Спробуйте бути відвертими з собою і відзначити десять найцікавіших моментів, з яких складається ваше життя. Зробивши це сама, я помітила, що з півдесятка з них так чи інакше пов’язані зі святами і традиціями. До мого невеличкого переліку найдорожчих спогадів добавились ще й минулі вихідні – Великодні свята 2002.
Навіть ті українці, які підлягають під старе кліше: “коли не йду до церкви, то все паску святять” погодяться, що Великдень приносить з собою якийсь особливий весняний настрій, очікування змін на краще, втіху, бажані зустрічі, оновлення. І підтримувати це сподівання радісної події можна навіть будучи далеко від дому. Переповнений святково вбраними людьми храм; англійські кошички з пасками, писанками і рештою свяченого, прикриті українським вишитими рушничками; краплинки освяченої води, які торкаються тебе разом з благословенням Владики; усмішки крізь сльози, викликані сумішшю радості і ностальгії, і святкові привітання з Христовим Воскресінням.
Як вже повелося, лондонські студенти часу не гаяли і по спільному свяченому подались шукати пригод, цього разу до храму науки Кембріджу, щоб відвідати своїх дорогих колег. Дванадцять пасок нам спробувати не вдалось, але ті, що прикрашали наш святковий стіл мали такий позитивний заряд, що й справді міг сприяти сповненню найзаповітніших мрій. “Не та мука, інші яйця, сухі дріжджі…”, скаржилися молоді ґаздині. Але попри всі недоліки тутешніх продуктів, не надто сонячну погоду, і, найприкріше, відсутність багатьох дорогих людей, які теж сумують без нас вдома, ми спробували зробити все, аби не згубити іскорку, яка втримує від депресій і розчарувань. Тож на нас чекали святкова вечеря, безсонна Великодня ніч з забавками і піснями, а вранці вітання з святим Юрієм, обливаний понеділок, прогулянка на човнах річкою, неймовірна гостинність українських кембріджан, і плани на подальші, неменш незабутні зустрічі.
У вівторок, повернувшись до коледжу, я, як і мої оксфордські колеги увесь день змагались з приємною втомою: я через “Ukrainian Easter”, а вони по Bank Holiday weekend. Цікаво, чи зможуть мої англійські друзі записати ці кілька останніх днів до згаданого мною на початку списку того, що приносить нам радість, робить існування – життям, а збіг обставин – долею.