* * * * *
 

Сергій Набока

 
26.04.1955 — 19.01.2003

Сидент (1981-1984). Співзасновник і, згодом, голова УКК (Українського культурологічного клубу). 1989 року зробив першу масову непідцензурну газету Києва — «Голос відродження». Людина.
 

«Не кричи. Не волай. Допомоги не буде нізвідки.
І не знайдуться потім ані самовидці, ні свідки...»

 

ШИЗО
(з нотатника)

За самоту небажану й невчасну,
За тишу заґратовану і спокій
Складаю я тобі подяку красну,
О світе мій, коханий і жорстокий!
Тринадцять чистих діб! Таких безмовно світлих!
І — один, зі мною лиш думки.
І серед них, навпомацки розквітлих,
Ввижаються поплутані стежки —
У темряві, у мороці, у мряці
Я прозираю полиски мети,
Та знагла двері — брязь!
І от вже — рештки самоти
На неба світло-блакитнявій таці...

1983—1984 р.
 

***

Останнім вартовим
(пісня)

Хай лящить над Вкраїною мова відчутно чужа,
І все меншає нас, і рівняють останні могили,
І останні шаблі непомітно з’їдає іржа,
І на наших дзвіницях круки собі гнізда повили.
Хай не стане вже сил перегризти кайданний метал
І не вистачить гуку підняти ці соннії тлуми,
Хай презирство в очах ворогів і глузливий оскал,
Хай шикуються в лави перевертні, хруні і туми,
Хай попереду смерть у незнаних холодних краях
Без останнього слова, без сповіді та без причастя:
Ми не підемо пріч по забутих таємних стежках,
Ми лишаємось тут. І не треба нам вищого щастя.

Липень-серпень 1985 р.
 

***

Центром ночі неначе підкинутий м’ячик весни,
Зависає над містом кружальце хирляво усміхнене,
Ще хлюпочеться качечка мрій та розхлюпує сни,
І вчувається лагідне: «Все, вилізайте. Приїхали».

Так же ж хочеться спати, а небо дзюркоче, базікає,
Голки світла висотуютьніч по краплині на мить...
Тільки згадка лапками іще дріботить під повіками
Та годинник тихенько скавчить, що хазяїн не спить.

1985 р.
 

***

Подарунок
Ірині Ратушинській на вихід із зони

Ти гадаєш, що ти пишеш вірші? Якби ж то так, брате!
Це вони нами пишуть і кидають нас на папір.
Це вони нас шліфують, загнавши для рими за ґрати
І вдихають крізь нас прабезумства отруйний ефір.

Як не виборсатися з площин, що проходять крізь нас,
Як не вихлюпнуть перше повітря, що ковтнуте з плачем,
Як не вирвати з серця невмисних батьківських образ —
Так нема — не дано! — порятунку від віршів, неначе
Тінь часу, дочекавшися слушної миті за душі
Нас вхопила колись і встромила назавжди в ярмо.
І допоки нас клята гармонія ця не задушить,
Ми — безвільні та вічноголодні раби — несемо
Те тавро на чолі, що ніколи не змити нічим,
Ні чорнилом, ні кров’ю, ні славою, навіть гучною.
І лишилось одне нам — самотнім блукальцям нічним:
Не зважать ні на що й пропадати нічною порою.

15—16 серпня 1986 р.
 

***

Кутуляємо простір ногами —
Перетравлений та спорожнілий,
Він здивовано стежить за нами,
Тоскно втупившись
в наші спини.
Забираємо в голови обрій,
Щлях лагає під ноги криво —
І раптом
здається,
що світ цей —
добрий...
Глянь в калюжку. Ти геть посивів.

1986 р.
 

***

Першоджерельна кришталевість ночі прагне
до влади дня. Категоричний Вагнер
горта емоції. Земна слабенька вісь
тремтить від звуків. Кинь усе й молись!
Молись позбутися свого меткого слуху,
Про спокій для засмиканого духу
благай. За стінкою благословляють ніч
програвачем. І в темряву сторіч
у гнів буття, у гріх, у бруд, у пристрасть звершень
напруга рве, і знову наче вперше
смак злого яблука й осуга на губах,
і тінню сонця — лампа, й спогад: Бах.
 

***

Ні, усе це було недаремно. Назвемо те що сталось життям.
У загуслім повітрі темнім рву аорти сухим виттям:
вию вовком самотнім на себе і собою на місяць слизький,
і всім світом на чорне небо, і всім небом на власний гній!
Серце стане, як пригадати кожен свій солодкавий гріх.
Знати б ціни, чи час розплати — щоб завчасно схопитись міг.
Не минає лиха година. Кличе в опір блакитний дзвін,
І я звертаюсь до Бога-Сина: — Даждь мі сил! Хоч на п’ять хвилин!
Щоб устигнути! Щоб — пригадати! Щоб зламати смерть каяттям!
Щоб сказать: це було недаремно. Те, що сталось, було життям.

1988 р.
 

***

Лист

Коли сповнюються пророцтва
людина сідає
бере щось до рук
щось таке
що лишає слід
та пише листа
про те
що новин особливих нема
усе по-старому
життя сіре й нецікаве
що жити нудно
ніде нічого не відбувається
от тільки сповнюються пророцтва
 

***

Тексти публікуються за виданням: Сергій Набока «Увага №0» — Київ: Книжник-Review, 2003.
 

 

Навіґація по серверу:   «слова» · «нотатник» · бібліотека vesna.org.ua   Rambler's Top100