ВИСНОВКИ
Відновлення незалежності України і зміна геополітичної ситуації у Центрально-Східній Європі викликають нагальну потребу всебічного вивчення багатовекторності зовнішньої політики республіки, аналізу й переоцінки національної спадщини в умовах експансіоністського тиску з боку сусідів у першій половині XX ст. У зв’язку з нинішнім реформуванням армії і загалом державно-управлінського апарату надзвичайно важливо використати багатолітній досвід функціонування українського війська, насамперед досвід військово-патріотичного гарту мас. Це зумовлено утвердженням правової держави і впровадженням нової концепції виховання воїнів молодої Армії України за обставин, коли свідомість генералітету, офіцерів і прапорщиків здебільшого формувалася під впливом комуністичної ідеології, а їх першошерговим і почесними завданням є виховання патріотів, відданих захисників Вітчизни на основі національної ідеї, гуманізму, християнської моралі з усіма родами української армії, коли радикально змінюються не тільки напрямки, але й форми і методи вишкільно-виховної роботи у військах.
У цьому плані особливо цінним вважається досвід військово-патріотичного виховання у Галицькій армії, яка у 1918-1920 рр. була одною з найбоєздатніших українських формацій. Вона стала чи не першою кадровою українською армією з усіма родами і видами військ, мала єдине командування, передову штатну структуру, присягу, статути, форму одягу. Незважаючи на економічне, військово-технічне і медичне ембарго Заходу щодо ЗУНР, помилки Національної Ради і уряду у військовому будівництві, в Галицькій армії було створено цілком придатний для функціонування вишкільно-виховний апарат з розгалуженими структурами. Він забезпечив високу боєздатність, дисципліну і порядок у війську, цілеспрямовану ідейно-політичну та культурно-освітню роботу і, в кінцевому результаті, – високий морально-бойовий дух особового складу армії.
Збройний виступ галицького стрілецтва під проводом Української Національної Ради у листопаді 1918 р. став логічним результатом національно-визвольного руху на західноукраїнських землях, зумовленим діяльністю перших політичних партій та громадських об’єднань наприкінці XIX – початку XX ст. Відзначимо, що Листопадовий чин був головним політичним і бойовим досягненням Січового Стрілецтва, яке зіграло роль локомотива національно-демократичної революції. А його напрацьована ідеологічна концепція соборної незалежної України при підтримці партій та Союзу визволення України лягла в основу державотворчого процесу ЗУНР.
Варто зауважити, що радянська історіографія довгі роки таврувала Українське Січове Стрілецтво, зокрема Легіон УСС, як військо, створене “буржуазними націоналістами” у складі австрійської армії, яке нібито прагнуло “відірвати Україну від Росії і передати її під протекторат кайзерівської Німеччини” [16, с. 518]. При цьому ігнорувався досвід історії, коли у боротьбі за державну незалежність підневільні народи Європи створювали військові формації у складі імперських армій. Свого часу армія Гарібальді розпочала збройну боротьбу за незалежність Італії на боці Франції. У Першу світову війну у складі австрійської армії поруч із українським Легіоном УСС проти Росії билися польські і чеські, а в російській армії були створені навіть польські корпуси. У складі німецького війська зародилася фінська армія генерала К.Маннергейма, яка воювала за незалежність Фінляндії проти Росії. Таким чином, усі звинувачення радянської історіографії щодо Січового Стрілецтва яко “зрадників українського народу” чи “найманців Австрії” слід вважати абсолютно безпідставними.
Поразка Галицької армії у визвольних змаганнях 1918-1920 рр., що була зумовлена низкою внутрішніх і зовнішніх обставин, ніяк не применшує її великих заслуг у боротьбі за незалежність і соборність України. Сам факт утворення регулярної 100-тисячної армії засвідчив світові незламну волю галичан, буковинців і закарпатців до самовизначення і національного державотворення. Збройна боротьба проти сильного, добре організованого і озброєного противника, яким завдяки підтримці країн Антанти і США була армія Другої Речі Посполитої, виявила великий потенціал Галицької армії, зумовлений високим морально-бойовим духом її вояків. Кількамісячна битва за Львів, потужна Вовчухівська наступальна операція, стійка оборона 300-кілометрового фронту протягом усієї війни, блискуча Чортківська військова операція офензива – це визначні етапи бойового шляху Галицької армії.
