення. Однак те, що ми і далі маємо справу із скіфо-булгарською топонімікою, підтверджується часто як смисловим зв’язком апелятивів з природно-географічними умовами або логіко-семантичним зв’язком окремих частин слів, так і випадками майже повної фонетичної тотожності. Крім того, аналіз показав, що є досить багато топонімів, які можуть походити від відомих українських прізвищ, що не мають пояснення в українській мові, але дуже подібні до чуваських слів, які добре надаються для прізвиськ. Якщо до наших часів збереглася давня булгарська топоніміка, то нема причин виключати таку можливість і для антропоніміки. Порівняймо:

с. Гельмязів, неподалік Золотоноші – чув. кeлмeç “жебрак”;

с. Журжинці північніше Дзвенигородки на Черкащині і с. Журжевичі північніше Олевська на Житомирщині – чув. шaршa “запах”;

с. Колонтаїв, на південний захід від Краснокутська Харківської обл. – якщо назва села не походить від польського прізвища Колонтай, то можна взяти до уваги чув. хуллен “повільний”, туй “весілля”;

с. Кацмазів, на південний захід від Шаргорода Вінницької обл. – чув. куз “око”, маса “зовнішність”;

с. Кретівці (від Кретел), на південний схід від Збаража – чув. кeрет “відкритий”, тeл “місце”; село розташоване на рівному, відкритому місці;

с. Кудашеве, південніше Чигирина Черкаської обл. – назва села може походити від поширеного прізвища Кудаш, яке може бути пояснене з допомогою чув. кут “зад”, аш “м’ясо”;

с. Куянівка, в південній околиці Білопілля, відоме прізвище Куян – чув. куян “заєць”;

с. Оздів (від Озтел), на південний захід від Луцька – чув. уça “відкритий”, тeл “місце”; село розташоване на рівному місці;

с. Потутори Бережанського р-ну і с. Потуторів на схід від Крем’янця Тернопільської обл. – чув. пaв “давити”, тутaр “хустка”;

с. Тахтаулове неподалік Полтави – чув. тaхтавал “переривати”, хоча не виключене походження від ір. tahta “дошка”;

с. Темирівці західніше Галича – чув. тимeр “залізо”;

с. Тимар південніше Гайсина – чув. тымар “корінь”;

с. Урмань Бережанського р-ну Тернопільської обл. – чув. вaрман “лес” (село оточене лісами);

с. Халаїдове на південний захід від Монастирища Черкаської обл. – чув. хaла “рудий”, йыт “пес”;

с. Цепцевичі на захід від Сарн Рівненської обл. – чув. зип “нитка”, çeвe “шов”;

с.Шупарка в Борщівському р-ні Тернопільської обл. – чув. чaпaркка “батіг”;

с.с. Ялтушків біля Бару і біля Жмеринки Винницької обл. – можна мати на увазі чув. юлташ “товариш”, але скорш за все назви походять від старовинного українського імені Явтух.

Західніше Черкас з одного болота витікають річки Ірдинь та Ірдинька, які впадають в Дніпро одна вище, а друга нище міста. Річки поєднані смугою боліт. Уважно роздивившися карту, можна зрозуміти, що колись це була протока, яка відділялася від Дніпра так, що утворювався острів, на якому було побудовано Черкаси. Чуваське иртeн “відділятися” дуже пасує до цієї ситуації. Та і сама назва міста може бути давньобулгарського походження. В Чувашії є не менше десятка населених пунктів із закінченням на –каси від чув. касa “село, вулиця” (Егоров Г., 1993, 38). Для першої частини слова в чуваській мові також є широкий вібір.

