Найкраща освіта набувається в
боротьбі за виживання.
Філліпс
Анекдот:
– Ти дозволяєш собі цигарку?
– Я не курю.
– А зі спиртного що до вподоби?
– Я й не п’ю.
– Ти що травицею бавиш себе?!
– Та ні, з чого ти взяв?
– А як же ти розслабляєшся?
– А я й не напружуюсь!!!
Неможливо прожити у повній бездіяльності, але й діяльність можна так організувати, аби вона не забирала в нас життєві сили, навпаки – їх відновлювала. Тоді не буде потреби у спеціальних відновлювальних заходах (,,як розслабитись?”), досить щодоби мати глибокий повноцінний сон. Звичайно, що не отримати постійного стану радості від денної діяльності, якщо вона за сутністю є експлуататорська чи виключно функціональна. Але творча праця в умовах певної особистої свободи легко приводить нас саме до такого стану. Залишається, аби за неї ще платили гроші. Поєднання останнього (гроші) з першим (творча праця) системно досягається саме в організації діяльності співучасників на основі продуктивного змісту. Зі свого боку останнє вимагає певного рівня нашої розвиненості. Важливо продовжити ,,ланцюжок” і не зігнорувати той важливий факт, що ця розвиненість не має іншого ,,вмістилища”, ніж наші тіло та душа. Попіклуємось про них ,,на гривню”, отримаємо в сотні, тисячі разів більше. Отже, про ресурси, завдяки яким ми у змозі досягати позитивного життєвого тонусу, про ресурси, котрі стосуються нашого особистісного ,,матеріалу”, себто тіла.
Здорове тіло.
Є невимовно величезна ,,скарбниця”, котру ми часто ігноруємо – це ЕФЕКТ СУМИ МАЛИХ ДІЙ. Якщо нам вдасться відмовитись від життєвої тактики ,,все і одразу” і одночасно не впасти у меланхолічну напівдрімоту під девізом: ,,Чого поспішати – перед нам вічність”, то неспішна вдумлива КОНКРЕТНА діяльність у сумарному вигляді, немов непомітно, приносить такі зримі ПЛОДИ, що навколишні дивуються: ,,Коли і як можна було це зробити?” Саме такий підхід є ефективним щодо формування свого повсякденного життєвого тонусу.
Аналогічна життєва тактика у ,,відносинах” з власним тілом здатна принести такі ж приємні результати. Разом з тим, не станемо впадати у маніловські мрії, щоб за рахунок турботи про здоров’я подовжити життя: можливим є тільки не вкорочувати його тими чи іншими власними помилками.
Ранковий душ
Щоденний обов’язковий ранковий душ дозволяє включити всю гаму життєвих рецепторів, без яких ми як без рук. Адже неможливо ефективно діяти, не включивши всі ,,біолокатори” на сприйняття навколишнього світу. Якщо не маємо можливості прийняти душ, то досить скористатись можливістю обтертися мокрим рушником. Після повноцінного душу краще відразу не витиратись, а вдягнутись у махровий халат і дати тілу просушити себе саме.
Побутовий порядок
Який сенс відходити від ліжка, не навівши на ньому повний порядок? Щоб потім постійно натикатись на неприємні перешкоди? Вони ж нас чекатимуть і у тому випадку, якщо наші візити на кухню не завершуватимуться необхідним мінімумом впорядкування після сніданку, рівно, як і в кімнатах щодо розкиданого одягу. Часом ми поспішаємо, аби уникнути проблем, у тому числі і з душевним станом, а значить і зі здоров’ям? Гірка правда життя у тім, що руйнації, в тому числі і здоров’я, вже почалися саме з моменту, як ми стали поспішати. Миттєво, тобто з максимальним поспіхом, треба діяти у нештатних ситуаціях. Якщо нештатна ситуація – кожного ранку, то тут потрібні інші дії. Все це може видатись далеким від продуктивного навчання. Та це тільки на перший погляд. Для продуктивного стилю життя вкрай важливо, зберігаючи свою індивідуальність, мати риси особистості, котрій притаманна системна (програмна) взаємодія з навколишнім світом. Тому, якщо ми у повсякденній поведінці звикаємо бути багатовекторними і, одночасно, завжди завершальними, тоді і з продуктивними (навчальними чи виробничими) завданнями нам легко, зазвичай, бути такими ж. Щодо останніх, то пов’язавши життя з ними, треба або діяти саме багатовекторно та продуктивно, або зовсім не братись за таке: не приготувавши себе до необхідної специфіки, отримаємо фіаско.