Об’єднання УГА з Дієвою армією УНР і подальші бойові дії на більшовицькому і денікінському фронтах за визволення України ще раз засвідчили політичну зрілість стрілецтва і високу боєздатність галицьких корпусів. Її потужний імпульс у збройну боротьбу Української Народної Республіки проти більшовицької і денікінської експансій 1919 р. майже на рік продовжив визвольні змагання українського народу за державність. Похід на Київ, визволення майже всієї Правобережної України й столиці УНР знову продемонстрували бойову силу і мобільність корпусів і бригад, високий моральний дух галицького стрілецтва. З цими чинниками змушені були рахуватися навіть тодішні супротивники. Не випадково навіть із знекровленою боями й епідемією тифу УГА вважали вдачею перемир’я і тимчасовий союз у листопаді 1919 р. командування денікінської Добрармії, а згодом у лютому 1920 р. – більшовицького Українського фронту.
Підсумовуючи розгляд найдієвіших чинників, форм і методів виховної роботи, які зумовили високу боєздатність і морально-політичний дух захисників УНР – ЗУНР, яким чином командування і виховні структури спромоглися у короткий термін досягнути успіхів у вишколі й військово-патріотичному вихованні особового складу, слід наголосити:
1. Основою військово-патріотичного виховання особового складу Галицької армії було формування національної свідомості та державницько-соборницької ідеології як найвищих духовних та морально-етичних цінностей українського воїна. Воно опиралося на здобутки національного відродження у Галичині на політичних, економічних, культурно-просвітніх інституцій та масових молодіжних парамілітарних сокільських, січових і пластових організацій, де ідейно, морально і фізично гартувалися майбутні захисники УНР-ЗУНР. Там почали закладатися морально-бойові риси стрільців і старшин Галицької армії: непохитна відданість національній ідеї, революційний оптимізм, товариська солідарність, сміливий молодечий запал, дух самопожертви у боротьбі за незалежну соборну Україну. Піднесення національної свідомості особового складу було постійним і провідним завданням командного складу, виховних, культурно-освітних структур, армійського духовенства.
2. Вагомий внесок у теорію і практику армійського вишколу та військово-патріотичного виховання особового складу Галицької армії внесло Українське січове стрілецтво. У Легіоні УСС була створена і випробувана на фронтах світової війни гармонійна система виховання стрільців і старшин, закладені основи структур для ідеологічної й культурно-освітньої роботи, напрацьовані форми і методи їх діяльності. Тож стрілецька ідеологія боротьби за незалежну соборну Україну при опорі на власні сили стала визначальною національною ідеєю у Галицькій армії. А січове стрілецтво стало ядром і фактичною гвардією Галицької армії протягом усього періоду визвольних змагань проти польського, румунського і російського поневолення. Із його середовища вийшла більшість командирів та організаторів Галицької армії і Окремого корпусу Стрільців Наддніпрянської армії.
3. Враховуючи досвід попередніх українських військових формацій та армій інших держав Європи, насамперед австрійської, керівництво військового відомства, командування Галицької армії створило власну систему професійного навчання й виховання особового складу, в основу якої поклали визначальні принципи: національну гідність, патріотизм, християнську мораль, вірність присязі, вірність військовому обов’язку, єдність професійного вишколу й виховання. Виходячи з концепції військово-патріотичного виховання сформовано відповідні структури, визначені основні напрями діяльності командного складу, армійських газет і театру, духовників, які можуть прислужитися у ході реформування Збройних Сил та інших силових структур України.
