3. 1989-й — ДОНЕЦЬКЕ ТОВАТИСТВО ДIЄ!
Попри всi складнощi — життя брало своє? Донецьке обласне Товариство української мови швидко росло. В iнформацiйному листi Правлiння ДТУМ вiд 30.05.89. зазначалося, що Товариство налiчує 24 первиннi органiзацiї по областi i 150 асоцiйованих членiв, що не входять в осередки. В статтi “Ми – шевченкiвцi“(“Вечерний Донецк”, ? 248-4921 вiд 28.10.89.) В.Бiлецьким зазначалося, що ДТУМ має вже 40 первинних органiзацiй в Донецьку, Макiївцi, Марiуполi, Дружкiвцi, Горлiвцi, Краматорську, Слов’янську, Снiжному, iнших мiстах, а число членiв ДТУМ бiля 1000 чоловiк. Планувалося створити ряд секцiй та служб Товариства. По-перше, методичну та органiзацiйного будiвництва – мозок Товариства. Вона повинна була розробляти перспективнi форми та методи діяльності, мати банк ідей, вести реєстр Товариства. В реальному життi всi цi функцiї виконувало Правлiння Товариства. Друга важлива секцiя – iнформацiї та преси – повинна була забезпечити зв’язок Правлiння з усiма членами ДТУМ, засобами масової iнформацiї. Але й тут попри велетенську творчу роботу не вдалося утворити постiйної структури. Де тiльки не виступали члени ДТУМ в пресi, на радiо, телевiзiї? в Українi, Молдовi, Карабасi, Грузiї, Росiї, США, Польшi i т.д. Серед найбiльш активних авторiв? В. Бiлецький, Ю. Доценко, С. Сременко, Б. Дутчак, В.Олiфiренко, П.Лаврiв – всiх i не перелiчиш… Уже влiтку 1989 р. були налагодженi мiцнi контакти з Днiпропетровським, Запорiзьким, Харкiвським, Львiвським, Московським та iншими українськими товариствами. Наприкiнцi 1989 р. вiдкрили свiй рахунок в банку- запрацювала фiнансова служба товариства. I. Шутов як юрист зорганiзував юридичне забезпечення нашої дiяльностi. Але все це – загальна, зовнiшня сторона питання функцiонування ДТУМ.
Бiльш глибока суть дiяльностi Товариства полягала в його базисних напрямках. I тут в першу чергу слiд виокремити нацiленiсть на створення громадянського суспiльства в Українi i на Донбасi зокрема. Постiйно дiючий Донецький лекцiйно-дискусiйний клуб (а його аналоги працювали пiд егiдою ТУМ також у Голiвцi, Макiївцi, Марiуполi) мало-помалу перетворювався в своєрiдний Гайд-парк, де народжувалися i визрiвали початки українських партiй нацiонально-демократичного спрямування. Перша з них (на той час громадсько-полiтична органiзацiя) – Рух‚ буквально виплекана в лонi ТУМ, народилася вже 20.08.89 року. В становленнi Донецької крайової органiзацiї Народного Руху України в1989-90 р., без сумнiву, надзвичайна заслуга ДТУМ . Досить сказати, що чiльнi дiячi ДТУМ В.Бiлецький, I.Шутов, М.Тищенко, стали членами Великої Ради Руху. Вони вели одночасно велику органiзацiйну, культурологiчну i полiтичну роботу в ДТУМ i ДКО НРУ. Один штрих – головою Установчої Конференцiї ДКО НРУ 20.08.89 р. був В.Бiлецький, а секретарем – М.Тищенко. Активiсти Республiканської, Демократичної та Християнсько-демократичної партiй на Донеччинi теж майже всi пройшли школу Товариства української мови. Тому Товариство з самого 1989 р. виконувало роль органiзацiї-iнiцiатора, органiзацiї-донора для рiзних новостворюваних органiзацiй державницького спрямування.