В Кіровоградській області топонімів булгарського походження дуже мало. Але два з них досить правдоподібно етимологізуються на базі чуваської мови. Ліси довкола села Камбурліївка, в південній околиці Павлиша Кіровоградської області, хоча їх тепер залишилося дуже мало, очевидно, були багаті на гриби, бо чув. кaмпа “гриб” та пурлa “багатий” дають нам право на таке припущення. А якщо назви села Кандаурове і річки Кандаурівські води походять з чув. кaн “поташ” і тaвар “сіль”, то це може потягти за собою цілу низку міркувань. Вже було припущено, що давні булгари вміли добувати сіль методом випарювання і продавали її сусідам (Стецюк В., 1998, 57). Але тут йдеться не про звичайну, кухонну сіль, бо тоді не треба би було спеціального означення для слова тaвар. Сумнівно, що тоді вже люди вміли видобувати поташ (вуглекислий калій) з деревного попелу. Отож, найменування річки може походити від назви якоїсь іншої солі, яка була розчинена в її воді. Про річку з гіркою водою в Скіфії писав Геродот. Описуючи річку Гіпаніс (Гіпаній), він зазначав, що ця річка має спочатку солодку воду, а на відстані чотрирьох днів шляху від моря її вода стає дуже гіркою. Ось як він це пояснює:

“Це тому, що в нього вливається одне гірке джерело, яке хоч і зовсім мале, але дуже гірке і вода його змішується з водою Гіпанія, що є великою рікою серед малих, і це джерело надає його воді такий смак. Це джерело є на межі країн скіфів-землеробів і алізонів. Назва цього джерела по скіфському Ексампай, а по-еллінському – Священі шляхи” (Геродот, IV, 53).

Гіпаніс Геродота звичайно пов’язують з Богом, а Кандаурівські води впадають в Інгул, тому давньогрецький історик, можливо, мав на увазі іншу річку з гіркою водою. Однак це не є так важливо – в цій місцевості можуть бути поклади хлористого калію (з нього в принципі можна отримувати поташ), тому кілька потічків можуть мати гірку воду. Зокрема Б. Рибаков писав, що гірку воду має Чорний Ташлик, який впадає в Синюху (Рибаков Б.А., 1979, 36). Для нас є важливим інше – булгарське походження назви Кандаурівські води підтверджується особливостями місцевості.

Так само, як на основі чуваської мови, багато топонімів України розшифровуються на основі курдської мови. Раніше на основі цієї мови вже була етимологізованя певна частина скіфського ономастикону (Стецюк, 1999, 89-93; Стецюк, 2000, 23-28). Це дозволило зробити припущення, що при загальній тюркомовності скіфів якась їх частина була іраномовною і користувалася саме діалектом пракурдської мови, який ми будемо для зручності називати далі просто курдською мовою. При етимологізації топонімів України виявилося, що близько 250 з них мають курдське походження, а найбільше їх знаходиться на території Хмельницької, Вінницької та Тернопільської областей (48, 44 та 38 одиниць відповідно). Досить багато їх також в Черкаській, Житомирській, Чернігівській та Полтавській областях, є вони і на Волині, і на Ровенщині. Незважаючи на те, що розподіл топонімів по областях дає нам певну уяву про їх концентрацію, наявність в тій самій області топонімів різного походження часом в приблизно однаковій пропорції, вводить нас в оману, ніби носії двох або і трьох різних мов жили тут одночасно впереміш між собою. Насправді так не є. Якщо нанести на географічну карту топоніми булгарського, курдського, німецького та англійського походження і не брати до уваги ті з них, які розташовані ізольовано серед топонімів іншого походження, то границі між ареалами топонімів виглядають досить чіткими, а для германських мов відповідають тим межам, які для них були визначені графоаналітичним методом (див. малюнки 1, 2).

Топоніми курдського походження розташовані головним чином на території з черноземними грунтами і відносно малим залісненням, яка обмежується на півдні Дністром, а на заході і півночі чітко вираженими лісними масивами. На сучасній карті лісів, яка була підставою для мал. 2, видно, що границею західного лісового масиву є Золота Липа, а далі смуга лісв тягнеться від Золочева на північний схід до Крем’янця, а потім йде на схід через Шепетівку до Житомира. На сході лісовий масив тепер виражений менш чітко, але територія на південь від Вінниці і Хмельницького значно більш заліснена, ніж Тернопільщина і західна частина Хмельниччини.