Зорова пам’ять
Продуктивна багатоплановість з метою подальшої її інтеграції у кінцевий продукт передбачає нашу здатність одночасного бачення проявів всієї повноти явища, яким ми зайнялись. Більш того, тільки прямого бачення недостатньо – ще треба постійно зазирати і в непроявлене, бо воно може мати ще більший вплив, ніж видиме. Все це до того, що вкрай важливо мати добру зорову пам’ять, як мінімум.
Зорова пам’ять є найпродуктивнішим видом пам’яті. Їй належить у середньому 75 % інформації, котру ми здатні накопичити. Один пілот, замість грати у карти, як це робили його колеги, проводив години очікувань завдання, що могло з’явитись будь-якої миті, за дивним заняттям. Він висипав коробку сірників на стіл, згортав їх до купи, а потім весь час, закривши очі, брав навмання порцію сірників і кидав їх на стіл. Дивився на них лише мить і знову, закривши очі, намагався максимально точно сказати, скільки їх розсипалось на столі. Тренуючись так день у день, він підготував себе настільки, що правильний рахунок міг подати у кілька десятків сірничків. Зате після розвідувальних польотів надавав ТАКИЙ обсяг інформації, що іншим вона видавалася фантастикою. Всі, хто, познайомившись з такою методою самовдосконалення, наслідував її після певного часу тренувань, вже на все подальше життя ставали ,,домашньою зоровою енциклопедією” щодо випадків, коли хтось у домі запитував: ,,А хто бачив, де знаходиться …?” Практично завжди правильну підказку ми чуємо саме від них – людей з добре тренованою зоровою пам’яттю. А хто нам заважає себе потренувати таким же чином?
– Не має часу, – кажемо собі.
– Дійсно, де ж його взяти, коли за статистикою ми на протязі життя тільки вдома витрачаємо на пошуки речей декілька років!
Дотики
Гарну атмосферу для співпраці мають ті співтовариства, культура яких сформувала певний обсяг ,,дозволених” дотиків між членами колективу. Це вранішні рукостискання, і не тільки між чоловіками, а й між чоловіком і жінкою. В останньому випадку чоловік протягує руку першим і тримає долоню, розвернутою до верху, з тим, аби жінці, у притаманній їй душевній тендітності, залишалось лише легенько покласти свою долоню зверху, а чоловікові підтримати її у відповідності до своєї внутрішньої природи. Потім і ще так званні поцілунки щоками, коли губи лише ,,чмокають” у повітря. Знаходячись у такому середовищі зовнішньої тендітності та поваги один до одного, ми поступово впускаємо її корені у свої душі, що цінніше за ,,всього золота світу”. Поступово у нас з’являється здатність вже з одного тільки дотику краще розуміти стан один одного та навик його враховувати, потреба допомагати тому, хто у тому має потребу. Інколи при рукостисканнях ми маємо неприємні відчуття від тієї чи іншої руки, та з цим здобуваємо досвід глибшого пізнання світу і його проблемних проявів. Нам, чоловікам, не треба зобижатись, якщо якась жіночка чи дівчина не стане приймати наш порух до рукостискання. Не виключено, що вона нічого не має проти нашої особистості, але знає свою здатність втрачати частково свідомість та холоднокровність від чоловічого дотику. Якщо це певною мірою є мінусом під час спілкування на роботі, то у години бажаного інтимного спілкування є величезним плюсом і не тільки для неї, а й для її супутника. Виділяю ,,у години” спілкування, бо з такими гіперчутливими жінками інтимне спілкування продовжується саме годинами, а не стандартні одинадцять хвилин, як за Паулом Коельо.