Другим стратегiчним напрямком дiяльностi ДТУМ з квiтня-травня 1989 року стала освiтянська нива, тобто впровадження української мови шляхом вiдкриття нових шкiл, дитсадкiв, лiцеїв, колегiумiв i т.д. Спроби iнiцiювати вiдкриття першої Донецької української школи в 1989 роцi показали не тiльки шалений опiр апарату i велику прихильнiсть до цiєї iдеї широкого загалу, але й складнiшi процеси, що полягали в слiпому спротивi “українiзацiї“ з боку зросiйщеного донецького обивателя. Вивчивши досконало ситуацiю з українськими школами на Донеччинi‚ ми дiйшли висновку, що треба не тiльки зупинити переведення на росiйську 106 україномовних шкiл, які ще вцiлiли в селах та мiстечках областi, але створити прецеденти вiдкриття українських шкiл в найбiльших мiстах Донеччини – Донецьку, Марiуполi, Горлiвцi, Макiївцi. Цi школи повиннi були стати престижними за добором кадрiв, рiвнем викладання предметiв i їх складом, статусом школи. Тому в першу чергу фахiвцi-освітяни Ф. Олехнович, В.Олiференко, вчитель В.Сардак та iнженер В.Ребрик розробили i поширили анкету для батькiв вiдносно навчання їх дiтей в українських школах. У популярнiй міській газетi “Вечерний Донецк” була iнiцiйована дискусiя про необхiднiсть вiдкриття шкiл з українською мовою викладання. 8 червня 1989 року група науковцiв Донецького вiддiлення АН України вмiщує в цiй газетi статттю “Поможем украинской школе”. Члени ДТУМ, д-ри.х.н. О.Швайка, В.Дуленко, к-ти.х.н. Н.Корженевська, В.Тамко, М.Тищенко, науковцi М.Павлюк, А.Чугай, М.Мицик, В.Бойко, С.Целiнський, В.Гракуша-Божко, Е.Павлюк заявляють не тiльки про пiдтримку iдеї української школи, а й про свою готовнiсть сприяти цій школі фахово – читанням лекцiй. Подiбну позицiю пiдтримали науковцi Донецького полiтехничного iституту, Iнституту математики АН України, ДонДУ(зокрема? канд? філологічних наук В?Познанська? Ф?Пустова) та iншi. В результатi з 1 вересня 1989 року в примiщеннi ДонДУ запрацювала недiльна українська школа й одночасно йшла активна пiдготовча робота щодо вiдкриття повноцiнної української школи в Донецьку з гуманiтарним ухилом. Цю роботу очолили освiтяни В.Олiфiренко та Л.Громовий( згодом він за рекомендацiєю ДТУМ став директором першої української школи в Донецьку).
Третiм стратегiчним напрямком роботи ДТУМ було впровадження „Закону про мови в УРСР”. Шевченківці розпрацювали вiдповiднi “Першочерговi заходи” по цьому напрямку дiяльностi i прийняли їх на I-й конференцiї Донецького мiського ТУМ 10 березня 1989 року. Згодом вони були переданi в усi владнi структури мiста Донецька й областi. Аналогiчнi заходи були розпрацьованi i нашими мiсцевими об’єднаннями скрiзь по областi. ДТУМ виступало з ініціативою “присвоїти iм’я Т. Г. Шевченка Ворошилiвському р-ну м. Донецька”‚ “перевести частину дитсадкiв, загальноосвiтнiх середнiх шкiл, профтехучилищ, технiкумiв, вузiв на українську мову викладання у вiдповiдностi до про-центного стану населення”, “Донецькiй обласнiй фiлармонiї докорiнно змiнити ставлення до популяризацiї української популярної сучасної музичної та пiсенно-концертної творчостi? подбати про органiзацiю концертiв лауреатiв та дипломантiв останнiх українських фестивалiв” i т.д. Багато з цього залишається актуальним і до сьогодні.