Коротко зупинимося на розгляді деяких топонімів, які були зафіксовані на цій території. У Тернопільській та Вінницькій областях є кілька населених пунктів з основою джурин, є і річка Джурин, пп Дністра, і це дає нам можливість припускати походження цих назв від курд. зoran (джоран) “текти”. Інший правий допли Дністра Бариш із повільною течією може походити від курд. baris “спокійний”. Таку саму назву має село на березі річки. Ще кілька сіл теж мають назви найближчих річок або потічків. У Хмельницькій області є два села Баглаї, Буглаї і Баглайки. Ці назви можуть походити від курд. курд. beq “жаба” і leyi “потік”. Підходить і афг. buglaj “чапля”, але інших топонімів, які би могли мати афганське походження на Правобережжі буквально одиниці, і всі вони мають інший варіант розшифровки. У Хмельницькій та Віницькій областях є дві річки Жван і інша Жванчик та кілька сіл подібної назви. Курдською мовою jwan (жван) означає “зустріч, побачення”. Фонетична подібність повна, але не зовсім ясна мотивація назви. Так само неясною може бути мотивація назви річки Серет, яка у витоках має допливи Серет Правий, Серет Лівий, в який впадає ще Серет Малий. Курд. sereta “початок” не зовсім підходить для назви річки, але на протилежному від витоків Серету кінці цієї території є кілька сіл з назвою Китайгород, яка може мати значення “кінцеве, крайнє поселення” від курд. kutayî “закінчення, кінець”. Назви сіл Нараїв, Нараївка у Тернопільській, Хмельницькій та Вінницькій областях можна розуміти як “сімейне вогнище”, бо nar – “вогонь”, а e’yal “сім’я”.

Майже в центрі території гаданих поселень давніх курдів є старовинне українське місто Теребовля, яке колись було навіть столицею окремого князівства. Вібір його як столиці у давньоруські часи міг бути вмотивонаний тим, що Теребовля і раніше мала значення центру для більш давніх поселенців цієї території. Етимологізація назви міста на українській основі дуже прозаїчна, столиці годилася би більш поважна назва. Курдська мова надає нам можливість пояснювати назву велично – Свята Радість (курд. tereb “радість”, ewlî “святий”). Є і інший варіант – Священі могили, хоча при цьому виникають певні фонетичні труднощі (курд. tirb “могила”), але на них можна не зважати з огляду на українське повноголосся, яке зокономірно перетворювало б тірб на тереб. Справа в тім, що Геродот, описуючи війну скіфів з Дарієм, наводив слова скіфів про існування у них могил предків (царських могил), які вони готові були захищати від наїздників, у випадку, якщо б ті їх знайшли. (Геродот, IV, 127). Місцезнаходження цих могил невідоме, але воно було не в степах, оскільки війська Дарія по скіфських степах проходили. Можливо, саме Теребовля була місцем поховання скіфських царів. Розглядати окремо усі топоніми курдського походження на цих сторінках неможливо, тому подаємо ще тільки кілька прикладів:

с. Авратин, на північний схід від Волочиська Тернопільської обл. – курд. afret “дружина, жінка”, в інших іранських мовах це слово має форму awrat;

с. Базниківка, на південний захід від Козьової Тернопільської обл. – курд. baz “сокіл”, nikul “дзьоб”;

с. Гермаківка, на південний схід від Борщева Тернопільської обл., – курд. germik “тепле місце”, germ ax “тепла земля”;

с.с. Дедеркали Великі і Малі в околицях Крем’янця Тернопільської обл. – курд. dederi “волоцюга”, kal “старий”;

с. Джулинка, на північний схід від Бершаді Вінницької обл. – курд colan (джолан) “колиска”;

с. Замехів, на схід від Нової Ушиці, Хмельницької обл. – курд. zome “кочова громада”; hйv- “вести”;