Взагалі, мало хто може мати добрий життєвий тонус поза межами культури міжлюдських дотиків. З дотиком підживлюється наша внутрішня енергія добра та продуктивного конструктивізму. Починаючи з того, що дитина, котру часто гладять по голівці, росте красивою та розумною, і закінчуючи потягом пригорнутися до бабусі чи дідуся з боку їхніх внуків чи правнуків. Між цими полюсами широко розкинув свої крила наш постійний пошук своєї ,,ідеальної половинки”, до котрої ми б змогли пригорнутися чи котру пригорнути з любов’ю більшою, ніж до самого себе.
Інтимна близькість
У сучасному житті мало, хто вбачає самоорганізацію як вирівнювання рівнів всередині самої людини її власними зусиллями ( із спілкування з Людмилою Авескуловою). Ми достатньо поінформовані про синергетику, котра в основі своїй є наукою про самоорганізацію окремого у ціле. Про це легко почитати у Мережі, але знайти інформацію про САМООРГАНІЗАЦІЮ у контексті вирівнювання внутрішніх рівнів особистості власними зусиллями неможливо. Спробуємо підступитись до нього через наступний фактор життєвого тонусу, враховуючи, що з увагою до потреб власного тіла ми наберемося здатності дбати і про більш тонкі рівні. До речі, уважний читач може з певними підставами закинути автору, що він переобтяжує текст складними реченнями. Замість розкривати зміст простими та короткими фразами, він використовує довгі речення з кількома смисловими пластами. При написанні інших матеріалів, знаючи цей свій ,,недолік” автор, слідкує за собою і мінімізує обсяги незручностей для читача. Але у цьому конкретному випадку це більш, ніж доречно. Щоб звикати до власної активної ролі у багатокомпонентному світі синергетичних структур, бути в ньому як риба у воді, є сенс і наш стиль бесіди змусити попрацювати на це.
Тільки певні індивіди від природи можуть легко та благодійно прожити без інтимної близькості. Доля інших проходить через природну та вічну дорогу до зустрічі двох у всій повноті взаємного єднання. От тільки чомусь після такого бажаного та солодкого зближення далеко не завжди ми маємо підйом внутрішніх сил та бажання ,,стрибнути вище себе”. Погано не те, що нас почасти переслідують невдачі, а те, що замість сказати собі: ,,Щось ми робимо не так”, поспішаємо шукати винуватих. Зазвичай, після стандартних “одинадцять хвилин” він та вона лежать знесилені, вважаючи, що у тому їхнє інтимне щастя, і не знають: якщо ЦЕ розтягти у часі, то не тільки спалах оргазму буде значно вищого порядку, а й наступить ТАКИЙ прилив сил, що забезпечує не тільки короткотерміновий сплеск активного життєсприйняття, а й довготермінові впливи на процеси відновлення різних систем та функцій людини. Зміст природних внутрішніх причини отого ,,щось не так” давно відомий і успішно долається у східних культурах інтимних зв’язків. А недавно новітні дослідження російських вчених-медиків показали наступне.
Якщо статевий акт продовжується близько 10-15 хвилин, то оргазм партнерів забезпечується тим відділом вегетативної нервової системи (симпатика), що використовує
ЗАТРАТНІ енергетичні функції організму. Але з подовженням його, як мінімум до сорока хвилин, організм перенастроюється на використання парасимпатики, функція якої – це постачати
енергією організм людини, що додатково ще й покращує його відновлення. Як бачимо, це у
повній відповідності до закону збереження енергії: ,,Щоб отримати, треба спочатку
хоча б трохи затратити”.
– І що, ЦЕ може розтягти на сорок хвилин кожен?