У 1989 р. ДонТУМ вдалося зробити ще ряд важливих справ? утворити ряд мiсцевих об’єднань Товариства по областi i в першу чергу великi опорнi органiзацiї в Донецьку i Марiуполi, зареєструвати їх на мiсцевому рiвнi, виготовити так необхiднi ДТУМ печатку, бланки органiзацiї. А 5 грудня 1989 р. Донецьке обласне i мiське Товариства української мови перереєструвалися в Секретарiатi ТУМ у Києвi. На цей час обласне Товариство об’єднувало вже 59 первинних органiзацiй.
Оцiнюючи цю роботу з вершини сьогодення‚ треба пам’ятати, що жорстке протистоян-ня ДТУМ з Донецьким обкомом КПУ продовжувалося. В листi ДТУМ вiд 31.07.89. на адресу пленуму Донецького обкому КПУ з нацiонального питання (копiя – Головi ТУМ Д.Павличку) зазначалося, що в 1989 р. “з боку мiсцевих партiйних та радянських органiв… чинився ряд дiй, якi за своєю суттю вели до лiквiдацiї Донецького Товариства української мови уже в зародку, применшування i замовчування справ ДТУМ та й самого його iснування.“
Секретар обкому з iдеологiї Г.Єрхов в офiцiйнiй розмовi з В.Бiлецьким та I.Шутовим, яка вiдбулася з iнiцiативи останнiх, не пiдтримав створення Товариства української мови на Донеччинi? посилаючись на iнтернацiональний склад регiону. Бiльше того, вiн запропонував злiквiдувати самостiйне ДТУМ i працювати як секцiя кишенькового обкомiвського Общества родного языка. Це не тiльки не вiдповiдало потребам вiдродження української мови i культури, але й ішло врозрiз з офiцiйною позицiєю ЦК КПУ, а також позитивної оцiнки ТУМ в газетi “Правда”, яка тодi намагалася демонструвати зразки гнучкостi й далекоглядностi. Ця iсторiя мала несподiване(а може? й закономiрне) продовження. Про “дрiмучу” залiзобетоннiсть позицiї Г.Єрхова у вереснi 1989 р. В.Бiлецький та В.Ребрик особисто повiдомили працівника ЦК КПУ, який тодi займав один з чiльних постiв. Розмова в Києвi була дружньою i конструктивною. А згодом Г.Єрхов покинув свiй високий пост в обкомi помiнявши його на посаду проректора мiсцевого унiверситету.
В“Ориентировке-инструкции”, розробленiй в кiнцi 1989р. обкомiвськими працiвниками для своїх же колег i партноменклатури в мiстах i районах Донеччини, копiю якої передали шевченківцям симпатики ТУМ з того ж обкому КПУ(скрiзь були та й зараз є нацiонально свiдомi українцi) є абсолютно викривлена щодо виникнення ДТУМ iнформацiя?“ возникло в результате раскола секции украинского языка Общества родного языка”(архiв ДТУМ). Це, очевидно, свiдчить, що донецькi обкомiвцi не довiряли в нацiональному питаннi навiть своїм колегам-партiйцям на рiвнi районiв i мiст Донеччини, поставляючи їм замiсть правди вiдверту “дезу”.
А влітку 1989 р? Донецьке Товариство приймало еколого-просвітницький похід “Дзвін”? Про нього розповідає Павло Жовніренко? к?т?н?? координатор Українського молодіжного клубу у Москві? голова Координаційної ради “Дзвонів-89? -90? -91”? “У 1988 році Український молодіжний клуб, що за рік до того організувався у Москві, вирішив провести в Україні серію екологічно-просвітницьких походів “Дзвін”. Перший з них проходив у Донбасі влітку 1989 року.
В Москві на той час процес гласності вже набрав чинності, мітинги демократів у Лужниках збирали десятки тисяч чоловік, але в Україні “перестройкою” ще й не пахло, суспільна атмосфера була тяжкою і задушливою. Тому ми й вирішили прийти до наших земляків з об”єктивною інформацією про історію України, національну символіку, реальний стан навколищнього середовища, діяльність об”єднань українців поза батьківщиною, про багато інших речей, які б допомогли людям якщо не підвестися з колін, то хоча б розплющити очі.