с. Калагарівка, на південній схід від Гримайлова Тернопільської обл. – курд. qal “розпалити”, agir “полум’я”;

с. Касперівці в околицях Заліщиків Тернопільської обл., с. Кашперівка північніше Козятина – найімовірніше, що назви походять від польського імені Каспар, Кашпар, але можна мати на увазі також пов’язані між собою курд. kas “яр, виярок”, pira “міст”;

с. Киликиїв, на північний схід від Славути Хмельницької обл., назва села подібна до назви гірської країни Кілікія в південно-східній частині Малої Азії неподалік від сучасних поселень курдів вздовж гірського кряжу Тавр, назва якого може походити від курд. tawer “скеля” – курд. kelek “пором” keleke “купа”;

с. Кинахівці, на північний схід від Вишневця Вінницької обл. – курд. kûnax “нічліг”, хоча назва села може бути утворена і від українського імені Кінах, тобто Конон;

с. Кокошинці, північніше Гримайлова Тернопільської обл. – курд. kok “жирний”, as “юшка”, але і в цьому випадку назва села може походити від укр. кокош “півень”);

с. Кокутківці, на північний захід від Тернополя – курд. ko “кривий”, kutek “дрючок”;

с. Михиринці, на північний схід від Волочиська – курд. mexer “руїни”;

с. Палашівка, західніше Чорткова Тернопільської обл. – курд. pelas “солома”, щоправда, не виключене походження назви і від слова палаш;

с. Таурів, західніше Тернополя – курд. tawer “скеля” (якщо вірити топографічній карті, окремий високий камінь неподалік села є);

с.с. Чепелі неподалік Бродів Львівської обл. і на північний схід від Хмельника Вінницької, с. Чепелівка Хмельницької області в околицях Красилова, поширене українське прізвище Чепель – курд. зepel “брудний”.

Отож, найбільша кількість топонімів курдського походження зосереджена на просторі від Золотої Липи на заході і до Хмельницького на сході. Вздовж лівого берега Дністра смуга курдських топонімів тягнеться аж до Могилева Подільського, а далі повертає на Гайсин, а після Умані вона перетворюється в дуже розріджену сітку правобережного лісостепу. На Лівобережжі спеціально топонімів курдського походження ще менше. Але деякі з них доволі характерні. Під Золотоношею Черкаської обл. є річка Ірклей, лп Дніпра і с. Ірклеїв на ній, а майже навпроти в Тясмин, пп Дніпра впадає інший Ірклей. Обидві річки течуть в ярах, тому курд. erq “яр, круча” і leyi- “потік” пасують до природних умов дуже добре. Той самий корінь leyi- може бути присутній в назвах міста Балаклія Харківської області і села Полтавської області, якщо друга частина назви похидить від курд. belek “білий”. Однак скорш за все цей топонім походить від укр. балаклій “балакун”. Назва відомого села Келеберда на Черкащині стає зрозумілою з уваги на курд. kele “голова” і berd “камінь”.