– Зазвичай, якщо обмежитись лише зовнішнім спектром ресурсів, то дуже важко і для
звичайної людини практично недосяжно. Але якщо будь-яка розумна та не байдужа людина займеться проблемою у всій повноті свого ,,Я”, то це вже буде не проблемою, а успішним особистим проектом.
Де-де, а у такій жаданій нам особистій ніші, що практично не потребує
зовнішньої мотивації, і є сенс спробувати вирівняти рівні всередині самого себе.
Якщо нам вдасться успішно керувати своїм власним внутрішнім світом, то перешкоди щодо резонансного налаштування до спільної інтегрованої діяльності з тими, кого ми самі вибираємо, відпадатимуть самі собою. Якщо ми спочатку станемо здатними відчувати потоки своєї власної енергії, порухи власних внутрішніх субстанцій, що проходять через нас, то скоро легко навчимося спрямовувати їх туди, куди бажає наша супутниця життя. Але найголовніше навчимося робити ЦЕ саме ТОДІ, коли вона не тільки готова все від нас сприйняти, а й у взаємному плані нам віддячити сторицею. Тому-то, нам, чоловікам, зустрівшись з певною повільністю жінки за кермом авто, котра нас дещо затримує, замість психувати краще їй подякувати за нагадування: ,,Жінка на те й прийняла у свою природу певну додаткову інерційність, аби ми, чоловіки, мали можливість від виснажливої ,,симпатики” дістатись до щедрої на життєдайні дарунки ,,парасимпатики”. Але від першої до другої просто так, ,,на дурницю”, не перескочиш, треба попрацювати. І в першу чергу, попрацювати над вирівнюванням своїх внутрішніх рівнів власними зусиллями.
– Якими саме?
– Розмовляти із самим собою, бути уважним до себе, до своїх внутрішніх порухів. Перед
тим, як щось сказати чи зробити, ПОБАЧИТИ власні мотиви того. Це і стане нашою ініціацією у головний ПРОЕКТ – власного внутрішнього менеджменту. Опанувавши таким самоменеджментом ми зможемо максимально ефективно керувати і своїми професійними проектними структурами. Робити це у всій повноті тієї програми, котру нам дарувала доля отримати від Творця. До речі, коли ми торкаємось таких загадкових та сакральних сфер буття, то часто пов’язуємо свій можливий зв’язок з ними через молитви чи медітації. Не виключено, що буде доречним прислухатись до висновків групи експериментаторів Лаврентійського університету (США), котрі працювали під керівництвом професора Майкла Персингера. Вони встановили, що під час довгої молитви чи медітації активність тім’яної частини мозку людини з певного моменту різко знижується. Для сучасної біології – це не секрет, що саме тім’яна частина мозку відповідає за здатність людини орієнтуватися у системі відліку ,,простір-час”. Мабуть, це і пояснює, чому деякі люди ,,бачать” таке, що іншим ,,недосяжне”. Не виключено, що саме на цьому базуються так звані техніки по досягненню зміненого стану свідомості. Також цим може пояснюватись і незначна ефективність епізодичних вузькопрофільних тренінгів.
Повернемося до випадків нашого внутрішнього зближення з НЕЮ чи з НИМ, як завдяки ,,парасимпаці”, так і співзвучності один одному. Уявімо, що саме після ТАКИХ побачень ми приходимо на роботу. Який її коефіцієнт корисної дії можемо очікувати? А потім, після успішної професійної діяльності, повертаємось знову до НЕЇ чи НЬОГО, не виключено, що ще й в оточення рідненьких діток.
Увага! Є дуже й дуже доречним подивитись на себе з боку у зв’язці ,,жінка – дитина”. Досить часто після народження дитини жінка не хоче від СВОГО ЧОЛОВІКА ще чогось, окрім піклування про її дітей. Така внутрішня позиція – це не тільки шлях до руйнування ,,сімейного всесвіту” гідного людської особистості, а й засівання непростих проблем у майбутнє життя власних дітей. Попри бажання кращої для них долі. На такому простому прикладі легко побачити, які наслідки ми пожинаємо: замість напружуватись і жити у ПОВНОМУ змісті життя – спрощуємо його зі сподіваннями та те, що ЧАСТИНА буде функціонувати як ЦІЛЕ. Якщо не набути навиків успішного менеджменту власного внутрішнього світу, не ігноруючи ВСІ його складові, які нам такі близькі та рідні, то чого доброго сподіватись від себе на роботі?