Я народився і виростав у Донбасі, який тоталітарна система перетворила у своєрідний “сатанинський казан”, де людей, усупереч здоровому глуздові, закликали пишатися димами Макіївки й Лисичанська, цементним пилом Амвросіївки, загальною екологічною задухою Донецька. Єдиними незалежними від влади організаціями там на той час були відділення Товариства української мови, які існували попри шалений опір системи – їх не реєстрували, не давали приміщень, цькували у пресі. Вони допомогли нам у проведенні походу, ми допомогли їм вийти на вулицю – адже учасники “Дзвону”, хоча й були українцями і говорили з населенням виключно українською, для місцевої влади ми були тими, хто приїхав з Москви, а віковий комплекс холопа унеможливлював віддання наказів міліції про активні дії проти нас і тих, хто до нас приєднався.
Похід тривав рівно два тижні і охопив, крім Луганська й Донецька, десять найбільших міст вздовж траси, яка з”єднує обласні центри. Хлопці й дівчата, розбившись на групи по 5-8 осіб, ставали в найбільш людних місцях, ставили коло себе транспаранти – “Очищаймо природу, історію, мову, душу!”, “Україна – держава, а не губернія!”, “Донбасу – чисте повітря!” і пропонували місцевим жителям підписати три звернення до Верховної Ради УРСР. Одне з них вимагало надання українській мові статусу єдиної державної, друге – переорієнтації промисловості України з видобувної на переробну з тим, щоб зменшити енерговитрати і зробити непотрібними атомні станції, третє – “зрівняння у відповідальності” гітлерівських і сталінських катів, виплати компенсації всім, хто постраждав з вини КПРС, саме з бюджету останньої. Зрозуміло, що при цьому розпочиналися жваві дискусії між учасниками походу й перехожими (і тими, хто намагався виглядати, як перехожий). Саме цього ми й прагнули найбільше, адже ставили перед собою завдання не стільки переконати когось у його неправоті, скільки змусити людей мислити, робити висновки з інформації, яку ми їм подавали.
Працювати було і легко і важко. Важко, бо через брак грошей ми харчувалися у найдешевших їдальнях, ночували у спортзалах, а то й просто неба, говорили без перерви з раннього ранку й до смеркання. Нас скрізь (в Луганській області навіть не криючись) супроводжували автобуси кагебістів та міліціонерів. Обкоми та міськкоми компартії та комсомолу приймали постанови про протидію нам – максимально ізолювати від населення, чинити всілякі можливі перешкоди. Автобуси ламалися посеред дороги, в сквер, де ми говорили з людьми, раптом стягалися чи не всі газонокосилки міста.??
Легко тому, що ми бачили, як за півгодини спілкування люди відходили від нас зі словами подяки, що серед тисяч підписів на захист української мови практично наловину поставили етнічні росіяни, що попри всі накази начальства нам, якщо не допомагали, то принаймні ставилися з розумінням в одному місті – секретар міськкому КПУ, в іншому – керівник міліції, а одного разу коли ми, змучені, щасливі й страшенно голодні, спізнилися до їдальні то здоровенний шмат чудового домашнього сала, зелень і кілька свіжих хлібин нам привезли від шефа місцевого КГБ.
Той “Дзвін-89” був тільки початком і генеральною репетицією двох наступних “Дзвонів”, що у 1990 та 1991 пройшли вже всіма областями України”.
Ось що згадує про похід “Дзвін” гірничий інженер шахти “Куйбешівська”(Донецьк)? шевченківець Павло Жовніренко?“???учасниками походу були молоді українці з Москви? Києва? Донецька і навіть Польщі? Пам’ятаю одне з гасел? яке несли учасники походу? Україна – держава? а не губернія!”? І це за 4 роки до проголошення незалежності! А якою цілющою була тоді для мене можливість спілкуватися українською мовою – рідною? але вже трохи призабутою??? в поході? в Донецькому Товаристві? яке підтримало “Дзвін”? ДТУМ приймало учасників походу на своєму “традиційному четвергу” – лекційно-дискусійному клубі? який на той час проводився у обласній бібліотеці? Скільки донечани могли дізнатися на таких вечорах Товариства? По суті це був український просвітянський клуб – з лекціями про Стуса? Світличного? історію України? її національних героїв? борців за свободу? геніальних поетів? це були зустрічі з визначними непересічними людьми нашого часу – з Я?Славітичем? Д?Павличком? І?Драчем іншими? Товариство багато зробило для народження нових національно-демократичних партій? Народного Руху? Не утворивши Товариства Т?Шевченка на Донбасі ми мабуть не могли сподіватися і на той феноменальний результат у голосування за незалежну українську державу на референдумі 1991 року”?