Безсумнівна присутність давніх курдів на Правобережжі зразу ставить запитання, яким шляхом вони туди потрапили. При загальному русі іранських племен з території їх первісного поселення між Дніпром і Доном на південь і південний схід можна припускати, що предки курдів прийшли в приазовські степи, а звідти переправилися через Дніпро і далі рушили на північний захід, відтісняючи давніших поселенців, фракійців на південний захід, а булгар – на захід. Смуга курдських поселень від Гайсина і далі вздовж Дністра на захід може маркувати цей шлях, але наявність топонімів курдського походженя у Чернігівській, Київській та Житомирській областях дає підстави розглядати такий варіант, що предки курдів зі своєї прабатьківщини спустилися Десною до Дніпра, перейшли його і рушили на захід (див. мал. 2). Додаткової впевненості для такого припущення те, що раніше так рухалися на Балкани фрігійці і правірмени, а пізніше серби і словенці, тобто ті етноси, для яких прабатьківщиною були ареали по обидвої берегах Десни. Переселення протокурдів мало продовжуватися досить довго, а на нових стоянках завжди залишалися якісь мешканці, які зберігали старі назви сіл і річок. На самій прабатьківщині курдів топонімів курдського походження дуже мало. Ними можуть бути хіба що назви річок Бишкінь, Ворголка, Есмань, Звань, Ромен та похідні від них назви сіл. Далі по Сеймові і Десні є топоніми, які можна етимологізувати на основі курдської, або інших іранських мов. Розрізнювати їх походження складно. Наприклад, назві м. Замглай і р. Замглай, що впадає в Десну вище Чернігова, добре відповідають курд. zong “болото” і leyi “поток”. Але це прабатьківщина майбутніх согдіанців, продовженням мови яких є сучасна ягнобська. Подібні слова в ягнобській мові не знайдені, але в нашому розпорядження і нема словників ягнобської мови великого об’єму. Те саме можна сказати про топоніми Жеведь, Кербутівка, Атюша, Євминка, Бельмачівка. Більш впевнено можна говорити про іранські топоніми вже за Дніпром. Ними можуть бути такі:

с. Авратин на південних околицях Любара Житомирської обл. – курд. afret “дружина, жінка”;

с. Девошин на північний захід від Овруча – курд. dewa “ліки”, sîn “горе”;

м. Бишів Київської обл. – курд. bisav “розчин”, bisêv “розріджувати”;

с. Термахівка на північний захід від Іванкова Київської обл. – курд. term “тіло, труп”, ax “земля”;

с. Кашперівка південніше Новоград-Волинського – курд. kas “яр, виярок”, pira “міст”;

с. Нараївка на південний схід від Емічина Житомирської оюл. – nar – “вогонь”, e’yal “сім’я”;

м. Наровля в Білорусі на нижній Прип’яті – курд. nar “вогонь”, ewlî “святий”; іранці вдомі свом культом вогню.

Оскільки топоніміки балтського походження в давньому ареалі англів дуже мало (ними можуть бути Кекішівка, Кремна, Латаші, Нерч, Тня, Тенька та ін.), найвірогідніше припускати, що англів витіснили протокурди, а вже пізніше сюди балти прийшли і змусили протокурдів рухатися далі. Присутність балтів південніше Прип’яті підтверджується балто-фракійськими мовними зв’язками, відмічені спеціалістами (Duridanov Ivan, 1969). Отож, протокурди рушили далі, але перед тим як вибрати остаточне місце поселення, вони мали на свому шляху ще зупинку на безлісному просторі за смугою лісів півнчніше Шепетівки. Тут є скупчення топонімів курдського походження – Бачманівка, Киликиїв, Мирутин, Нараївка, Хоняків, Манятин. Звідси протокурди поступово просувалися на південь, витискаючи булгар з їхніх місць поселень. Наявність топонімів булгарського походження у Тернопільській, Хмельницькій та Вінницькій областях говорить за те, що тут до приходу протокурдів мешкали саме булгари, сусідуючи з фракійцями на сході.

Ще трохи раніше булгари почали заселяти південь ареалу тевтонів, а далі рушили на схід до Дніпра. Дивним чином топоніми булгарського, часом курдського походження проявляються у вигляді чіткого ланцюга поселень на відстані 10-20 кілометрів одне від одного. Це такі населені пункти як Сокаль, Бишів, Тетевчиці, Радехів, Увин, Корсів, Теслугів, Башарівка, Тетільківці біля Підкаменя, Кокорів, Тетільківці біля Крем’янця, Цеценівка, Шумбар, Дедеркали, Потуторів, Келетенці, Жемелинці, Сохуженці, Саверці, Сасанівка, Пединка, Сулківка, Уланів, Чепели, Шепіївка, Корделівка. Ланцюг цих топонімів тягнеться від Сокаля на півночі Львівської області на Радивилів, потім повертає на схід і йде південніше Крем’янця, Шумська та Ізяслава до Любара, далі повертає на південний схід, проходить вище Хмельника, через Калинівку, і тут уже не ланцюг, а ціла смуга топонімів іде в напрямку Дніпра. Північніше цього ланцюга також є топоніми булгарського походження, але вони розкидані безсистемно. Смуга курдських поселень, яка тягнеться вздовж Дністра на схід може свідчити, що курди, очевидно, рухалися одночасно з булгарами до Дніпра, витісняючи рештки фракійців за Дністер, а далі повернули в причорноморські степи, де вони стали відомі в історії як кіммерійці. Пізніше більша їх частина, можливо, під тиском скіфо-булгарів, через Балкани і через Кавказ відійшла в Малу Азію і певний час затрималася в Кілікії. Однак якась частина з них лишалося в Причорномор’ї, оскільки серед скіфських імен досить часто зустрічаються такі, що добре піддаються розшифровці засобами курдської мови (Стецюк В., 2000, 22-28).