4. Усвідомлюючи важливу роль командного складу у системі вишколу й виховання стрілецтва, уряд ЗУНР і вище військове керівництво у кадровій політиці намагалося забезпечити підрозділи національно свідомими, вправними, відданими справі визволення України командирами. Зауважимо, що УГА на відміну від польської, чеської, Наддніпрянської та інших молодих армій, особливо у листопаді-грудні 1918 р., гостро бракувало освічених офіцерів. Адже в австрійській армії на 1000 офіцерів припадало два українці, тоді як поляків – 27 [126, с. 252]. У короткий термін в умовах війни була вирішена проблема підготовки власних командирів. Водночас виявилося доцільним і виправдало себе залучення добровольців – офіцерів і генералів інших армій: австрійської, російської, армії УНР. Упродовж десятиліть радянська історіографія, сповідуючи ленінський (класовий) принцип військового будівництва, твердила про світоглядні та соціальні антогонізми між стрільцями і старшинами Галицької армії. Позатим загальнолюдські орієнтації, національна ідея боротьби за незалежність ЗУНР об’єднала особовий склад. Довір’я стрілецтва до старшинського проводу опиралося на спільність національно-державних прагнень й скріплювалося товариським духом січового братства, що було перейнято від Легіону УСС як позитивна традиція, можливо, не так виразно формою, але подібно суттю, зауважував С.Ріпецький [207, с. 53]. Відзначимо, що офіцерів і генералів інших армій держав у ті роки залучали також польська і Червона армії. Зрештою, на першому етапі будівництва Збройних Сил України у 1992 р. впроваджено службу по контракту генералів і офіцерів – росіян колишньої Радянської армії, частина яких згодом виїхала до Росії, а інша частина сумлінно служить Україні, як аналогічно в ситуації, яка склалась у збройних силах Росії.
5. Важливу роль у військово-патріотичному та морально-правовому вихованні особового складу армії відігравав її організаційний і керівний центр – Пресова Квартира. Запозичивши цінний досвід аналогічної структури Легіону УСС, вона розгорнула широку організаційну, ідеологічну, видавничу, науково- й культурно-освітню роботу, охоплюючи виховним процесом усі частини і підрозділи 100-тисячної армії. На відміну від тотальної більшовицької агітації і пропаганди політкомісарів Червоної армії, виховники УГА зосереджувалися на широкомасштабній культурно-освітній роботі, широко застосовуючи надбання українського народу, культури і мистецтва. Таких, наприклад, заходів, як величні Шевченківські свята у Галицькій армії, не проводилися у жодній з тогочасних українських військових формацій. На жаль, в окремих підрозділах силових структур України, теж забувають про святкування національних та релігійних свят. Важливе місце займала військово-історична діяльність, про що свідчить утворення спеціального відділу НКГА, заходи командування щодо написання хронік корпусів, бригад і окремих частин. Отже, незважаючи на складні фронтові умови, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, Пресова Кватира зробила вагомий внесок у зміцнення морально-психологічного потенціалу УГА, формування духовного світогляду захисників Вітчизни, підняття престижу військової служби.
6. Розвиваючи кращі традиції української періодики фронтових видань Легіону УСС, армійська преса активно включилася у вишкільно-виховний процес. Усвідомлюючи важливу роль друкованого слова і загалом рідної мови, вище військове керівництво ЗУНР постійно піклувалося армійськими редакціями, укомплектувало пресові органи кращими фахівцями, створювало сприятливі умови для друку і поширення видань. Воно широко використовувало армійські часописи не тільки для спілкування з стрілецькими масами, зміцнення військової дисципліни, а й мобілізації їх на захист УНР-ЗУНР. Варто зауважити, що завдяки цьому армійські газети відзначалися ідеологічною спрямованістю, якістю публікацій, що потужно впливали на морально-бойовий гарт вояків.
Досвід УГА перейняла у 1940-1950-і роки Українська Повстанська Армія, що мала власну пресу і вміло використовувала її для військово-патріотичного виховання бійців і командирів. Усвідомлюючи важливу виховну роль армійської преси і використовуючи досвід попередніх військових формацій, у Збройних Силах України їй приділяється належна увага з боку командування і виховних структур. Власні органи преси мають усі з’єднання і об’єднання — від дивізії й вище. Виділимо серед них печатний орган Міністерства Оборони України “Народну Армію” і газету Західного оперативного командування “Армія України”, МВС газету “Іменем закону”, журнал “Міліція України” та інших підрозділів силових структур.