Провадити полiтику “стримування” Донецького Товариства української мови для партноменклатури ставало все важче. Остаточно її опiр було зламано, а ДТУМ отримало потужний iмпульс для розвитку в кiнцi жовтня 1989 р. – пiд час проведення 28-29.10.89. Головної Ради республiканського Товариства в Донецьку(28-29.10.89). Правда‚ порядок денний Ради?“Завдання i роль Товариства у виконаннi серпневої(1987р.) i грудневої(1988р.) Постанови ЦК КПРС по iнтернацiональному i патрiотичному вихованню”‚ звучав у дусi часу(пам’ятаймо, що йшов 1989 рiк). Але виступаючi? Голова Товариства, народний депутат Д.Павличко, народний депутат I.Заєць, Голова Секретарiату Товариства О.Огульчанський, член Центрального Правлiння проф. А.Бурячок, голови регiональних Товариств – В.Бiлецький (Донеччина), Б.Пастух (Луганщина), О.Юрченко (Харкiвщина), I.Мельник (Львiвщина), ряд активiстiв ДТУМ? В.Тиха, В.Олiфiренко, Ф.Олехнович, А.Чiлiнгарян, I.Хитрий, Київського ТУМ? В.Довгич, В.Кулинич, С.Пiнчук, А.Буртовий – задали потрiбний тон Радi, акцентували увагу на реальних проблемах українського вiдродження. Спроби провести збори Ради на кшталт партхозактиву з боку заст. зав. iдеологiчним вiддiлом ЦК КПУ В.О.Барсука, парткерiвникiв з Донеччини К.О.Овчаренка (Красноармiйськ), М.О.Панова, В.П.Безрiдного (Донецьк), С. Карташова (Запорiжжя) не вдалися. Головна Рада Товариства спрямувала органiзацiю, зокрема її регiональнi Пiвденнi i Схiднi вiддiлення на активну практичну дiяльнiсть в руслi нацiонально-демократичного вiдродження. До речi, в залi засiдань(Донецький прес-центр) сталася цiкава i зовсiм “рядова” як на сьогоднi, але нерядова як на тодi акцiя – було пiднято український нацiональний синьо-жовтий прапор, до чого дуже прискiпувалася мiсцева мiлiцiя(член Товариства Г.Степаненко з Донецька згадує:“Я ніколи раніше не бачив такого скупчення міліції“). То були першi публiчнi спроби вiдновити українську державну символiку на Донбасi.
А “лакмусовим папiрцем” фактичної лiгiтимностi ДонТУМ послужила тодi шевченкiвська сторiнка українською мовою в популярнiй мiсцевiй газетi “Вечерний Донецк”за 28.10.89., яку пiдготувала вiд Товариства Галина Гордасевич.
Тепер, на закiнчення розповiдi про 1989 рiк, торкнемося дуже важливої теми: хто i де пiдтримував Товариство в той непростий час на Донеччинi? Хто не боявся стати в його ряди тодi, коли компартiя шельмувала його керiвникiв, “проробляла” членiв? Хто виявив цю громадську мужнiсть на Донбасi i чи не було часом українське “завезене” з Галичини або Києва?