На Лівобережжі булгарські топоніми тягнуться головно вздовж Ворскли, Псла, нижньої Сули, а також спорадично трапляються на великій території у вигляді трикутника від Києва до Харкова і Курська. Тут же трапляються і топоніми, походження яких можна вважати загалом іранським, але впевнено про це можна говорити лише відносно деяких. Наприклад, назву села Шенгури, що недалеко від Кобеляків Полтавської області, можна пов’язувати не тільки з курд. singari “гарний” або з афг. љ6ngara “дівчина, яка втекла, щоб одружитися з коханим”, але навіть з іншими подібними словами в тюркських і фінно-угорських мовах. Саме село розташоване в ареалі формування давньої перської мови. В такій ситуації можуть бути різні варіанти. Або подібне слово в іранській мові не виявлене, або ареали формувнь окремих іранських мов визначені неточно, або село заснували іранські переселенці з північніших ареалів і дали йому свою назву, або це слово фінно-угорського походження, бо не є виключеним, що колись якась західно-фінська етнічна група просунулася в пониззя Ворскли і залишалася тут довший час. Можливі і зовсім непередбачувані пояснення. В ситуації, коли статистичний матеріал дуже бідний, якісь узагальнення робити ризиковано. Тим не менше, інколи сумніви бувають мінімальні. Для прикладу, смішну назву невеличкої річки Тарапунька, пп Лютеньки, лп Псла можна вважати іранського походження і перекласти як “Чорний гриб”, бо в усіх іранських мовах tar(a)означає “чорний”, а pongo, ponka, fank – будь-який маленький круглий предмет. Раніше це слово означало просто “гриб”, і воно в цьому значенні присутнє в багатьох мовах (крім іранських також лат. fungus, морд. панга та ін.), однак тільки іранське слово добре підходить для його означення. Кидається у вічі, що іранського походження частіше бувають гідроніми, ніж назви населених пунктів. Назву р. Ворскли можна зрозуміти з уваги на курд. war “місце” і афг. skv6l “стрижка овець”. В ягнобському (согдіанському) ареалі є річка Обеста, лп Клевані, пп Сейму. Для пояснення її назви добре підходить загальноіранське ab, ob “вода” і ягн. asta “шумливий”. Для назв іншого допливу Клевані, Есмані, та допливу Свапи Османі підходить загальноіранське asman, osmon “небо”. Назва річки Харасеї, пп Свапи, пп Сейму утворена від загальноіранських xur, xor “сонце” та saia “сяяти”.

З населених пунктів можливе іранське походження можуть мати наступні:

с. Шаболстасівка на сході Чернігівської обл. – афг. љabel “вістря”, хоча друга частина не має доброго іранського відповідника, натомість логічно підходило би тюркське taљ “камінь”. Загадкова назва;

с. Варва на південний схід від Прилук – афг. varva “стерв’ятник”;

м. Ніжин – афг. nix.an, перс. niљan “знак, ознака”;

м. Яготин – афг. j6g “ведмідь”, atan. “танець”, цілком можливе також і українське походження назви.