7. Важливою і повчальною особливістю Галицької армії була наявність корпусу польових духовників (капеланів), відтак керівничого органу – Преподобництва при військовому міністерстві і Начальній Команді. Галицьке духовенство, яке за традицією відігравало непересічну роль у національному відродженні краю, завжди діяло у середовищі народу й у роки виснажливої війни. Позитивна роль армійського духовенства полягала насамперед в активній участі у процесі виховання стрілецтва і гуманній діяльності. Вони суттєво відрізнялися від капеланів австрійської армії, які обмежували свою діяльність виключно релігійними відправами. Під час бойових дій, у важкий період епідемії тифу, польові духовники були поруч із стрільцями й старшинами, а тому підносили їх моральний дух у боротьбі за волю України.
8. Галицька армія була єдиною із тогочасних військових формацій, яка мала у своєму складі власні культурно-мистецькі заклади, насамперед фронтовий театр НКГА, який став важливим чинником військово-патріотичного виховання бійців та населення прифронтових теренів. Зокрема командуванню вдалося залучити до такої по суті альтернативної служби сузір’я галицьких акторів європейського рівня, які забезпечили високий ідейний і професійний рівень театру. Свій непересічний талант віддавали стрілецтву А.Бучма, О.Гірняк, М.Крушельницький, Л.Курбас, К.Рубчакова, Г.Юра. Вистави національно-патріотичного змісту користувалися величезним успіхом у бійців і несли в собі виховний заряд великої сили. З українським драматичним репертуаром і грою талановитих галицьких акторів змогло познайомитися населення не тільки Галичини, але й Наддніпрянщини, що зіграло важливу роль у піднесенні їх національної соборницької свідомості.
9. У період визвольних змагань 1918-1920 рр. у Галицькій армії напрацьовано великий досвід військово-патріотичного виховання, багатий арсенал його форм і методів, які заслуговують не лише історичних досліджень, але й глибокого вивчення, аналізу і використання в умовах становлення нинішніх Збройних Сил України та інших силових структур України.
Ефективності військово-патріотичного виховання в УГА сприяло національно-державницьке підгрунтя: нація вважалася найвищою цінністю держави, тому національно-державницькі орієнтири були на першому місці у виховному процесі. Ця ідеологія тісно поєднала у роки воєнних випробувань українське суспільство, незалежно від різних політичних, світоглядних, релігійних та інших ознак. Слід особливо відзначити, що виховний процес охоплював усіх громадян різних національностей ЗУНР. Це приносило часом разючі результати. У складі Галицької армії захищали незалежність УНР-ЗУНР, крім українців, росіяни, євреї, чехи, угорці, австрійці, німці, естонці і навіть поляки. Для них Україна стала, бодай на деякий час, Батьківщиною, за яку вони проливали кров і нерідко гинули в боях (полковники Є.Мишківський, Д.Кануков, Б.Губер, А.Шаманек, генерал Г.Ціріц та інші).
Система військово-патріотичного виховання у підрозділах силових структур України, яка нині проходить стадію докорінного оновлення, повинна опиратися на глибинні національно-виховні традиції попередніх військових формацій. Особливо цінними надбаннями є гарт патріота Батьківщини. Зауважимо, що це почуття починає закладатися ще у сім’ї батьками, школою, церквою, іншими громадськими інституціями. Тому період служби у Збройних Силах мав би розглядатися як завершальний етап у формуванні високих морально-бойових якостей воїна. На жаль, ці процеси проходять в умовах радикальних соціально-економічних, політичних змін у молодій українській державі, які негативно впливають на морально-психологічний стан молодих солдатів, курсантів, офіцерів. Відтак має місце низький рівень їх національної свідомості, особливо серед призовників східного і південного регіонів. Але й значна частина командного складу, насамперед старшої ланки, свідомість якої формувалася під тиском тоталітарно-комуністичної ідеології, часом продовжує перебувати у полоні старих догм і звичаїв. Від Радянської армії успадковано чимало позитивних та негативних механізмів регуляції поведінки військовиків. Зокрема проголошені пропагандою пріорітети і встановлені владою моральні стимули були перетворені як ступінь до соціальних і матеріальних благ, пільг та ін. Тому головним напрямком виховної роботи має стати формування національної свідомості, почуттів патріотизму, загартованих ідейно і фізично, вишколених надійних захисників національних інтересів України.