– Звісно чого – функціональної дисципліни і бути впевненим, що цього досить.
– Воно може і досить на певному етапі, але це допоки не з’являться конкуренти. А
конкуренти завжди, за цивілізованих порядків, з’являються як виразники певної творчої активності, що таке близьке до продуктивних форм самоорганізації.
Як підсумок цих спостережень, бачиться розуміння, наскільки нам корисно вчитись навичкам продуктивної діяльності, як на роботі, так і вдома. Ще невідомо, на якому поприщі такі наші вміння матимуть для нас доленосне значення. Успішна особистісна самоорганізація неможлива, якщо робота та особисте життя не знайдуть між собою тісного та радісного переплетіння.
Їжа як будівельний, відновлювальний та енергетичний матеріал
Не ставиться мета скопіювати курс біології щодо роботи шлунку та кишкового тракту чи наголосити на важливості певної культури харчування. Справа в іншому. За статистикою спеціалістів, на пострадянських теренах майже 70% населення (у Західній Європі – 30%) носить в собі малесенького, але дуже дошкульного звірка. Саме цей звірок є причиною більшості наших проблем зі здоров’ям. Не так давно двоє австралійських вчених-медиків отримали Нобелівську премію за відкриття бактерії, котру назвали ,,хелікобактер пілорі”. Ці бактерії (не плутати з вірусами) дуже довго залишались поза зором вчених: на думку останніх, вони не мали ніяких шансів на існування у середовищі з високою кислотністю. Останнє повністю відповідає дійсності, але ці бактерії мають здатність, потрапивши у шлунок, майже відразу ,,зариватись” як глибше у його внутрішні шари. Останнє і дозволяє їм уникати смертельної для них дії шлункової кислоти. Основною причиною занесення у шлунок ,,хелікобактер пілорі” є низька санітарна культура поводження з кухонним посудом. Згубна для людини дія цих бактерій полягає у формуванні точок поступового переродження внутрішніх тканин організму, аж до утворення відкритих виразок.
У нашому контексті навіть, якщо справа не заходить так далеко, це означає вкрай низьку творчу активність. Якщо організму весь час доводиться спрямовувати додаткові ресурси на подолання локальних точок внутрішньої ерозії, якщо з цієї причини рівень засвоєння їжі нижче норми, то звідки надії на активну творчість у такій складній царині як продуктивна діяльність?
На наше щастя: у теперішні часи шлях від відкриття до втілення винаходу у життя стає дедалі коротшим. Наші сучасні гастроентерологи володіють методами лабораторної діагностики та мають на озброєнні кілька методик ефективної боротьби з цими бактеріями. Якщо ми дійсно зацікавленні у своїй активній життєвій позиції, то є великий сенс знайти час на відповідний дихальний тест (досить не дешево) чи на аналіз крові (близько 30 гривень). Внутрішня енергія людини витрачається не тільки у межах, що визначаються нашим особистим чи суспільним вибором, а ще й непідвладними нашій свідомості внутрішніми функціональними потребами. Аби останні задовольнялись оптимальним чином, без перевитрат енергетичних та біологічних ресурсів організму, хочемо ми того чи ні, а треба слідкувати за собою. На те у нас розум та воля.
– З першим все в порядку, – пошепки сам собі скаже кожен.
– От тільки де взяти оту волю?
Останнє дійсно сильно залежить від фізичного самопочуття людини. От, і маємо замкнене коло взаємної залежності між базисними для людини ресурсами її життєвості. Як у це коло входять їжа та воля людини, так само неменше в ньому належить і творчій діяльності особистості.