Однак невдалі спроби відшукати переконливі іранські сліди в назвах населених пунктів давніх іранських ареалів мають хоча б той позитивний результат в тому, що доводять неможливість довільного трактування значної кількості топонімічних матеріалів на базі довільно обраної мови.

В процесі роботи з топонімами були виявлено досить багато населених пунктів з коренем угр: Угорське, Угерське, Угрів, Угри, Угринів, Угриновець і под. Наявнсть таких назв свідчить про те, що серед переважаючого українського населення де-не-де були поселення угорців. Таке припущення може бути підтверджене також наявністю широко поширинего, зокрема в Західній Україні, топоніму Теребеж/Теребіж/Тербіж. Нема сумніву, що він походить від уг. terep “місцевість, поле” із закінченням, характерним для угорських прикметників. Є в Західній Україні і інші топоніми угорського походження. У “Повісті минулих літ” під 898 р. зазначено, що угорці в цей рік пройшли повз Київ, а далі, переваливши через Угорські гори (Карпати), захопили давні слов’янські землі. Історики вважають, що переселення угорців у Паннонію пройшло дуже швидко, на протязі трьох-чотирьох років. Однак дані топоніміки свідчать, що це був досить тривалий процес, і якісь поселення угорців в Західній Україні існували довший час.

 

Висновки

Підводячи короткий підсумок, можна сказати, що топонімічні дані в цілому підтверджують визначені графоаналітичним методом ареали формування деяких германських та іранських мов, а також дають можливість уточнити шляхи і час міграцій носіїв як цих, так і інших мов (давньобулгарської, угорської). Зрозуміло, що взяті самі по собі, “непрозорі” топоніми допускають довільне тлумачення, тому їх дослідження має вестися у поєднанні з іншими методами, у нашому випадку – разом з графоаналітичним. Однак і при такій умові елементи суб’єктивізму абсолютно не виключені, тому, знову ж таки, має бути присутня кількісна оцінка отриманого статистичного матеріалу. Безсумнівно, і у цій роботі є фактичні помилки в розшифровці окремих топонімів, але не може бути випадковим те, що в певних місцевостях переважають топоніми, яким знаходиться тлумачення на основі одної певної мови.

Другим важливим висновком дослідження топоніміки є те, що на території сучасної України є дуже багато населених пунктів, які інують не сотні, як прийнято вважати, а тисячі років, ще з доскіфських часів. Відзначаючи ювілеї міст з року згадки в літописі, ми часом на багато століть зменшуємо їх справжній вік. Святкування 1500-ліття Києва, проведене у 1982 році, було сприйняте скептично деякими науковцями як безпідставне перебільшення віку нашої столиці. Але з огляду на давність інших населенних пунктів України час заснування Києва треба відносити щонайменше до початку 2-го тис. до н.е. Міркування для такого твердження такі. У вірменському літопису Зеноба Глака з 7-го чи 8-го ст. міститься легенда про заснування міста Куара, подібної до легенди про заснування Києва, відомої нам з “Повісті минулих літ”. Цей факт, відкритий М. Марром, викликає велике зацікавлення вчених. Виходить, що найдавніша згадка про заснування Києва знаходиться у вірменському джерелі. Але чому саме у вірмен існує ця легенда, як вона до них потрапила? Адже Вірменія розташована далеко від України, і який би вірмени мали мати інтерес до нашої історії? Деякі історики на загадкове питання відповідають так, ніби цю легенду у Вірменію занесли полонені арабським полководцем Мерваном слов’яни після його перемоги над хазарами у 737 р. Пояснення сумнівне, бо Мерван, хоч і переселив 20 тис. сімей полонених, воював далеко від місць слов’янських поселень, а з другого боку, сама по собі легенда не могла зацікавити вірменського хроніста більше, ніж переселення великої маси чужинців, які цю легенду принесли. Він же нічого про це переселення не пише, та і саме переселення відбулося не у Вірменію, а у Кахетію. Крім того, є дані, що Зеноб Глак, сірієць за походженням, взагалі жив у 5-му ст., задовго до Мервана.