У дослідженні викладено, яке велике значення надавалося в УГА вихованню високої військової дисципліни особового складу. На цю роботу були скеровані командири, виховні структури армії, військове духовенство, правоохоронні органи. Широко залучалася громадськість Галичини, культурно-освітні заклади. Велике значення надавалося особистому прикладу командирів.
Виховним етнотворчим й інтегруючим компонентом національного війська є релігія. Тому не дивно, що серед засобів морально-етичного впливу на бійців значне місце займала діяльність капеланів і діячів Церкви взагалі, яка мала величезний позитивний вплив на молодь Галичини, Північної Буковини і Закарпаття, виховану на християнській моралі. Однак досвід функціонування Преподобництва НКГА, на жаль, не був своєчасно перейнятий Армією УНР, до якої фактично влилася Галицька армія улітку 1919 р. Лише 1920 р. у ній було створено Головне Управління Військового Духовенства на чолі з о. П.Пащевським. Щоправда, у деяких частинах українських збройних сил вже 1917 р. діяли військові духовники, які проводили виховну роботу, скріплюючи духовність вояків [9, с. 36]. Відзначені сучасною статистикою позитивні риси молодих воїнів Збройних Сил — виходців західного регіону красномовно свідчать на користь відновлення потрощених комуністичним режимом національно-етичних традицій, що звернення до релігійних інституцій може сприяти процесу цементування армійських колективів і подолання деструктивних впливів на юнацтво. Перші спроби відправ священиків у частинах, підрозділах збройних сил та інших силових структур України (богослужіння, прийняття Присяги, посвята в офіцери) підтверджують їх необхідність для виховання високих моральних і духовних якостей українських воїнів.
Згідно з Законом “Про Збройні Сили України” виховання армійської та курсантської молоді має опиратися на національно-історичні традиції народу, бойові традиції українського війська, адже вони є випробуваним потужним чинником формування почуттів патріотизму у нових поколінь. “Наші славні предки, – слушно зауважує військовий правник М.Кравчук, – показали нам зразки мужності і самопожертви в обороні рідної землі, дали нам приклади військової організації, зовнішньої форми, порядків, регламентованих статутом, військових духовних інституцій, а також звань, нагород. Тому завдання нащадків на сучасному етапі скористатись цією багатющою спадщиною у розбудові Збройних Сил України” [126, с. 256].
Спадщина Галицької армії у цій галузі дуже велика. Усвідомлюючи важливий вплив традицій на формування високих морально-бойових якостей стрілецтва, як свідчить дослідження, командування пропагувало героїчне минуле українського козацтва, часто зверталося до образів великих руських князів та гетьманів, чиї подвиги служили надихаючим прикладом для воїнів. Згадаймо, що й у важкий період радянсько-німецької війни 1941-1942 рр. Сталін неодноразово використовував забуті або викреслені з історії СРСР імена видатних воєначальників Суворова, Кутузова, Нахімова та ін., впроваджував на їх честь ордени, відновив гвардійські частини, почесні найменування дивізій і корпусів Червоної армії.