Противники української iдеї, української держави вигадали i активно пiдтримують мiф про “двi несумiснi України”- Захiдну i Схiдну. Вони немов би то зовсiм рiзнi (деякi договорюються до того, що їх населяють навiть рiзнi народи з рiзними мовами), що все що‚ добре для Заходу‚ – погано для Сходу i навпаки. Стара притча ж говорить? “Роздiляй i владарюй!” Тут‚ мабуть‚ i “собака заритий”. Роздiлена Україна, розшматована, ослаблена не буде загрозою для сусiда, її легше буде по шматочках проковтнути. Не буде злагоди – ослабне держава, не буде єдностi – зникне, зачахне в міжусобицях й сам народ. Цi iстини, цi аксiоми, на жаль? багато разiв спрацьовували в нашiй iсторiї. I не на нашу користь… Iх же хочуть “зексплуатувати” нашi недоброзичливцi й зараз. Але, мабуть, сьогоднi – зась.
Немає сумнiву, що Донбас i Галичина, Покуття i Подiлля, Таврiя i Полiсся, Слобожанщина i Поднiпров’я рiзняться мiж собою. А чи не рiзняться, скажiмо, Баварiя i Саксонiя або Прусiя в Нiмеччинi? Чи не рiзняться Москва i С.-Петербург, Поволжжя i Сибiр в Росiї ? Але по головних, доленосних питаннях народ завжди згуртовується, єднається. Так буває особливо при загрозi його iснуванню, зазiханнях на мову, культуру, iсторiю. I красномовний тому приклад – широка пiдтримка Товариства української мови на Донеччинi.
Перегляньмо заяви з проханням прийняти в Товариство, поданi в першому, найбiльш важкому для ДТУМ, 1989 роцi (архiв ДТУМ).
20 лютого 1989 року 41 працiвник Донецької обласної фiлармонiї утворили свiй осередок(голова – В.Тиха). 12 квiтня те ж зробили 32 чол. з ВНДIВЕ (Донецьк‚ голова – к.т.н. В.Грушко). 9 березня – при Iнститутi фiзикоорганiчної хiмiї та вуглехiмiї АН УРСР (8 чол., голова – к.х.н. М.Тищенко). 21 березня створено осередок ДТУМ при Iнститутi прикладної математики i механiки АН УРСР (3 чол. – голова к.ф-м.н.М.Олiйник). 14 квiтня – при СШ 20 (4 чоловiки, голова I. Шингоф), 10 квiтня – при Донецькiй органiзацiї СПУ (6 чол., голова О. Лаврентьєва), 13 квiтня – при Головному Донецькому управлiннi архiтектури i мiстобудування (3 чол., голова Т.Чернявський), 28 лютого – при iнститутi “Донавтоматгiрмаш” (4 чол., голова С.Левицький), 27 сiчня – при математичному факультетi Донецького державного унiверситету (3 чол., голова М.Мельниченко), СШ 147 м.Донецька (6 чол., голова М.Поваляєва), 9 червня – в Донецькому вугiльному НДI (Голiвське вiддiлення , 3 чол., голова С.Черевко), в СШ30 м.Донецька (5 чол., голова В.Сардак), 24 листопада – надiйшла заява вiд Красноармiйського молодiжного центру “Авангард молодi“ (3 чол., голова Д. Максимчук) 23 лютого – СШ с.м.т. Очеретине (7 чол., голова Я. Гомза), 27 сiчня – СШ95 Донецька ( 5 чол., голова А.Туратухiна), 11 березня – осередок ТУМ виник при Донецькому iндустрiально-педагогiчному технiкумi (9 чол., голова Подолюк), 14 квiтня – СШ 35 i 49 м.Донецька 9 і 7 чол., голова О.Шевченко) 27 сiчня – СШ 96 (осередок “Промiнь”, голова О.Амiнова). 22 жовтня – в Донецькому педучилищi (6 чол., головаМ.Бабенко). У грудні виник великий осередок ТУМ на філологічному факультеті ДонДУ? до складу якого увійшли 237 студентів (голова І?Кантаровський)? До осередку приєдналися студенти інших факультетів університету і навіть студентська молодь інших вузів Донецька? Одночасно з’явився осередок ТУМ викладачів філологічного факультету ДонДУ(біля 30 чол?? голова В?Познанська)? до якого приєдналися викладачі інших факультетів ДонДУ? інших вузів Донецька(медичного? музпеду)? Ці два чисельні осередки відіграли значну роль у справі національно-культурного відродження не тільки в університеті? а й на Донеччині? Спостережливий читач зауважив, напевно, закономiрнiсть. Так – це школи, iнститути, училища, спiлки i т.iн., тобто в основному – iнтелiгенцiя. I це прекрасно, що пiсля десятилiть жорстокої “чистки” про себе заявила нова нацiонально свiдома українська iнтелiгенцiя.