Отож, ніщо серйозно не перешкоджає нам прийняти інше припущення. Ми знаємо, що правірменська мова як основа вірменського етносу почала формуватися в ареалі, утвореному Дніпром, Десною і Сулою у третьому тисячолітті до н.е. Це як раз навпроти Києва, на Лівобережжі. І легенда про побудову міста Куара могла виникнути у вірмен ще в ті давні часи. Перевіз через Дніпро, про який з нехіттю згадується у літописі, але який бути міг, дозволяв контактувати між собою мешканцям обох берегів, тому і давні вірмени знали про легенду своїх сусідів. Дещо суперечать такому припущенню дані вірменського літопису про те, що місто Куара було побудоване в країні Полуні, тобто “полян”, а вони поселилися на території біля Києва значно пізніше того часу, коли в тих місцях мешкали предки вірмен. Та назва країни Полунь не є обов’язково слов’янського походження, вона може бути лише слов’янізованою, бо ніяких “полів” біля Києва не було в ті часи. Навіть літописець пише, що там був “бір велик”. Самоназвою мешканців ареалу полян здавна могло бути слово, скажімо, подібне до грецького julon “рід, плем’я”, бо прикладів самоназв типу “люди”, “народ”, “плем’я” в етнології є багато. З часом, первісна назва була переосмислена як “жителі полів”. Таким чином, зроблене припущення має підстави для існування, але повинно мати ще якісь додаткові підтвердження, скажімо, археологічні. Якщо би вони знайшлися, то тоді ми би могли з гордістю говорити, що Київ є старший від Афін чи Рима.

Література

УСУМ – Етимологічний словник української мови. 1985-1989. Наукова думка. Київ.

ЭСРЯ – Фасмер Макс, перевод с немецкого и дополнения О.Н. Трубачева. 1964-1974. Этимологический словарь русского языка. Москва.

AEW – Holthausen F. 1974. Altenglisches Etymologisches Wörterbuch. Heidelberg. Давньоаглійський етимологічний словник.

EWDS – Kluge. Friedrich. 1989. Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. 22 Auflage. Walter de Gruyter. Berlin-New York. Етимологічний словник німецької мови.

REW – Meyer-Lubke W. 1992. Romanisches Etymologisches Wörterbuch. Heidelberg. Етимологічний словник романських мов.

SEJP – Aleksander Brückner. Slownik etymologiczny jezyka polskiego. Етимологічний словник польської мови.

Геродот. 1993. Історії в дев’яти книгах. Київ.

Егоров Геннадий. 1993. Воскресение шумеров. Чебоксары.

Гарскова И.М.. Изместьева Т.Ф. Милов Л.В. и др. 1984. Количественные методы в исторических исследованиях. П/р И.Д. Коваленко. Москва.

Корнилов Г.Е. 1973. Евразийские лексические параллели. Чебоксары.

Крушельницька Л. 1993. Черепинсько-лагодівська група пам’яток. Зб. Пам’ятки гальштатського періоду в межиріччі Вісли, Дністра і Прип’яті. Київ.

Рыбаков Б.А. 1979. Геродотова Скифия. Москва.

Стецюк В.М. 1987. Определение мест поселения древних славян графоаналитическим методом. Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. Москва.

Стецюк Валентин. 1998. Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. Перша книга. Львів-Київ.

Стецюк В.М. 1998. До питання про етничну приналежність скіфів. Зб. Археометрія та охорона історико-культурної спадщини. Київ.

Стецюк Валентин. 2000. Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. Друга книга. Львів-Київ.

Duridanov Ivan. 1969. Die Thrakisch- und Dakisch-Baltischen Sprachbeziehungen. Sofia.

 

Подяка

Автор висловлює щиру подяку Андрію Квятковському, який перечитав рукопис і висловив слушні зауваги відносно окремих топонімів, які розглядаються в цій роботі.