Повчальним і корисним досвідом Галицької армії стало урочисте відзначення пам’ятних дат не лише з історії держави, але й українського війська. На жаль, ця традиція ще не сповна відновлена нині. Тому варто запозичити й приклад Збройних Сил Російської Федерації, де на державному рівні святкуються пам’ятні дати з історії російської армії, які відзначаються у військах. У активі українського війська чимало визначних битв часів Київської Русі, походів Богдана Хмельницького, новітньої доби, які б спричинилися до виховання нових поколінь вояків на бойових традиціях попередників. Доцільно відновити або присвоїти частинам і з’єднанням Збройних Сил України найменування, пов’язані з історичним минулим українського війська, імена видатних гетьманів, генералітету визвольних змагань.
Заслуговує уваги досвід Української Повстанської Армії часів визвольних змагань проти нацистських окупантів і сталінського тоталітарного режиму.
Не слід відмовлятися від досвіду пропаганди бойових традицій у колишній Радянській армії, де при кожній дивізії існували Музеї бойової слави, видавалися історії дивізій, корпусів і бригад, спогади учасників війни і мемуари воєначальників, широко застосовувалася преса, кіно, радіо, телебачення, за участю ветеранів широко відзначалися дати народження частин і з’єднань періоду Вітчизняної війни 1941-1945 років, воєнних дій в Афганістані, подій на Чернобільській АЕС.
Перші кроки, зроблені у цьому напрямку в Силових Структурах України, дають підставу сподіватись, що виховні відомчі структури міністерств, використовуючи багатий досвід і спадщину попередніх формацій, зокрема УГА, зроблять вагомий внесок у виховання нових поколінь патріотів Батьківщини.
Загальновизнаною особливістю українського народу вважається його феноменальна здатність в умовах бездержавності, вікового гноблення з боку імперських сил Росії, Речі Посполитої, Австро-Угорщини зберігати національні традиції, культуру, рідну мову, церкву. Командування Галицької армії чітко усвідомлювало, що історичні традиції народу, кращі зразки української культури і мистецтва зберігають етнічну самобутність і дозволяють встояти під натиском зовнішніх деструктивних сил, спрямованих на денаціоналізацію українства.
Таким чином, у ході військового будівництва в Галицькій армії були створені відповідні структури, які здійснювали широкомасштабну культурно-освітню роботу у військових частинах, а також серед населення. Пресова Квартира, Бюро освіти, фронтовий театр Начальної Команди, культурно-освітні секції у корпусах, бригадах, при Окружних військових командах своїми клітинами пронизували увесь армійський організм. Їх потужна плідна діяльність була скерована перш за все на формування у воїнів армії почуття патріотизму. Варто зауважити, що Головний Отаман УНР Симон Петлюра схвально ставився до цієї важливої справи. Як свідчать його праці, він надавав культурно-просвітницькій діяльності у війську важливого значення, вважав її могутнім фактором у вихованні українських вояків у дусі патріотизму, підготовки нації до оборони своєї держави [197, с. 95-98].
Звичайно, немає сенсу сліпо копіювати колишні форми і методи виховної, зокрема культурно-просвітницької роботи у Галицькій армії. Сучасні Збройні Сили та інші підрозділи силових структур України вигідно відрізняються насамперед рівнем освіти і культури, матеріально-технічною базою. Але з точки зору ефективності, досягнутих результатів досвід Галицької армії повчальний.
Дослідження історичного розвитку українського війська, теорії і практики військово-патріотичного виховання, зокрема у Галицькій армії, набирає важливого значення для курсантських колективів, військових частин Силових Структур України у зв’язку з новими факторами сучасного військового будівництва та їх становлення, які сьогодні перебувають на стадії докорінних змін, глибоких структурних реформ. Суттєво змінюються військова та правова доктрина держави, триває значне скорочення та реорганізація силових структур, здійснюється її поступових перехід до профессійної служби на контрактній основі, який може спричинити втрату певною мірою почуття національної гордості, патріотизму, етики. На їх життєдіяльність також впливають складні внутрішні і зовнішні умови державотворення, суб’єктивні і об’єктивні фактори. Тому використання повчального досвіду Галицької армії, і взагалі попередніх формацій, українського війська, безперечно, спричиниться сьогоднішнім підрозділам Силових Структур України у виконанні ними почесного обов’язку захисту незалежної Української держави.