Не менш широка пiдтримка Донецького ТУМ була i з боку робiтникiв промислових пiдприємств. Уже 9 квiтня 1989р. заяву про реєстрацiю первинного осередка ДТУМ подано вiд групи працiвникiв шахти “Мушкетiвська” (3 чол.), 19 березня – вiд 6 чол. шахти iм. О. Засядька (голова Ю. Яковлєв): 10 жовтня – вiд 4 чол. шахтоуправлiння “Жовтневе” (голова Мартоха), 2 серпня – вiд 7 чол. бавовняного комбiнату м.Донецька (голова м.Паращак), тодi ж – вiд Донецької взуттєвої фабрики (3чол., голова Ю.Проценко), 21 жовтня – вiд шахти “Пiвденнодонбаська -3” (12 чол., голова Д.Батичко). Але найпершими заявами з проханнями прийняти до Донецького Товариства української мови були заяви‚ поданi ще 1 листопада 1988 р. вiд гiрничого майстра шахти iм. В.Ленiна ВО”Макiїввугiлля” Жана Мусiєздова та доменщика Макiївського металургiйного комбiнату iм. С.Кiрова Володимира Москальова. Цi “першi ластiвки” з градом iнших заяв по сутi й були тiєю iнiцiативою мас, яка привела до народження Донецького Товариства.
Цiлий ряд заяв надійшло того ж 1989 року вiд осередкiв ТУМ, створених територiально i навiть сiмейних осередкiв (голови? В.Мазанов, М.Захаров, Т.Олiфiренко, Ф.Олехнович, Г.Давиденко, А.Мороз, С.Луцiв, С.Донiченко, Ю.Ридкiн, I.Дробiтько, М.Бражник, В.Пржегорлiнський, Л.Духовна, М.Любенко, С.Аграчова, В.Журавель, I.Зиков, I.Шутов, О.Рожко, I.Хитрий, М.Чупрун, А.Чiлiнгарян, В.Шевченко, I.Кореновський). Дiапазон професiйних зацiкавлень цих активiстiв дуже широкий – вiд робiтника до доктора наук. Географiя осередкiв – вся Донеччина (архiв ДТУМ).
У кiнцi 1989 року сформувалися великi мiськi об’єднання – Марiупольське (з 4-а районними органiзацiями, 311 членiв, спiвголови А. Мороз, Л. Гудз, В. Кушин, I. Бондар- заява про реєстрацiю в ДТУМ вiд 22 грудня 1989 року), Краматорське ( з 2-х осередкiв “Прогрес” та “Освiта”, 67 членiв, голови В. Левченко та В. Змуранова, голова об’єднання – М. Гедеон), Горлiвське( 4 осередки, голови С. Черевко, О. Нечипорук, Л. Ряско, В. Лисенко).
Нагадаємо: це тiльки один, найважливiший для ДТУМ‚ 1989 рiк, коли воно‚ м’яко кажучи‚ “не вiталося” в кабiнетах “властьiмущих”. Взагалi ж ДТУМ пiзнiше мало осередки практично в усiх мiстах i мiстечках Донеччини, видало бiльше 1 500 посвiдчень своїм членам.
Таким чином, наведенi цифри, прiзвища, назви первинних органiзацiй є красномовним свiдчення масової пiдтримки iдей i дiяльностi Донецького Товариства української мови, iдеї вiдродження української культури тут, в степах Донеччини, тут, в нашому промисловому регiонi, тут – на колишнiй землi Вольностей Вiйська Запорозького.