Душа і дух
Колись хтось взяв і переінакшив відомий з часів Древньої Греції вислів: ,,У здоровому тілі – здоровий дух, це – велика рідкість”. Ми підхопили і часто повторюємо: ,,У здоровому тілі – здоровий дух” як цільне ствердження. Спостережливі греки йшли далі, ніж ми зараз, бо повнота культури суспільства відкривала очі на безмежність людських проблем через душевну самовдоволеність. Якщо ми як колектив співучасників маємо ознаки душевної самовпевненості, то успішного продуктивного середовища у нашому виконанні дочекатися буде непросто.
Бажання створити продуктивну атмосферу не зможе обійти багатьох внутрішніх ресурсів особистості, що опосередковано формують ту невидиму частину ,,продуктивного айсбергу”, у якій зосереджено ,,центр його маси”. Самоорганізація особистості стає продуктивною тільки тоді, коли знаходить її УСПІШНУ самореалізацію. Зовнішній експерт, яким би талановитим не був, не в змозі нам забезпечити НАШ УСПІХ. Ефективність нашої зовнішньої взаємодії з суспільством залежить від багатства нашого внутрішнього світу. Про останній є сенс час від часу згадувати. Ми обмежимось всього лише кількома штрихами. Досить того, аби ми хоча б якось розрізняли душевне та духовне. Розрізняли на рівні життєвої конкретики, аби уникати негативного впливу сучасних медіа-шоу, що організуються зовсім не тими, хто справді піклується про суспільні умови для розвитку особистості. Для справжнього розвитку особистості важливою є ЗМІСТОВНІСТЬ навколишнього життєвого простору.
З цих позицій душевне у житті людини – це все те, що викликає у неї легко зримі прояви емоцій. Вони чітко діють через прості біологічні системи людини. Кожен з нас легко перерахує ті зовнішні канали дій, котрі здатні ,,зачепити нам душу”. Для одного – це музика, для іншого – кіно чи вишивання. Причому неважливо активні ми у процесі чи пасивні, головне – причетність до нього. Від душевного підживлення залежить наш настрій та працездатність. Чим більша палітра наших культурних інтересів, тим більше каналів отримання енергії для оптимістичної здатності жити серед співучасників.
Духовна змістовність особистості – це дуже тонка ,,матерія”, що не має біологічних систем самовираження. Її зримими виразниками є прояви так званої життєвої мудрості. І не тільки за людьми поважного віку чи досвідченими професіоналами ми можемо таке спостерігати. Дух людини не сильно підвладний її свідомості, скоріше навпаки. Потужний дух не завжди і не обов’язково є похідним формальної освіти людини. В той же час, чим більше ми розширюємо свої душевні канали сприйняття життя, тим більше збагачуємо свою підсвідому змістовність. Саме з нею, оминаючи канали розуму, спілкується наш дух. Деякі прояви цього спілкування ми можемо помітити у вигляді нашого внутрішнього голосу чи совісті. З роками ми набуваємо певного аналітичного досвіду: бачити свої дії через призму своєї справжньої духовності. Дух – це та ,,субстанція” з якої зароджуються ті чи інші наші прояви, почуття. Звичайно, що хочеться позитивних проявів.
Але не вийде справжньої продуктивної системи управління чи самоуправління без свідомого ненасильницького дотримання певного кодексу моральних чеснот. Одного розуміння, що насильно неможливо побудувати стійку життєву структуру, є недостатнім для успішності будь-якої системи співучасників. Важливою є здатність співучасників до розуміння, де починається межа, за якою ,,хазяї життя” тримають їх за своїх рабів. Це не так просто угледіти, бо робиться воно з допомогою таких не простих соціальних механізмів як організована релігія (більше у попередні віки) чи комплекс гуманітарних та політологічних ,,наук” (новітні часи). Саме з метою завуалювати справжні механізми та цілі суспільного впливу одних людей на інших їх і назвали ,,науками” попри всю їхню справжню мистецьку природу.